Мемуари про те, як я брав участь у піратській озвучці українською.

Заголовок таки достойний тої дійсності, в котрій опинилася Україна. Де ж іще після 20-25 років після відновлення Незалежності може виникнути таке явище як піратська озвучка і навіть дубляж українською мовою?

Почну свої мемуари з... 1995 року, коли я з четвертого разу (впертий виявився) вступив до нашого Харківського Університету на факультет іноземних мов.

Мови мене приваблювали не так сильно як авіація та космонавтика, але достатньо, щоби зв'язатися з їхнім вивченням. Тому почав самотужки готуватися з нуля, щойно вирвався з совєцької армії в 91 році.

Варто мимохідь згадати одногрупницю москальку, на ім'я Ліля Малишева, котрій забракло чи то зв'язків, чи то грошей на мгу. Батькам дешевше було купити квартирку в Харкові десь на "Горизонті" та сплатити п'ятирічний пансіон, аніж щемитися в той мгу.

Навіщо я її згадав? Перший місяць занять, - то було знайомство та класифікація хто є хто. Мені вистачило пару разів поспілкуватися з цією Малишевою, щоби дати собі найсуворішу настанову - ніколи не віддавати своєї енергії на благо імперії. Не працювати на імперію, не перекласти жодного слова, ні фрази для видань імперії чи імперським язиком.

Слово "імперія" тут не комплімент, навіть попри те, шо воно завжди звучить компліментом для москалів.

Ліля - була (певен і зараз є) махровою імперасткою.  Така собі дюймовочка, кілограмів 40, і то якшо вдягнути в куфайку й добре намочити. Постійно мила голову шампунем з підфарбовуванням у рудий колір. Взувалася у потворне взуття, носками завжди схожими на сраку самки таргана, котра ось-ось відкладатиме яйця. Імперського мислення в голові мала на десяток дугіних. Типова уродженка тої квазі-імперії.

Тому мені вистачило пари бесід, шоби сказати собі: або перекладатимеш українською, або займешся чимось іншим (потім таки й зайнявся ІТ, закнічивши ХНУ в 2000).

В 2009 році, познайомився через ЖЖ з Олександром, котрий і порекомендував мене до студії перекладу та озвучки телесеріалів UATeam. Вона потім перейменовувалася 100 разів, - то "Омікрон" то ще якось... Перекладали ми серіали "Доктор Хаус", "Межа", потім пропонували зайти в команду перекладу "І мертві підуть", я не захотів. Не вставляла мені та тематика...

До того ж я постійно пропонував команді перекладати фільми, котрі ще не було перекладено. Вони вперто відмовлялися. Пояснювали тим, що можна залетіти за ліцензіями. В той час, як серіали чомусь озвучували. Там не такі ліцензії?

Все ж переклад декількох фільмів я зробив собі в шухлядку й постійно стукався в різні двері. Перший такий фільм переклав з подачі друга Геника "Майкл Коллінз". То було чисте натхення.

Ніхто не хотів братися за його озвучку, жодні з акторів.

Байбако TV, то була підарасня з Харкова, котра сиділа на двох стільцях, озвучуючи більше для кацапів, аніж для України. Ей, чуваки, як вам зараз? Совість не жметь? Чи ви її з собою не носите?

Малі мої доньки підростали, вдома був комп, з котрого можна було показувати фільми, але так мене марудило від того, що українською ні фільмів, ні мультиків. Купити на ДВД? Та яке там! Перший ДВД з українською озвучкою був "Карлсон" де Карлсона озвучував Олег Скрипка, а Малюка - Ані Лорак. Чудова гра голосів. Перекупили в нас Ані Лорак. Шкода, шо вона виявилася така не стійка. А так - чорта з два можна було шось купити. Залишалися лише торенти, або озвучка в кінотеатрах, дякувати за котру маємо Віктору Ющенко. Він протиснув це питання - не знаю якою шаленою ціною. А в 2009 з'явився у нас торент hurtom.com, він же ж toloka.to.

Нарешті я почав показувати доньками мультики і фільми нормальною мовою. Але їх тоді й там було мало. Тому почав сам перекладати ті, котрі хотів їм показати. На щастя з японськими аніме було простіше, до них уваги було мізер, менше навіть, аніж до серіалів. На Толоці познайомився з одним хлопцем і дівчиною, котрі в два голоси озвучували аніме, запропонував їм у подарунок свої переклади, вони погодилися.

Так першим був переклад "Навсікайя з Долини Вітрів" під перекладацьким псевдом "Leben" :)

Не те, шоби я добре знаю аж так японську, але багато цікавився. По чесному підстраховувався англійськими субтитрами, знайомився з ентузіастами з Японії на форумах і в них уточнював точність значень. Після "Навсікаї" той хлопчина з дівчиною чомусь застопорилися, більше не захотіли співпрацювати. Дивно, подумав я. Все ж добре було.

Яким я був наївним. 

А потім з'явився Google+ - перспективна альтернатива сраному фейкбуку, і ми ринулися туди. Там я познайомився з Рамзесом. Виявляється, Рамзес займався перекладами і озвучкою серіалів доволі серйозно. І випадково я натрапив на його посилання на чергову серію телесеріалу "Світляк" ("Firefly"). Ви знаєте про цей серіал з фінальної серії "Місія Сіреніті". Я трохи покритикував ту серію, а саме там де був уривок з блатною говіркою, її переклали по-кацапськи. Рамзес запропонував відповісти за свою критику покращенням. Я переклав той шматочок, скористався словником лебійської мови кобзарів, а де бракуало лексики взяв у Івана Котляревського з "Енеїди", з "макаронічної мови". Зайшло добре, і так ми з Рамзесиком здибалися. У нього ще була актриса, Оксана, в голос котрої я був просто закоханий - широченний діапазон, від підлітків до старих бабуль і проституток. Це талант!

Кажу йому, - завершуємо серіал, і беремося за мою шухлядку. Ок? Він подумав, зважив, - Ок!

Отже, так я долучився до "Товариства Три Крапки" штатним перекладачем-волонтером під перекладацьким псведом Іван Криниця.

Так, все за безплатно. Навіть свої гроші платили голосовим акторам. Заклик скинутися грошима на "Гуртомі" завжди дорівнював нулю...

Доробили ми серіал "Світляк" і пішли штампувати фільми з анімешками, публікуючи їх на  Гуртомі.

Наробили ми всього - не знаю, - мабуть з пів сотні найменувань. Навіть одного разу прибігли до нас діти зі сльозами на очах, кажуть канал QTV не доробили три серії мультсеріалу "Хот Вілз", доробіть, ну будь лаааска. Довелося зробити їм ті три серії, вони аж верещали від захоплення!

Після цього трапилося шось дивне. Всі наші торенти раптом пішли вниз, а потім і зовсім в архіви. Тобто роздчачі  з мого компа працюють, як і роздачі з інших компів, але вони штучно обнулені і засунуті в статус "заархівовано".

Водночас набігли в коментарі під кожною роздачею аніме Хаяо Міядзякі "знавці" японської мови, і почали критикувати кожне слово і кожну фразу. Навіть до літери "я" приколупалися в прізвищі Міядзякі. :)

На цій роздачі не повний перелік робіт "Товариства Три Крапки"  Треба залогінится, щоби побачити роздачі.

