Сержіо Бенвенуто. Психоаналіз у війні: Обговорення з російськими колегами.

Сержіо Бенвенуто

Психоаналіз у війні: Обговорення з російськими колегами.

Оригінал статті
Копія оригіналу статті

Протягом років я спостерігав — як в мережі, так і безпосередньо — супервізорські[1] групи, де збиралися російські психоаналітики, котрі живуть і практикують в різних містах, включаючи й міста поза межами Росії. Це близькі друзі та колеги, які ретельно дотримуються Західного психоаналізу, особливо французького, і багато з них називають себе Лаканіанцями.

Деякі з цих психоаналітиків відчувають огиду до Путіна і називають його Путлером (Путін + Гітлер), вони кажуть, що вони перебувають під наглядом режиму і засуджують вторгнення до України. Але їх таких не велика кількість. З однією з таких груп, котра активно було працювала понад 20 років, я мав зустрітися для обговорення клінічних випадків. Зустріч було призначено на 28 Лютого. За кілька днів до неї, вони надіслали мені тези, які ми мали обговорити під час інтернет-зустрічі.

Тут я спробував переказати хід обговорення більш-менш так, як це відбувалося. Участь в обговоренні брали близько десяти осіб, і я їх називатиму літерами абетки. Розмова проходила англійською мовою.

Сержіо Бенвенуто: "Я ознайомився з цим клінічним випадком. Та перш ніж коментувати його, я би хотів запитати думку кожного з вас щодо поточної війни в Україні."

Деякі перепитали мене "чому".

Сержіо Бенвенуто: "Психоаналіз практикується не на Місяці, а тут на Землі. Психоаналітик теж громадянин, і живе в тому ж самому суспільстві, де живуть його аналізовані. Більше того, я переконаний — у фарватері вчення Лакана[2], — виходить, що психоаналіз не є нейтральною технікою чи терапією, а засновується на етичних підходах до суб’єктивності. Психоаналіз, перш за все, — етичне зцілення, і в цьому значенні, воно має і політичний вимір. Я думаю, що деякі політичні думки не є сумісними з практикуванням психоаналізу — як то фашизм і расизм, наприклад."

А (лідер групи): "Я думаю, це не просто війна між Росією та Україною. Багато Західних країн стоять за цією війною, використовуючи Україну для війни проти Росії."

Б: "Я бачу речі як психоаналітик. На мою думку, протягом цих років Україна дражнила Росію, доки не отримала, що хотіла — війну. Я вірю, що обидві країни, учасниці війни, втілили у дійсність те, що хотіли — конфлікт."

Сержіо Бенвенуто: "Ця теза нагадує мені ще одну, дехто її активно просуває, де йдеться про юдеїв, котрі мали підсвідоме бажання стати жертвами, і це пояснює Голокост. Також може виявитися, що багато юдеїв мають щось на зразок пристрасті до жертвенності. Та коли Гітлер почав їх переслідувати, а потім і винищувати, апелюючи до цих самих можливих підсвідомих фантазій, — то виходить, що це є певним способом виправдання Шоа[3] . Порядок аналізу підсвідомого і порядок справжнього насилля повинні бути відокремлені одне від одного. У випадку з Голокостом, психоаналітик не може не стати на бік юдеїв. І не лише тому, що Фройд був юдеєм...

Інший приклад. В нашій практиці, ми помічаємо, що деякі жінки мають одну еротичну фантазію — бути зґвалтованою. Чи натякає ця еротична фантазія, що коли їх справді зґвалтують, то вони не будуть вважатися жертвами? Жінка, котра має фантазії про зґвалтування, саме з цієї причини, може зазнати більшої травми від реального зґвалтування, аніж та жінка, яка таких фантазій не має. Якщо я бачу ґвалт, я заявляю про нього в поліцію, я не беру до розгляду мазохістські фантазми тієї жінки.

Чи існувало якесь підсвідоме бажання в багатьох українців воювати з Росією? Навіть якби й було, це ніяким чином не виправдовує вторгнення до іншої незалежної країни."

С: "Я народився в Україні, я маю в Україні родичів та друзів. Я почуваюся наполовину українцем. Але це не зупиняє мене від бачення речей з точки зору Росії. Ви згадували за юдеїв. Український гімн має такі слова: "ще не вмерла Україна"[4], коротше кажучи, вони хочуть воскресити Україну. Юдеї також хотіли, щоби їх воскресили на їхній Батьківщині і, зрештою, вони здобули Батьківщину, Ізраїль. Але за яку ціну! Вони живуть в постійному конфлікті зі своїми сусідами."

