“Привіт, Торговцю. Якусь мить я подумала, що ти вже не розмовляєш з фракі.”
“Та годі, Маргарет!”
Вона усміхнулася. “Жартую. Мої вітання, Торбі. Щаслива за тебе — це найкраще рішення за таких обставин.”
“Дякую. Гадаю, що так.”
Вона перейшла на системну англійську і з материнським занепокоєнням зауважила, “Ти ніби сумніваєшся, Торбі. Все в тебе гаразд?”
“О, так, все добре” Раптом його прорвало сказати правду. “Маргарет, я ніколи не зрозумію цих людей!”
“Я теж спочатку почувалася точно так всякий раз, коли бралася за нове дослідження, а це — найбентежніше з усіх. Що тебе непокоїть?”, м’яко перепитала вона.
“А, ну... я не знаю. Не знаю як сказати. Ну, візьмімо Фріца — він є моїм старшим братом. Він мені багато допомагає, — а тоді, я пропустив щось таке, в чому він очікує від мене розуміння, і він на мене так гаркнув, що мені вуха позакладало. Якось він вдарив мене. Я дав здачі й думав, що він зараз вибухне.”
“Право клюй ближнього”, вставила Маргарет.
“Що?”
“Не зважай. Це не не наукова паралель; люди не курчата. То що трапилося?”
“Ну, і точно так же швидко він охолов, сказав мені, що забуде про це, витре з пам’яті, тому що я неосвічений.”
“Обов’язок шляхтича.”
“Га?”
“Пробач. Моя голова переповнена всяким барахлом. То він зробив, як і казав?”
“Саме так! Він був солодким як цукор. Я навіть не зрозумів, що його тоді так зачепило... і я не знаю, чому він так швидко охолов, коли я дав йому здачі.” Він розпустив руки. “Це не природно.”
“Звісно ні. Але щось таке є. Емм... Торбі, я могла б допомогти. Ймовірно, я знаю краще як працює Фріцова голова, аніж він сам. Тому що я не є однією з Народу“
“Не розумію.”
“Гадаю, що я розумію. Це моя робота розуміти. Фріц народився серед Народу; більша частина з того, що він знає — а він дуже обізнаний молодий чоловік — є підсвідомим. Він не може пояснити цього, тому що він не знає, що він це знає; він просто функціонує. Але те, що за ці два роки вивчила я — я вивчила усвідомлено. Ймовірно я можу порадити тобі, коли ти соромишся запитати когось із них. Зі мною ти можеш говорити вільно; я ж не маю статусу.”
“Ухх, Маргарет, а ви могли б?”
“Будь коли. Я теж іще не забула, як ти обіцяв обговорити зі мною Джаббул. Але не дозволяй мені тебе затримувати, ти, здається поспішаєш.”
“Насправді ні.” Він дурнувато посміхнувся. “Коли я поспішаю, то взагалі не маю ні з ким говорити... та й не знаю як.”
“А, ну так. Торбі, я маю знімки, імена, родинну класифікацію, корабельні обов’язки на кожного. Це допоможе?”
“Га? Я сказав би, що вельми! Фріц думає, що йому достатньо вказати раз на когось пальцем і сказати хто то.”
“Ну тоді ходімо до моєї каюти. Та все гаразд; я маю особливу відправу опитувати тут будь кого. Двері відкриваються до загального коридору, тож, ти не перетинаєш лінію пурдах.”
Цілісно упорядковану картками зі світлинами інформацію, котру Торбі так довго не міг опанувати, коли та була розпорошена, він всотав за пів години — завдяки навичкам отриманим ще від Басліма та завдяки методичності Доктора Мадер. На доповнення, вона ще приготувала родинне дерево для всієї “Сісу”; тут він вперше побачив; його родичі не потребували діаграм, - вони просто знали.
Вона показала йому його власне місце. “Плюсик вказує на те, що хоч ти й перебуваєш у безпосередній септі, - ти не народжений тут. Ось іще парочка, переведені з супутніх гілок до септи... для того, щоби завести їх до головної лінії, я підозрюю. Ви Народ зветеся “родиною”, але групування є фратрією.”
“Як?”
“Споріднена група без загального предка, котра практикує екзогамію — це означає одруження поза групою. “Екзогамні табу тримаються, модифіковуються правилами половин. Ти знаєш, як дві половини працюють?”
“Вони по черзі виходять на робочі зміни.”
“Так, але чи знаєш ти чому вахта правого борту корабля має більше холостяків, а вахта лівого борту — більшість самотні жінки?”
“Ее, не певен.”
“Жінки, прийняті з інших кораблів розміщуються на половині лівого борту; ріднонароджені холостяки — з правого борту. Кожна дівчина на твоїй половині піде на обмін... якщо не знайде собі чоловіка з поміж тих небагатьох прийнятних для неї чоловіків. Тебе ось усиновили на цьому боці, але це також вимагало іншого прийомного батька. Бачиш, імена з синіми перекресленими колами? Одна з цих дівчат — твоя майбутня дружина... якщо не знайдеш собі пару з іншого корабля.”
Торбі відчув збентеження від такої думки. “Я маю це робити?”