Нечутливий / Numb (2007) DVDRip
Cни Джіро Про Суші / 二郎は鮨の夢を見る / Jirou wa sushi-no yume o miru / Jiro Dreams Of Sushi (2011) BDRip-AVC
Витівки до зелених чортиків / Micmacs à tire-larigot (2009) BDRip
Імаджинерум - Уявосвіт / Imaginaerum (2012) BDRip Ukr/Eng | Sub/Ukr
Адзумі / あずみ / Azumi (2003) DVDRip
Наввипередки з Меверіком / Chasing Mavericks (2012) BDRip Ukr/Eng
Скотт Пілігрим проти Світу / Scott Pilgrim vs. the World (2010) BDRip
Ноктурна / Nocturna (2007) DVDRip Ukr/Eng
Відьмина експрес-пошта / 魔女の宅急便 Majo-no Takkyuubin (1989) BDRip 1280 х 690
Покійник / Deadman (1995) DVDRip
Дитячі ігри / Jeux d'enfants (2007) DVDrip Ukr/Fr
Відьмина експрес-пошта / の Majo-no Takkyuubin (1989) BDRip 856x480
Таємниця абатства Келс / The Secret of Kells (2009) DVDRip
Fallout: Ядерна Перерва серіал / Fallout: Nuka Break The Series (2011) SiteRip 1080p
Сінтел / Sintel (2010) BDRip 720p
Легенда про Чорний Фрегат / Tales of the Black Freighter (2009) BDRip Ukr/Eng | Sub Eng
Легенда про Кістяного дракона / Legend of the BoneKnapper (2010) BDRip
Нащадки / Descendants (2008) BDRip Ukr/Eng
Вітрина DC: Джона Гекс / DC Showcase - Jonah Hex (2010) BDRip-AVC
Гало 4: Уперед до світанку (Епізод 1,2,3) / Halo 4: Forward Unto Dawn (Episode 1,2,3) 2012
Світляк (Сезон 1) / Firefly (Season 1) (2002-2003) BDRip Ukr/Eng
Колізей: Римська Арена Смерті / Colosseum: Rome's Arena of Death (2003) DVDRip
Майкл Коллінз / Michael Collins (1996) DVDRip
Вони живуть / They Live (1988) HDTVRip 720p-mini
Остання Мімзі / The Last Mimzy (2007) DVDRip
Небесний замок Лапута / のラピュタ Tenkū no Shiro Rapyuta / Laputa: The Castle in the Sky (1986) HDTVRip
Особливі (Сезон 1) / Push Girls (Season 1) (2012) HDTVRip
Один гігантський стрибок / 1 Giant Leap (2002) DVDRip
Один гігантський стрибок 2: А як же я? / One Giant Leap 2: What About Me? (2008) DVDRip
Щоденники вампіра (Сезон 3) / The Vampire Diaries (Season 3) (2011-2012) HDTVRip Ukr/Eng | Sub Ukr

Все ж мене не полишало почуття, шо нас тихо ненавидять. Студія UATeams перейменувалася в Омікрон і почали збирати на Гуртомі гроші на озвучку, - і гроші їм почали скидати масово. Омікрон почали штампувати щотижня по фільму. Навіть озвучили два моїх переклади "Майкла Коллінза" та "Небесний замок Лапута" - хоча ми вже їх було зробили у "Трьох Крапках". Видно в них завалялися мої переклади, вони їх витягли зі столу та й пустили в хід.

Потім наші переклади почали перевикладати на торенті, типу в кращій якості картинки. А насправді ні: перевикладали роздачі з нашимми краденими перекладами. То канал "Новий", то "СТС". Як я знав, шо то наші переклади? Та дуже просто: я вставляв у переклади маркери, відомі лише мені й Рамзесу. Ці маркери палили їхній перефраз. Типу взяти наші тексти і перефразувати. Ну будь який дурачок впорається, але маркери перекочуваали всі як один у крадені "переклади".

Типовий приклад маркеру. Фільм "Наввипередки з Меверіком". Іде текст в оригіналі. "Мис Меверік, дев'ята тринадцять ранку", я пишу в перекладі "Мис Меверік, дев'ята тридцять ранку".

Ну треба ж бути абсолютно конченим довойобом, шоби не почути в оригіналі thirteen, замість thirty. Але для того, щоби почути, - треба ж слухати оригінал і перекладати з оригіналу. :)

Потім до Рамзеса почали звертатися різні організатори місцевих показів фільмів з проханням дати дозвіл на показ дітям аніме чи дитячий фільмів, шо ми було наозвучували. Звісно - ми ніколи не були проти. Лише раді були, шо діти бачитимуть фільми в гарному перекладі від душі.

Організатори жодного разу не намалювали на афіші логотип "Три Крапки" Трієчка в кружечку. І завжди обривали показ фільму до того, як прозвучить звуковий підпис "Перекладено і озвучено Товариством Три Крапки".

Ми з Рамзесом не могли зрозуміти  в чому справа. Дуже довго не могли зрозуміти. Прокололися ті самі підараси Байбако ТіВі. Зв'язалися зі мною з пропозицією перекладати на них, бо "Три Крапки" в немилості. В чиїй немилості? Мудак в чаті зрозумів, шо ляпнув зайве й зник.

Маленьке дослідження показало нам, шо Гуртом існує не на пожертви громадян, а фінансується єврейчиком Раднянським. Знаєте єврейчика Раднянського? Почитайте вікі про нього. Чувак не любить, коли хтось працює незалежно від нього. От він і насадив на свій гачок UATeam, вона ж Омікрон, вони ж Патлаті, вони ж ХДРєзка, і т.д... і тримає на голодному пайку, за шо вони мають відпрацювати також і на озвучці кацапським язьіком. Бо інакше вилетите на вулицю.

Потім з'явився портал https://uaserials.pro/ під егідою того ж Гуртом, котрий під егідою того ж Раднянського. Потім з'явився "конкурент" цього портала https://uakino.club/  - та ж сама схема, шо веде до Раднянського. На цих порталах ви не побачите жодного перекладу товариства "Три Крапки", якшо є той фільм, над котрим ми працювали, - то обов'язково з вкраденим в нас перекладом, бо маркери свою я впізнаю і через 100 років...

Нам казали, шо ми не професіонали. А ви чули озвучку серіалу "Експансія"? Гвена і Маслінки. Убогішого перекладу і дилетантськішої гри голосів годі шукати. Але вони є.

Такий от негласний бойкот "Товариства Три Крапки.

В чотирнадцятому році, я витратив два місяці на неможливе - на переклад французького фільму "Витівки до зелених чортиків". Здав переклад Рамзесу і вже за два дні був у Десні. Сказав Ігорю, - коли повернуся, хочу подивитися цей фільм в українській озвучці, а не в підарській, котра не передає смислів взагалі!

До речі, кацапські пєрєводи, я називав підарськими ще за два десятиліття до того, як ви почали кацапів називати підарами півтора роки тому. На мене дивилися за це відверто вороже.

Цей фільм був нашим мега успіхом. Взагалі не соромно навіть самому передивитися. Я як той Соломон, підбирав усі правильні слова і шукав відповідники. Цей фільм знятий всуціль на приказках і прислів'ях. Довелося докупляти ще словників, і дуже допоміг французько-англійський словник ідіом та детальний великий французько-український словник видавництва "Перун".

Ми з Ігорем Рамзесом пишаємося цією роботою. Це наша гордість.

Переклад довго не вдавалося вкрасти, але потім ТЕТ з СТСом - котрі фінансуються тим же жидком Раднянським, вкрали, але такий складний текст просто так не перефразуєш, то вони й не дуже старалися. Лише на відверто ДУЖЕ важких та очевидних місцях переставляли місцями слова й наголоси.

Підараси!

"Витівки" то була наша таки остання робота, і ми закрили наш проєкт. На жаль...

Пам'ятаєте, нещодавно був конкурс, хто озвучуватиме фільми українською для Нетфлікса? Хто виграв пам'ятаєте? Так-так, одні з тих уатімзів, в них назв з пів десятка, - але там всі одні й ті ж морди. І фінансуються тим же жидком Раднянсьим.

Тепер ми підходимо безпосередньо до суті. До цього скандалу із законом про необов'язковість дублювання фільмів українською для українських кінотеатрів.

Моя теорія, котра межує з упевненістю, - діла у жидка Раднянського пішли вже зовсім хріново. Навіть підарасам типу Малухи, котрий на наймокрішому лайні утримає балансування, стало западло начитувати тексти кацапам. Навіть за дві миски рису...

• - Любить зомбоящик, рівняється на московські зомбоящики, порівнює себе з ними.
• - Чому він переходить на московську коли каже: "Я ящик не смотрю, я на нем работаю"? Він когось цитує? Не порівнювати себе з дикторами інших каналів - це не правильна позиція. Чому? І тоді чому ця "не правильна позиція" має право на існування, за його логікою? хоча яка логіка після N-го виходу з запою... І яке відношення має "смотреть ящик" до "замовників з-за кордону" і "політики каналу"... це тупо набір фраз.
• - "Є замовники, вибачайте, з-за кордону" - в теперішньому часі, потім каже що аж "три роки тому", і підкреслює що "до війни" (ми ж не вкурсі, що вони й сьогодні гнуть спину на країну агрессора, нє). І це його вибачайте це типу "вибачайте", але нам пофігу, у нас тут малєнькій бізнєс.
• - "Наш співвітчизник" єврейчик Раднянський... ага втямив.
• - "Володіє їхнім СТС і засновник наших 1+1"...
• - "Він замовляє (звучить наче курвів до сауни) наших акторів, ми працюємо "російською мовою" - знову теперішній час, все ще замовляє...
• - Запрошують наших для передачі "животний смех" - ноу комент, це пік кар'єри, далі тільки діда мороза на утрєнніках в школах Ханти-Мансійска грати.
• - Каже: "я так для жарту кажу, знову варіант..." (підкреслити "для жарту кажу" і якийсь там "знову варіант", варіант чого? гешефта?). "Це ж іноземна мова, ми хочемо ну хоча б не російську платню, а хоча б подвійну. І вони на це пішли". Дві миски рису цьому Малусі, який на колінах просить, для жарту, подвійну ставку.
• Я читав відгуки московських працівників Тб, вони кажуть що це не така вже і прибуткова справа. бо таких голодних ротів там багато і повторювати одні й ті ж голоси ніхто не хоче. Отже кацапські диктори самі як вареники в маслі не плавають, виходить наших беруть на передачі типу "животний смєх" платять нічого, а потім піднімають вдвічі, що навіть за мірками напівголих дикторів-московитів дріб'язок.
• Одним словом хитрий лис, іуда і брехло, яке не бреше коли вживає якісь прості частини речення, а вкупі одне суцільне ковзання по лайну. По морді видно особливо на 37-39 секунді, одним реченням, його ота балаканина то - тиха хода підараса. Стільки насрати ляпів за 1 хвилину, це треба вміти.

А хто фінансував 95 квартал? Ну звісно жидок Раднянський! А ви й не знали? Не кажіть, шо не знали! :D Бо я на вас буду довго хохотать.

І жидок Раднянський дає замовлення своїм зеленим підарасікам і підарасочкам, протягувати оцей закон, бо тоді вся озвучка на нетфлікс піде через нього. І такі підараси як Малуха, байбако тіві, уатімз, омікрон та інший легіон хдрєзок будуть протікати лише через руки жидка Раднянського. А скаже жидок Раднянський кацапською озвучити, озвучать кацапською. Ну кинуть кістку і вам, посполиті, якийсь крадений "піратский" переклад зроблений душею й серцем від якихось там умовних "Трьох Крапок"...

І поки я два дні сидів у бані в цього жидка Цукерберга, читав ваші гнівні протести, жодного разу не побачив глибшого аналізу - кому треба? Кому вигідно? Війна іде за існування України як такої взагалі! А вони про український дубляж запеклися? А вони запереживали, шоби ви покращили знання англійської!

Та я взагалі - ПРОТИ викладання англійської мови в молодшій та середній школі. Лише в старшій школі і то факультативно, коли старший школяр визначиться з подальшим шляхом і вивчатиме іноземну з поглибленням термінології обраного шляху. Хоче дитина на мехмат - математичну термінологію. Хоче у політех - технічну термінологію більше, і так далі.

В молодшій і середній школі лише одна мова.  Українська.

А ви повірили, шо з вас хочуть зробити крутих спікерів? :D Та ні! У вас просто хочуть забрати останнє! І жидок Раднянський серйозно взявся очолити цей процес. А вся ця зелена і шоколадна підарасня з ним заодне. Оксени Лісові, Армовіри перші і арморвіри другі...

Катерина Марійчук. ДУГІН - АРЕСТОВИЧ – ГРУ…

21.08.2022. Неділя. Вісім років і сто сімдесят дев’ятий день війни

ДУГІН - АРЕСТОВИЧ – ГРУ…

На днях писала про Арестовича і згадувала Дугіна.

До того якось згадувати про нього цікавости не було.

Трам-пара-рам.

Прискакало. Пишемо далі і дивимось, як буде далі скакати.

Отже, що то за птиця така той Дугін Олександр Гелійович.

Російський філософ, політолог, публіцист, ідеолог неоєвразійства та рашизму, засновник та лідер «Міжнародного Євразійського Руху», ідеолог правлячої партії «Єдіная росія», рейхсфюрер в гуртку «Чорний орден СС», засновник рашизму, Распутін путіна, головний мозок путіна, натхненник на захоплення і покорення України. Батько — кандидат юридичних наук, генерал-лейтенант ГРУ Генштабу ЗС.

Увага. Запам’ятаємо це ГРУ.

Як бачимо, сама скажена суміш протирічь, як і видуманий ним же, нелюдський «руський мір». "Украинцев нужно убивать, убивать и убивать, это я вам как профессор говорю", – заявив цей рашист на початку війни росії проти України. Це він запустив в ЗМІ про «київську хунту» і «захист юго-востока України від неонацистів».

Чи міг той, хто колупав мозок путіна, та не наколупати мозок своїй доньці Дарці? Таж таки ні. Виростив з неї такого самого монстра, як і сам. Вона затято перехватила дугінську скажену ненависть до свободолюбного українського етносу. І щоб ту свою лють підживити, їздила в Маріуполь, аби проконтролювати підготовку до судилища наших сталевих Лицарів.

«россия — свободная страна, а защитники Мариуполя — преступники» - подивилась і видала: «Важно понимать, что "Азовсталь" и те нацисты, которые там сидят — это смерть. То, что сейчас происходит, это отвоевание русскими у смерти мирных жителей.

А что такое смерть? Если вспомнить поетов, например Навалиса, он говорил, что "смерть — это утрата соборности". В Украине вот эта соборность, единство народа было утрачено, появилась куча группировок с агрессивной тенденцией, с агрессивной идеологией, и с абсолютной русофобией, которая была создана не восемь лет назад, а в начале 20 века. Ситуация очень серьезна. Необходимо введение идеологии. Это битва двух идей, двух цивилизаций, битва двух мировоззрений.

Здесь должен найден компромисс. С одной стороны — да, мы свободны, мы начали эту операцию очень деликатно и аккуратно, но возможно иногда стоит быть более жестким и чуть меньше прощать, потому что те преступления, которые совершали эти люди… Здесь должны быть создание трибуналы — Мариупольский, Донецкий». Бог не Тімошка, бачить немножко. Не дожила Дарка Дугіна до судилища над нашими Лицарями. Пішла слухати концерт Кобзона і залишила свого тата в смертельному страхові перед розплатою і з виною, що то він настановив свою дитину на смертельну дорогу.