“Якщо ти здобудеш корабельне звання, котре відповідає рангу твоєї родини, тобі доведеться ходити з кийком, щоби від них відбиватися.”
Його аж пересмикнуло. Захоплений тепер міцно родиною, він відчував більшу потребу в третій нозі, аніж у дружині.
“Більшість спільнот,” продовжувала вона, “практикують як екзогамію, так і ендогамію — чоловік мусить одружитися зі сторонньою, але посеред своєї нації, раси, релігії, або якоїсь більшої групи, і ви Вільні Торговці — не є винятком; ви мусите переходити до іншої половини, але ви не можете одружуватися з фракі. Одначе, ці ваші правила спричиняють одну незвичну постанову — кожен корабель — це патрилокальний матріархат.”
“Що?”
“ 'Патрилокальний матріархат' означає, що дружини долучаються до родин своїх чоловіків; матріархат... ну, хто господарює кораблем?”
“Ну як, Капітан.”
“Хіба він?”
“Ну, Батько слухає Бабусю, але вона вже дуже стара і...”
“Ніяких “і”. Вона Головний Офіцер керує всім. Мене це здивувало; Я думала, що це лише на цьому кораблі. Але це розповсюджується на весь Народ. Чоловіки провадять торгівлю, керують кораблем, доглядають його енергетичні установки — але жінка завжди головує. Це має сенс в середині цієї системи; і це робить шлюбні звичаї прийнятними.” Торбі не хотів, аби вона щоразу згадувала про одруження.
“Ти не бачив доньок корабельних торговців. Дівчата, покидаючи корабель, ридають, їх майже силою тягнуть... але щойно прибувши на інший корабель, - очі миттю висихають, вона вже готова усміхатися й фліртувати, очі широкого розплющені в пошуках чоловіків. Якщо дівчина ловить того самого чоловіка і штовхає його, то одного дня вона може бути сувереном Незалежної держави. Допоки вона не покине свій рідний корабель, вона таких можливостей не має, саме тому її сльози швидко висихають. Але якби чоловіки правили, тоді обмін дівчатами був би рабством як воно є. А так — це великий шанс для кожної дівчини.”
Доктор Мадер підняла погляд від карти. “Людські звичаї, котрі допомагають людям жити разом майже ніколи не розписані заздалегідь. Але вони корисні, інакше ніхто не виживе. Торбі, тобі було дуже бентежно, коли ти думав, як поводитися зі своїми родичами.”
“Певно, що було!”
“Що найважливіше для Торговця?”
Торбі замислився. “Ну, Родина. Все залежить від того, хто ти є в Родині.”
“Зовсім ні. Його корабель.”
“Ну, коли ви кажете “корабель” ви маєте на увазі “родину” “
“Саме навпаки. Якщо Торговець стане незадоволеним, куди він може піти? Космос не прийме його без корабля з його стінами навколо; також він не уявляє життя на планеті серед фракі, сама думка огидна йому. Його корабель — це його життя, повітря, котрим він дихає іде від його корабля; якось ти мусиш навчитися жити в ньому. Але тиск особистостей майже нестерпний і немає ніякого способу уникнути одне одного. Тиск зростав би, аж доки когось би не вбили... чи доки сам корабель не було би зруйновано. Одначе люди винаходять шляхи підлаштовування до будь яких умов. Ви, Народ, змащуєте стосунки ритуалами, формальностями, наперед установленими шаблонами мовлення, обов’язковими діями та відповідями. Коли все ускладнюється, ви ховаєтеся за шаблоном. Ось чому Фріц не міг довго гніватися.”
“Га?”
“Він не міг. Ти зробив щось неправильно... але сам той факт показав, що ти був необізнаний. І Фріц миттю це забув, а тоді він згадав, і його гнів зник. Народ не дозволяє собі злитися на дитину; натомість вони повертають дитину на правильний шлях... аж допоки вона не слідуватиме вашим складним звичаям так же автоматично як і Фріц.”
“Ага, гадаю, я розумію.” Зітхнув Торбі. “Але це так складно.”
“Тому що ти не народився в цих звичаях. Однак, ти вивчиш, і це відбиратиме в тебе не більших зусиль, аніж дихання — і це корисно для вас. Звичаї кажуть чоловікові, хто він, де його належне місце, що він мусить робити. Краще трохи нелогічні звичаї, аніж ніяких; людина не може жити в гурті без звичаїв. З точки зору антрополога “справедливість” - це пошук звичаю, котрий працює.”
“Мій батько — мій інший батько, я маю на увазі Баслім, Баслім Кульгавий — завше казав, що спосіб знайти справедливість це ставитися справедливо до інших людей і не перейматися тим, як вони ставляться до тебе.”
“Хіба це не відповідає всьому тому, що сказала я?”
“Так, думаю, так.”
“Я гадаю, що Баслім Кульгавий дивився би на Народ як на справедливих в законі.” Вона поплескала його по плечу. “Не переймайся, Торбі. Старайся якомога краще, і одного дня ти одружишся з однією з цих милих дівчат. Ти будеш щасливим.”
Таке пророцтво Торбі не втішило.