А тепер про саме цікаве.

Про українського вечірнього бабського заколисувача Алєксєя Арестовича.

В лютому 2005, на пресконференції євразійського руху в Москві, були присутні, а отже, поділяли думки та погляди Дугінські, керівник та заступник «Братства» Дмитро Корчинський та Алєксєй Арестович. На тій зустрічі, Корчинський і ввійшов до Вищої ради Євразійського руху.

А Арестович, аби доказати свою лояльність, заявив, що «внаслідок перемоги на президентських виборах Віктора Ющенка «українські заводи перейдуть у власність Вашингтона і Брюсселя». "Помаранчева революція" - це революція "ери Водолія", антихристиянська по своїй суті.

Протиставляти їй ієрархічні структури безглуздо. Вона розчинить їх. Як у нас уряд за сім хвилин до кінця перейшов на сторону революції, так буде і у вас. Ви просто покинетеся у іншому світі, і зворотного шляху не буде. Америка забезпечила собі тотальну підтримку усіх - усіх ваших сусідів, друзів і рідних, і ні ви, ні вони не зрозумієте, як це сталося». А. Арестович.

Ще з тим євразійством терлася Наталя Вітренко. Так-так, мама Юрія Вітренка, головного виконавчого директора НАК «Нафтогаз України».

Якщо згадати, що батько Дугіна генерал ГРУ, і батько Андрія Єрмака – співробітник ГРУ. А якщо бувших гебістів та комуністів не буває, то всі кусочки в одну картинку лягають. А якщо продовжити далі – Арестович - Дугін = Дугін-ГРУ+ Єрмак-ГРУ, то вже не тілька картинка, а й вся карти України як на долоні. Тільки от на чиїй долоні?

І вже щоб завершити не моїми видумками, то вислови тих персонажів в допомогу.

"Территорию от Одессы до Харькова мы освободим и так или иначе присоединим. Это уже не обсуждается. Западная Украина в составе Польши, на первый взгляд, – это приемлемо. Нам – наше, а вторая половина несостоявшейся Украины отходит туда, о чем мечтали ее власти". Дугін. – "Наши солдаты не вернутся домой, пока не будут уничтожены цели, поставленные по всей стране, и не будет установлена безопасность, или пока Зеленский не сдастся". –"Мы не можем проиграть эту войну. В противном случае весь мир превратится в большой огонь". – "Путин пошел на военную операцию только потому, что другого выхода не осталось. Он следовал единственной линии, которая была возможна. Поэтому он не просто колебался и медлил, он вообще не хотел ни военной операции, ни выхода из современной западной цивилизации. Когда он прямо и честно говорит о своих желаниях, ему не верят. Считают дезинформацией. А Путин говорит чистую правду. Здесь неизбежная и совершенно логически оправданная оборона". –"Западные политики перестали поднимать тему мирных переговоров. Для них существует только агрессивная поддержка киевского режима, доживающего свои последние дни". - "Процесс отрезвления Европы будет очень болезненным, может быть, даже революционным. Отношение к Украине станет более нейтральным, но останется ангажированным. Политики попытаются удерживать баланс и вести диалог, может быть, не напрямую, а через нейтральные страны, например, через Турцию". - В 2014 році: "Если Россия потеряет Донбасс, она потеряет Крым. Если она потеряет Крым, она потеряет саму себя". – в 2021 році: "Россия – не враг Украины", а для РФ лучше всего "иметь дружественную Украину, состоящую их двух народов". А тепер прочитайте і подумайте, чим наступні думки відрізняються від тих, що ото вище? Чи добре засвоїв уроки вчителя його учень? Чи видно, що він старанно втілює в життя дугінську ненависть і зневагу до всього українського? «И мне абсолютно похер ваши звания, заслуги и награды - бывшие, нынешние и будущие. Волонтёры ли вы, военные, журналисты или депутаты. Уебками вы были, уебками и сдохните. Если я вас, конечно, не вылечу». «У нас в Україні багато хто хоче збудувати велику країну з маленькою культурою. Маленька культура – це та, яка підходить для маленької моноетнічної держави, типу Угорщини. Але Україна – не така країна, у нас полікультурна країна. Уніфікація – якою б не була війна, які б лозунги не звучали, яким би не було бажання забути якнайбільше російських слів… у нас це все несерйозно, це все на рівні фабрики думок, але тенденція, яка за цим стоїть, потребує особливої уваги".

І додав: "Я, поки я тут щось значу, не дам збудувати з України велику країну з маленькою культурою. Якщо Україна не хоче програти війну, вона не має відмовитися від різноманітності". А коли Патріоти, Волонтери та Письменники сказали своє слово і щодо нашої «маленької» культури і щодо його великого свинства, то… то він, як такий, що «поки я тут щось значу…» в відповідь і гахнув, як коли добряче наїстися тушеної квасолі і закусити гороховим супом: “В моєму житті є два типи довбо*бів — це кремлівські та “українські патріоти”. Вони одними й тими самими словами, як під копірку, тільки мови різні. Говорять те саме”.

А щоб не метати бісер перед Українцями, додав, що ми прагнемо створити в Україні національну культуру “сталінськими методами”, і , що пояснювати «патріотам» щодо “маленької культури України” не буде, бо це марно.

І, свіженьке, щоб ми не забувались, хто в хаті хазяїн: "Якщо в Україні переможе еврооптимістичний і націоналістичний проект, то Україна по-перше втратить території, по-друге увійде в ЄС і НАТО і там розчиниться. Але якщо Україна хоче "адмініструвати звільнені території по Урал", то ми не можемо відмовлятися від російської мови і російської культури".

Отака ля-ля, Українці. А Ви кажете, війна з московитами, Захисники наші гинуть, в полоні мучаться, цивільні не мають просвітку і захисту від орківських ракет та обстрілів. Зима наступає, руїни замість міст. Поля заміновані, не посіяні. Зерно вивозять. Разом нам треба бути, разом нашу Вітчизну захищати.

Треба, дуже треба, та поки між нами не почистимо, ота навала ординська сунутиме… допоки між нами не почистимо…

ДЛЯ ЛЮБИТЕЛІВ ІСТОРІЇ

До 150-річчя Бородінської битви С.Ф. Бондарчук зняв свій знаменитий фільм "Війна і мир" та повіз його показувати до Парижа. У вступному слові він не уникнув сказати - як вчили, - що Бородіно - це "перемога російської зброї". По залі пройшов якийсь рух. Бондарчук вирішив, що його переклали неправильно і повторив. У залі здійнявся свист і тупіт. Виявляється, французи небезпідставно вважають битву під Бородіно своєю перемогою. Кутузов відступив (втік?) з поля бою, "щоб урятувати армію", - це спірно досі - і залишив Москву... Складно вважати це перемогою.

Як ілюстрація до цього факту – інтерв'ю з Євгеном Панасенковим.

Хто виграв при Бородіно, спалив Москву і вбив Кутузова.

У день виходу у видавництві АСТ книги «Перша наукова історія війни 1812 року» її автор - відомий історик, співак, режисер та "герой ютубу" Євген Понасенков дав ексклюзивне інтерв'ю оглядачу "НІ" Ігорю Зотову. Попереджаємо відразу: багато висновків приведуть читача в шок і трепет! Про те, що росіяни програли Бородіно стало відомо ще в день битви. Про те, що росіяни спалили Москву - історики не сумнівалися ще в XIX столітті. Про те, що не Наполеон, а російський цар почав війну 1812, історикам стало остаточно ясно на початку XX століття. Але далі, з приходом до влади Сталіна, історія цієї війни раптом перевертається з ніг на голову. І виявляється, що це Наполеон на чолі цілої орди прийшов навалою на нещасну Росію. Що Бородіно – це не поразка, а чи не перемога. Що ганебна втеча російських військ від кордону – це «скіфський план», ціла стратегія заманювання ворога на безмежну і безформну територію. Що бездарний, розпусний, продажний, лінивий Кутузов – це військовий геній усіх часів та народів. А катастрофічна поразка Росії у війні – тріумф російської зброї!

Міфи на те й існують, щоб, відпрацювавши своє, померти та зникнути. Презентація нової праці Євгена Понасенкова відбулася у Великій залі ЦДЛ за величезного збігу народу, що вкотре свідчить про інтерес до теми.

- Як ви прийшли до цієї начебто давно вивченої теми – історії війни 1812 року?

- Я займаюся епохою Наполеона та 1812 року з 9 років, весь шкільний період у мене була чудова можливість вивчати спеціальну літературу та збірки документів у бібліотеці Музею-панорами «Бородинська битва». Це унікальне сховище, де є видання, яких немає навіть у Ленінській бібліотеці та у Держохороні. За шкільний час, який люди витрачають, як правило, безглуздо, я здолав величезний пласт літератури. Коли мої колеги починають раптово - іншого слова не підібрати! - До кандидатської або до ювілею щось фрагментарно почитувати і писати під готовий висновок, виходить нісенітниця: вони не встигають прочитати навіть історіографію, не кажучи вже про те, щоб серйозно підняти джерела. Підсумком моєї багаторічної роботи спочатку стала книжка 2004 «Правда про війну 1812 року», де я вперше сказав, що ця війна ніяка не Вітчизняна і що навпаки, це Олександр I готував напад на Францію. Росія тоді знову (як і минулі роки агресії проти Франції) підписала коаліційні угоди з Англією, Іспанією та Швецією. Тоді ж я написав і про російський колабораціонізм в 1812: Наполеон створював всестанові муніципалітети в Смоленську і в Москві, і всі стани, податні і неподатні, дворяни і не дворяни у всьому цьому брали участь. Я довів із цифрами в руках, що приєднання Росії до континентальної блокади Англії не вплинуло серйозно на фінансову ситуацію в Росії, але фінансовий крах настав через збільшення витрат на оборону в 1807 році - відразу після підписання договору про мир! Тільзитський мир, укладений між Росією та Францією, був непопулярний серед чванливої еліти російського суспільства. Росія сама нападала на Францію в 1805, 1806 і 1807 роках, сама ганебно програла і сама образилася на це.

Не можна не сказати, що в будинках російської еліти тоді не було нічого російського, тобто абсолютно нічого! 99% предметів були європейського походження, в основному - з Франції, Італії та Англії. У палацах Олександра не було навіть шпильки, не завезеної з-за кордону. У Росії не було жодного придворного художника чи ювеліра, хто б не приїхав із-за кордону. Усі до одного портрети учасників війни 1812 року намальовані і вигравірувані іноземцями: Сент-Обеном, Вендраміні, Карделлі, Петером фон Хессем...

У тодішній Росії просто не існувало рівневих художників. Петро почав цивілізувати країну всього 100 років тому, і тільки за нього з'явилася російська регулярна армія, яку створили з нуля іноземці. Навіть слова – армія, інфантерія, кавалерія, артилерія, література, музика… – усі, усі були іноземними. Цивілізація в Росію була привнесена ззовні, і через це в еліті розвинувся страшний комплекс, який, з одного боку, ставив її в позу поклоніння (іноді комічного, яке висміяв Грибоєдов), а з іншого боку, елітка всією своєю дурнуватою силою намагалася довести , що й Росія щось теж уміє. Вміє зібрати орду – і дійти до Парижа. Не сама, правда, а разом із Пруссією, Австрією, Англією і не завдяки талантам, а завдяки гарматному м'ясу...

Але сенсу в цьому не було ніякого: так, у Парижі все чудово було і є, а в Росії люди продовжували жити так само, як і раніше. І кріпацтво як було до Парижа, так і залишилося.

- Ви пам'ятаєте той момент, коли зрозуміли, що щось не так в книгах попередників?
- Мені з самого початку було очевидно, що у пропагандистських книжечках не все сходиться. Якщо Бородіно стало перемогою росіян, чому вони бігли і здали Москву без бою? Все очевидно: росіяни не просто програли Бородіно, російська армія була практично знищена. Кутузов втратив у Бородіні 53 тисяч солдатів. Загалом у нього було 155 тисяч, із них 115 – регулярна армія, 10 тисяч козаків, та решта - ополченці. Тобто він втратив майже половину регулярної армії. І говорити, що Кутузов зберіг армію, - це абсолютна маячня! Після битви почалося ще й повне розкладання: половина залишків армії пішла в мародери, які грабували російські міста та села. Я публікую безліч повідомлень про це, які Кутузов слав царю, а також його накази розправлятися з дезертирами.

- У радянській історіографії написано, що й втрати були меншими і Кутузов здав Москву, щоб зберегти армію. У цих міркуваннях була своя логіка...

- Це була не логіка, а безглузда мантра, яку повторювали, бо ніхто не мав права посперечатися. Були й тоді молоді та літні вчені, у тому числі й Микола Олексійович Троїцький (у майбутньому доктор історичних наук), який у 1960-ті роки намагався сказати (послав статтю до академічного журналу «Питання історії»): «Скільки можна брехати? Війна ніяка не Вітчизняна, самі її розв'язали, битви програли». А йому пояснили: ви сидите у себе в Саратові? Ось і сидіть, інакше вас закриють по-серйозному.

Радянський режим – це не біла голубка, це монстр, який знищував усе живе. За весь радянський час були написані лише три монографії на цю тему: Тарле, Жилін та Безкровний. Двоє останніх – неосвічені мужики з села, обидва не знали мов, не читали джерел, обидва «сталінські соколи», особливо Жилін – злісний мордоворот, який тиснув на все живе. За наказом Сталіна вони почали наново винаходити міф про «Вітчизняну війну». Буржуазна історіографія на початку ХХ століття вже знала, що це Олександр I розв'язав війну, це він планував наступ і що Бородіно стало поразкою росіян. Про це було сказано у підсумковій роботі дореволюційної історіографії «Вітчизняна війна та російське суспільство», що вийшла 1912 року. Написано там і про те, що Наполеон пішов із Росії, тому що він і не збирався в ній залишатися, а причиною великих втрат його армії став клімат, а не російська армія. Все це було відомо, поки Сталіну не знадобилося терміново робити патріотичний міф, щоб підготувати новий наступ на Європу.

Одна з найнебезпечніших і найстрашніших розділів моєї книги присвячена планам Сталіна перед Другою світовою війною. Мені вдалося з'ясувати та документально довести, що Сталін справді планував напад на Європу. Більше того, Марк Солонін і Віктор Суворов мають багато дуже цікавих непрямих доказів існування таких планів. Проте письмового і тим паче друкованого визнання Сталіна у тому, що він це планує, вони не мали.

До речі, академік Тарле, випущений після арешту у «справі академіків», почав працювати на НКВС і перетворився не просто на рупор, на «особисте перо» Сталіна, а на одного зі сталінських катів, катів своїх колег. Але продовжимо.

У 1938 році в «Правді» несподівано виходить стаття Тарле, присвячена війні 1812 року (і тут же колосальним накладом друкується брошура за цією статтею), головний висновок якої не пов'язаний з її змістом: в останньому абзаці повідомляється, що СРСР незабаром почне наступальну війну яка буде найсправедливішою з усіх воєн у світі! Це буде такий «останній наступ»! Йшлося про те, що Сталін готував СРСР до вторгнення до Європи.

Цю брошуру я випадково купив у антикварному магазині. Потім я дізнався, що її наклад знищували і що в єдиних двох екземплярах, які я знайшов у бібліотеках, останній абзац вирізано! І лишився він тільки в моєму примірнику! До книги я опублікував текст і фото сторінок брошури. Весь страх Росії в тому, що в ній нічого не змінюється. І не може змінюватися, тому що в ній спочатку закладено не інтенсивний, а екстенсивний розвиток. А воно, у свою чергу, породжує жахливі комплекси через хронічне відставання у розвитку та вічну мантру пошуку ворогів навколо. Злочинна влада захищається від вигаданих нею ж ворогів, так було і за Олександра, і за Сталіна, і так буде.

- Як поставилися колеги-історики до ваших відкриттів?

- Є два типи колег: професіонали та навколонаукові. У ютубі можна знайти інтерв'ю багаторічного директора Інституту російської історії РАН Андрія Миколайовича Сахарова, який відкрито заявив, що у моїй монографії 2004 року «все абсолютно вірно» і що він збирається використати мої висновки в новому виданні своєї книжки про Олександра I. Кілька років тому мене запросили виступити на науковій раді Академії наук, і я повністю виклав мою концепцію. Виступ надрукували в офіційній збірці з усіма візами, які існують в Академії. Я брав участь у всіх професійних конференціях, присвячених цій темі, – у «Бородинській панорамі», у музеї «На полі бородинському», у МДУ, в Історичному музеї, не кажучи вже про західні конференції, оскільки вони сприймаються «ворожими»...

Двоє найбільших фахівців за темою доби 1812 року та Олександра – Микола Олексійович Троїцький та Андрій Миколайович Сахаров повністю підтримали мою концепцію, причому Сахаров не лише підтримує, а всіляко просуває мої роботи. Однак є особлива група маргіналів (вони можуть бути навіть співробітниками музеїв та випускниками історичних вишів), які нічого не написали, нічого наукового не опублікували, не видали жодного джерела і у яких моя робота вибиває ґрунт з-під їхнього бездарного життя.

Все своє життя вони повідомляли відвідувачам музеїв марення пропаганди, а тут з'являється моя книга... Тим більше, що вона фактично є збіркою документів: кожна її сторінка складається не з мого тексту, а з документальних цитат на цю тему. Тому всі свої претензії незгодні можуть звернути безпосередньо до архівів, піти, взяти живий справжній документ, написаний на папері з водяними знаками чорнилом тієї епохи особисто Кутузовим, Раєвським, Наполеоном та іншими тисячами учасників... Все збереглося! Величезна кількість обивателів знаходиться на рівні тварин, я не боюся цього терміну, це абсолютно фізіологічна, антропологічна та соціальна правда. І вся їхня агресія походить саме з цього тваринного стану. Говорячи про «переписування історії», вони навіть не розуміють, що це не переписування, а наука: просто все буває вперше, ось уперше написана праця у повній відповідності до наукових критеріїв та людини, яка не залежить від державного фінансування, корпорації, грантів. Можна порівняти це, скажімо, із хімією. Колись хімії не було, а була алхімія. Коли з'явилася наука хімія, обиватель обурився: ми звикли до алхімії, а зараз її переписують! Нам що потрібно відмовитися від алхімії?! – Толстой теж збирав документи про війну, коли писав свій роман. Звідки ж узялася ця зневага до Наполеона? - Велика трагедія професійних учених полягає у невігластві обивателів, які чомусь звертають увагу на белетристику, на літературу, написану авторами на основі їх комплексів, мрій, маразмів, хвороб та фантазій... Відкрий вони тлумачний словник російської мови, вони б зрозуміли різницю між науковим та художнім дослідженням. Лев Толстой – це один з найбільш психічно неврівноважених персонажів російської літератури. Він ненавидів усі свої твори, не було жодного, яке б він визнавав не те що талановитим, а просто вдалим. Закінчивши «Війну і мир», він написав приятелеві: яке щастя, що я ніколи не писатиму подібної ахінеї... У січні 1871 року він написав Фету: «Який я щасливий… що писати дріб'язки багатослівної на кшталт «Війни» я більше ніколи не стану». Потім він всіляко принижував цей свій твір. І багато разів під час написання мучився, не знаючи, як і навіщо продовжити роман. За його листуванням видно, що він не знав не лише історичні концептуальні речі, а й те, куди вести своїх персонажів, що їм подобається. Він мучився цим страшно. Тому й книга вийшла нерівною, дуже різною.

Толстой написав важку і неприродну філософію, згідно з якою всі красиві люди – це люди війни, а негарні – люди світу.

Елен Безухова - холодна красуня або Наполеон з "ідеальним профілем античної камеї", в якому ще дуже страшно те, що він часто миється. Постійно миється та розтирається одеколоном – і це жахливо. Прекрасний же російський селянин, кремезний, негарний, ніс картоплею, рідко миється...

Чомусь вважається, що образ Кутузова у Толстого пристойний. Але це комічний персонаж: виснажений жирний старий, який нічим абсолютно не керує. Толстой взагалі заперечував значення полководницької діяльності, і, хто стверджує, що Кутузов зображений в нього чудово, просто не читали роману. Звідки це у Толстого? Якщо ви відкриєте його «Дитинство», «Отроцтво та Юність», його щоденники та листи, тобто все, написане до 35 років, то побачите, як він переживає страшну психологічну ломку. Толстой був латентним гомосексуалом. Я спеціально розбираю цю тему в книзі і цитую щоденники та листи Толстого, де він пише про свою любов до братів Мусіних-Пушкіних, про те, як він хотів завернутися в шубу в кареті і цілувати всюди свого друга Дьякова. Цю цитату «цілувати скрізь» опубліковано офіційно видавництвом Академії Наук СРСР. Я все це в книзі цитую з посиланням на першоджерела. Він писав також, що краса у виборі об'єкта любові завжди відігравала першорядне значення, що він сам ніколи не відчував любові до жінок, що любив лише чоловіків – це все є у його щоденниках.

І Толстой себе зламав. Більшість життя він ненавидів це, але займався сексом з жінками. Звідси його ненависть до дружини, постійні спроби піти з дому, знущання з жінок у романах, де він не дозволяє їм бути вільними, легкими та веселими. Пристойна жінка для нього - це жінка, що мучиться, втратила все, що погрубшала, брюхата ... Він ненавидить все, що красиво.

У тих самих листах він каже, що гарні люди ніколи його не розуміли. І його друг красень Дяков ніколи його не розумів... Небезпека комплексів дуже талановитих людей, як Толстой чи Достоєвський, у тому, що чим талановитіша людина, тим вона блискучіше, яскравіше і вагоміше реалізує свої хвороби у своїх творах. А ці хвороби стають хворобами цілої нації. У цьому трагедія.

Що ж до знань Толстого про війну, він вивчив занадто мало джерел, причому все перебрехав і пристосував під потреби своєї нездорової філософії. Серед прочитаних книжок є зовсім несерйозні. Це смішно, оскільки одна з них – це книга Михайлівського-Данілевського, написана за вказівкою Миколи I, яка спеціально створювалася як міф.

- А як же хрестоматійна толстовська «дубина народної війни»?

- До кінця 1830-х років не існувало навіть терміну «Вітчизняна війна», не було і жодної «дубини народної війни» (і бути не могло в країні кріпацтва, де раби – основна частина населення). По суті люди були речами, з якими поводилися набагато гірше, ніж з тваринами. Їх сікли, били. Били навіть вагітних селянок, а коли вони народжували, немовлят згодовували собакам. Собак годували селянськими дітьми, як делікатесами! Селян часто продавали азіатським купцям. Для збільшення приплоду їх у 14-15 років одружували село на село. Це робив і Суворов, і дуже жадібний Кутузов, який володів шістьма з половиною тисячами кріпаків і постійно дбав, щоб вони якнайбільше народжували. А він тут же їх продавав, окремо дітей, окремо батьків... Головний страх російських генералів був у тому, щоб Наполеон не дав вольності селянам. Про це прямо написав у своєму листі генерал Микола Раєвський у липні 1812 року. Але в Наполеона таких думок і не було, він навіть не планував переходити кордон. Я наводжу листи з щоденного листування Олександра та Наполеона, з яких цілком зрозуміло, що Олександр почав готувати війну відразу після Тільзиту. Він купував зброю в Австрії, в Англії, збільшив у кілька разів військовий бюджет, направив шпигунів до Франції, направив Волконського копіювати структуру французької армії, щоб провести реформу у себе. Вже 1810 року російські армії стоять на кордоні з герцогством Варшавським, готові до наступу, тоді як в Наполеона там не було жодного солдата! Був у Німеччині гарнізон в одній фортеці. У 1811 році, коли Олександр вже був повністю готовий до війни, маршал Даву став попереджати про це Наполеона у листах. Той же перебував в рожевих окулярах, не хотів нічого розуміти: у нього молода дружина, у нього народився син, він мріє відпочити і планує на 1812 поїздку до Італії, де спеціально для цього, як мені вдалося з'ясувати, вже відреставрований Квірінальський палац. .. І тут йому повідомляють, що Олександр готовий до нападу! І це була правда: ми знаємо документи, які Даву і Наполеон знати не могли! Таких документів штабу Олександра про те, що він планує напасти на Францію сотні!

Неллі ФРІДМАН

Переклав українською Сергій Злючий

International post.

Once upon a time one russian fraud businessman Igor Grechushin decided to make up some easy coming money by pushing off almost three thousand tons of ammonium nitrate to an African republic.

Of couse, by the traditions of doing business in russian fashion, that cargo was to be delivered "for free" - i.e. as freer as possible to be more exact. A ship - so cheap that almost dead - was found, a crew of amateurs was gathered, and they set off to line up the seas with all that ammonium nitrate on board.

Unluckily for the Lebanese that rusty trough needed a repair on her way to that African republic and went into the Beirut port where was arrested for all imaginable and unimaginable violations of international rules, laws and regulations.

That businessman Igor Grechushin, surely - no surprise here, since any russian businessmen can't care less for any international laws - dropped the ship, dropped the crew to extricate themselves as they would, and vaporized out.

Now that confiscated cargo of ammonium nitrate blasted in the Beirut sea port destroying half the city.

Conclusions? Never do any business with the russians. If you do - you'll be burdened by unbearable expenses sooner of later. Though - most probably, - very sooner than later.

In every office of any international company of the world there must be a slogan on the wall: "Say NO to russian business! Save your parents, your children, your greand children and their children and their grand children - just say NO to russian business!".

Українці самі дозволили влаштувати війну та страждання.

Українці самі дозволили влаштувати війну та страждання. Легко звинувачувати тільки Росію - Портников.



- Як вважаєте, Росія колись відпустить Україну?

- Ні. Якщо Росія вважає Україну частиною власної території, то чому вона має відпускати територію, яка є її власною? Так буде десятиріччями… Можливо, через років 50 у наших відносинах щось і зміниться. Але ми не знаємо, як буде виглядати світ через 50 років, як буде виглядати РФ, чи буде вона у тих своїх кордонах і масштабах, в яких вона є зараз. Якою буде Україна, чи не буде вона частиною ЄС або НАТО? Як вони будуть співіснувати? Ясно, якби Україна була частиною НАТО і ЄС в 14-му році, нічого такого не було б. Але це - вибір самого українського суспільства. Саме українці створили умови для російської агресії, дали можливість Кремлю влаштували оцю війну і оці страждання.

- Чому ви так думаєте?

- Більшість українців завжди була проти вступу в НАТО, завжди підтримувала будь-яку російську позицію стосовно Альянсу. Навіть коли мова йшла про югославський конфлікт – українці підтримували Росію, її позицію. От нещодавно, коли хорватські футболісти на чемпіонаті в Росії сказали "Слава Україні", - українці почали підтримували збірну Хорватії і говорити, яка це чудова країна. А в роки югославської війни вони підтримували Сербію, а не Хорватію. А чому? Бо на боці Сербії була Росія. Це просто треба пам’ятати і не забувати, що та Україна, яку ми знаємо тепер, з’явилася тільки після 14-го року.

Нагадаю, коли Партія регіонів блокувала можливість отримання Україною Плану дій щодо членства в НАТО, вона спиралась на думку переважної більшості населення. Українці завжди намагались обирати поміж ЄС і якимись інтеграційними формами співіснування з Росією. І робили це до останнього дня Майдану 2013-2014-го року.

Українці у 94-му року голосували за Кучму, який прийшов до влади з гаслом відновлення економічних та політичних стосунків з Росією, які були до 91-го року. А всі інші країни Європи в цей час проводили реформи, вступали в НАТО, в ЄС. А що робила Україна?

І так було ще у 98-му році, коли в РФ струснула велика економічна криза. Це вікно можливостей ми не те щоби згаяли, ми його не помітили. Воно просто було нам не потрібне, бо ж весь час жили під проросійською владою.

- Хто в цьому винен – українська влада чи люди?

- Суспільство, яке не дозріло до самого розуміння незалежності. Он недавно прощалися з Левком Лук’яненком, говорили, яким він був борцем за незалежність. Але в реальній українській політиці Лук’яненко був маргіналом всі 90-ті роки. Він балотувався на посаду голови Верховної Ради, він балотувався на посаду Президента України. Скільки людей за нього голосувало і за саму ідею незалежності?

А Чорновіл, якого перетворили на ікону незалежності? Він теж був маргінальним політиком, який програв президентські вибори та ще й не був єдиним кандидатом від опозиції. І що, це пов’язано з якимись особистими якостями цих людей? Вони були не такі? Ні, це ми були не такі.

- Опоненти би вам сказали, що винен Радянський Союз, бо саме він заполонив наше суспільство пропагандою і одурманив його.

- А чому люди не були одурманені цими ідеалами в Латвії, Литві, Естонії, на Західній Україні? Тільки тому, що на Сході і в Центрі був Голодомор? Чи тільки тому, що населення цих регіонів було учасником усіх процесів, які відбувалися в тодішньому Радянському Союзі, тому і вважало себе частиною цієї системи? Батьківщиною вважало не Україну, а Радянський Союз?

Не тільки у Латвії, Литві, Естонії, окупованих 1940 року, але й і у Грузії, яка потрапили під радянську окупацію одночасно з Україною, було не так. Грузія оголосила про свою незалежність ще до розпаду СРСР. А нам для цього був потрібний "путч" і ще не дуже зрозуміле ставлення до незалежності з боку населення. Люди не знали, що матимемо в результаті.

Тому коли ви питаєте, чи відпустить Росія Україну, - я відповім: нехай Україна відпустить себе сама. Ми живемо в країні, де запровадження квот на ефіри власною мовою викликає роздратування більшої частини суспільства. У нас українська мова не є провідною в цих квотах і навіть це викликає роздратування. Вам не здається, що це дещо дегенеративне ставлення до власної цивілізації і культури? Так, дуже легко звинувачувати в усьому Радянський Союз, Росію, владу, але нехай люди спершу на себе подивляться.

- А де ви бачите корінь проблеми?

- Я вважаю, що в цьому і є корінь проблеми – наше суспільство слід змінювати. Так, нам лишилася спадщина Радянського Союзу, і ми з цим маємо співіснувати довгий період, тому й постійно запізнюємося. Зараз ми вирішуємо проблеми, які більшість народів Європи вирішили ще у 19-му ст. З точки зору толерантності й прав, ми відстаємо від Європи років на 50. З точки зору церковного права - взагалі на 150 років. У Європі -давно національні церкви у православних країнах. Там взагалі це питання не стоїть. Європейці зараз займаються десекуляризацією суспільства.

- І як ми рухаємося у наших цивілізаційних процесах?

- Рухаємося так, як і маємо рухатись. Не думаю, що можемо швидше. Те, що відбулося за останні 4 роки — це великий цивілізаційний ривок вперед. Його могло би ніколи і не бути, якби не війна з Росією. Якби не Крим і не Донбас - ми б досі існували в тому стоячому болоті, в якому були до 2014 р.

- Тобто ціною війни, ціною втрати території і ціною тисяч життів – українці визначились і прийняли вибір?

- А політична нація не формується шляхом радощів від перемоги своєї країни в футбольному чемпіонаті. Всі країни, які раділи перемозі своїх збірних, пройшли через важкий шлях поневірянь, війн, громадянських конфліктів. Навіть такі благополучні країни як Швейцарія склалися в результаті громадянської війни і конфліктів, а не в результаті футбольних перемог. Людям, можливо, і неприємно це чути, але іншого шляху формування нації не існує. Звичайно, краще малою ціною, ніхто не хоче, щоб гинули люди, але так буває не завжди.

- Ну от Україна, наче і об’єдналася у 14-му році, але того розвитку, на який очікували люди немає.

- А чого люди очікували? Люди очікували покращення рівня життя, але це процес на десятиріччя. Можна об’єднатися, але від цього рівень життя не покращиться, для цього потрібні реальні економічні зміни, зміна системи управління економікою і люди самі мають бути учасниками свого економічного будівництва. Для цього потрібно, щоб не було тотальної корупції, люди мають хотіти платити податки державі, а не шукати варіанти як їх не сплачувати.

Це дуже благородно і чесно, коли люди хочуть збудувати армію на власні внески, але якби люди платили податки і голосували за відповідальних політиків, їм не потрібно було б закривати амбразури власними тілами. Це те, що у нас не можуть зрозуміти. У нас волонтерство сприймається як головна чеснота. Але головна чеснота - це правильне голосування за відповідальних політиків і податки. Не потрібно бути волонтером, коли держава може сама виділити гроші на збройні сили. А коли нема ні податків, ні бюджету, ні чесних розподільників цих грошей - доводиться шукати гроші у власній кишені.

- Люди кажуть, мовляв, ми готові платити податки, якщо будемо бачити, що вони йдуть цілеспрямовано і кошти не розкрадають.

- Люди зараз бачать, що податки йдуть цілеспрямовано. Будуються дороги, змінюється інфраструктура. Реформа місцевого самоврядування призвела до того, що зміни відбуваються, але це якось не дуже міняє ставлення людей до податків. Тому нехай самі себе не обманюють.

- Серед українців існує теза, що на виборах голосувати теж ні за кого, бо у списках одні й ті самі обличчя.

- Якщо люди так вважають, то нехай самі йдуть в політику і голосують за себе. Реальна політична система може вибудуватись тільки за двох умов. Перша - коли ти сам готовий взяти на себе відповідальність, а друга - коли ти сам готовий фінансувати свою політичну кар’єру і свою політичну партію. Якщо вважаєш, що з’явиться хтось і профінансує ту політичну партію, яка тобі сподобається - то ти ідіот. Такого не буває.

Олігархічні політичні сили мають орієнтуватись на спонсорів. У всіх цивілізованих країнах є чітка система фінансування політичних партій, яка залежить від громадян і держави – тобто від платників податків. А у нас політичні сили залежать від доброго дядька, і коли я говорю людям, що якщо вони хочуть змін, то мають створити свою політичну партію і самі ж її фінансувати, ті починають обурюватися. Але якщо вони обурюватимуться, то весь час будуть заручниками тих, хто готовий витрачати свої гроші і захищати свою власність.

- Вважаєте українців безвідповідальними?

- Так, я вважаю українців безвідповідальними. Українці живуть за парадигмою: "я ні в чому не хочу брати участь. Вони всі погані. У нас жахлива влада. Хай вони самі там живуть і не заважають жити мені". Але потім, коли все руйнується, українці виходять на повстання проти чергового пройдисвіта, намагаються відновити державу, а далі знову повертаються до своїх справ, до городів, і чекають, коли можна повстати. І так може тривати до безкінечності. Сподіваюсь, що у 14-му році ми цю парадигму перервали.

- Така парадигма - це проблема менталітету?

- Ну, народів з таким менталітетом багато, українці не єдина анархічна нація в Європі. Але всі нації збудували більш-менш ефективні держави. Сподіваюсь, нам більше нікуди дітись - ми або побудуємо ефективну державу, або станемо частиною РФ.

- Бачите потенціал у молодого покоління для таких змін?

- Бачу і вважаю, що це зовсім інші люди, хоча б тому, що вони не травмовані радянським менталітетом. Але я не дуже розраховую на людей віком 20+, бо вони виховувались у суспільстві пострадянських цінностей. А от діти, які пішли в школу після Майдану, умовно кажучи 2007р. народження, оце вже інше покоління. Але ці люди прийдуть у доросле життя десь у 2027-2032-их роках і мені вже буде за 60.

- Боїтесь, що не зможете насолодитися їх здобутками?

- А я нічим і не хочу насолоджуватись. Я хочу будувати державу і у мене немає ніякого бажання насолоджуватись. Я прекрасно розумів, на що ми йдемо, коли ми цю державу проголошували. У мене не було ніяких ілюзій, були мрії, але не ілюзії. Мріяв, що якимось чином побачимо таку країну, як Польща, країни Балтії. Мріяв, але розумів, що це нереально.

- Україна може стати нинішньою Польщею хоча би років за 20?

- Може стати Румунією, але не Польщею.

- І далеко не Німеччиною чи Швейцарією?

- У кожної країни своя доля і свій шлях широкий, і я не знаю, чому ми маємо бути Німеччиною. Румунія - це хороший приклад успіху. Це православна країна із такими ж корупційними проблемами, як наша, із таким же далеким від політики суспільством, як і наше, дезорієнтованим з точки зору політичних поглядів.

- Україні потрібен Європейський Союз?

- Потрібен, бо це частина глобального світу. По-друге, це рецепт вирішення тих складних проблем, що існували в Європі впродовж століть. Адже у ЄС об’єдналися країни, які між собою воювали і знищували одна одну. У них була маса проблем з точки зору прав людини, національних меншин і територіальних претензій. І ЄС всі ці проблеми врегулював. Якби зараз Україна була членом ЄС, то у нас би не було проблем з нашими західними сусідами - угорцями, як немає нині проблем у південного Тіроля, німецькомовного регіону в складі Італії.

Великобританія не може вирішити проблеми "брекзіту", бо головною виявилась непроста ситуація довкола Ірландії - кордон між Північною і Південною Ірландією. А англійці про це навіть і не думали, коли голосували. Сотні жертв, взаємна ненависть, підозри, тортури, терористичні акції — все те, що було на острові Ірландія, може повернутись, якщо не знайдуть механізму, який збереже цей спільний простір.


Obozrevatel