Сержіо Бенвенуто: "Ви маєте на увазі, що українці, так само як й ізраїльтяни, нав’язали собі безкінечні проблеми зі своїми сусідами. Але є одна суттєва відмінність: юдеї перемістилися до Палестини en masse з усього світу, тоді як українці завжди були в Україні."[5]

Б: "Захід не може звинувачувати Росію в нападі на інші країни, з огляду на те, що за останні десятиліття Західні країни напали на Ліван, Сербію, Ірак і Лівію. Це логіка сили, яка відноситься до вас так само як і до нас. Джорджіо Аґамбен[6] також сказав, що: «навіть моральний дискурс — це дискурс сили"

С: "Ви — Захід — не давали Україні та Росії вирішити свої проблеми одне з одним, ви долучалися до конфліктів, які не є вашими"

Сержіо Бенвенуто: "Я був одним з тих, хто люто засудив англо-американське вторгнення до Іраку в 2003 році (навіть Обама, тодішній сенатор, голосував проти тієї війни), з тієї ж самої причини, з якої я засуджую вторгнення в Україну. Навіть якщо я припущу, що існує якась пом’якшувальна причина на користь вторгнення до Іраку (що для мене все одно не є приводом уникнення осуду): як та, що Садам Хусейн був диктатором, котрий винищив частину свого народу. Тоді ж як Зеленський не є Садамом. Він актор, котрого обрали демократичним шляхом його ж народ з великою електоральною перевагою. А щодо інших вторгнень Західних країн, про які ви говорите, — існує набагато більше тонших причин.

Хай там як, навіть якби Захід вчинив жахливі злочини, це не виправдовує того факту, що сьогодні Путін вчиняє свій власний злочин. Це ніби сказати: "Якщо мій сусід щось там у когось украв, то й я піду вкраду".

Д: "Ви робите з Путіна монстра так, ніби він Гітлер. Ви зробили з нього цапа-відбувайла. Але це ваша фантазія."

Сержіо Бенвенуто: "Насправді, коли ми кажемо Путін, ми маємо на увазі політичну лінію. Ми не посилаємося на психологію одної людини, а на політичну дію та бачення, які ми засуджуємо. Коли я кажу, що ми в стані війни, я взагалі не маю на увазі війну між Україною та Заходом з одного боку, і Росією з іншого. Війна ось повсюдно. Вона триває між тими, хто має одне бачення ідеї свободи, і тими, хто має інше бачення."

Ф: "Зеленський сам публічно декларував, що українські вояки застосовують бомби [...зі смертельними і забороненими речовинам, склад яких я не пам’ятаю. Нотатка редактора оригіналу]"

А: "Ви Європейці маєте певну ідею демократії і ви хочете її нав’язати всім навколо. Ви хочете експортувати її силою зброї, як ви це робили в Афганістані. Ми теж маємо певну ідею демократії, котра не збігається з вашою ідеєю. Але будь-хто, хто відхиляється від вашої моделі демократії відразу — негідник, Гітлер. Ви хочете нав’язати нам свої принципи. Ми вільно голосували за Путіна, ніхто нас не примушував за нього голосувати."

Сержіо Бенвенуто: "Це правда, Гітлер прийшов до влади в 1933 завдяки вільним демократичним виборам, де близько половини німців проголосували за нього. Але я би хотів зрозуміти як ваша ідея демократії відрізняється від нашої. Чи включає ваша ідея демократії той факт, що одна держава може окупувати інший народ, визнаний всіма іншими країнами?"

А: "Але українці завжди були проти росіян, навіть під час минулої війни. Деякі, такі як Бандера, вступили в союз з нацистами і вчиняли різні злочини проти цивільних. Потім, після війни, Бандеру тепло прийняли на Заході, зокрема в Західній Німеччині. Також й інших про-нацистських українців..."

Сержіо Бенвенуто: (перебиваючи) "...Це речі, які сталися понад 70 років тому. Ні, моє питання в тому, що ви думаєте про те, що відбувається сьогодні між Росією та Україною. І я би хотів почути це від кожного з вас, щоби зрозуміти з ким я працюю"[7]

Д: "Я маю друзів та родичів в Україні, котрі говорять російською. Вони переповідають мені, що вчителі питають дітей, навіть 5-6 річних, чи вони говорять вдома російською чи українською. Вони хочуть знати чи дивляться вони росіянські передачі по телевізору... Ну, вони використовують дітей для шпигунства. Вони хочуть нав’язати всім українську мову."

Е: "Я живу у Відні. Всі ЗМІ тут говорять лише про Україну і ніколи про Росію. Всі на боці українців, а російська точка зору взагалі ніколи не розглядається. Це режимна пропаганда."

Сержіо Бенвенуто: "Я не знаю, що відбувається в Австрії. В Італії, ось минулого вечора, на теледебатах про цю війну, до виступу запросили кореспондентку ТАСС в Італії, і вона могла висловити офіційну російську точку зору. Також там надали слово молодому італійцю, котрий був на Донбасі кілька років, воюючи на боці сепаратистів проти України, і він каже, що робить це тому, що він комуніст... Та я не думаю, щоби вони обоє когось переконали."

С: "До Путіна наша країна голодувала, нам нічого не залишили. З Путіним ми здобули певне процвітання, нашу гідність було відновлено..."

Б: "Я розчарований, тому що я думав, що ви частково розумієте російський світ. Мені здається, що ви не розумієте про нас чогось дуже суттєвого. Я голосував за Путіна, я поважаю рішення Путіна, я захоплююсь Путіним. Я росіянин, і я підтримую те, що він робить. Ви ніяк не зрозумієте, що Путін — це і є Росія!"

Сержіо Бенвенуто: "Гітлер теж казав, що Німеччина — це Гітлер, а Гітлер — це Німеччина! Та — як психоаналітик — я не можу вірити в такі ідентичності, і завжди розглядаю такі ідентифікації як відчуження. Я віддаю перевагу російським колегам, котрі засуджують путінську політику, принаймні до тепер.

Мій Батько, 1916 року народження, завжди був антифашистом в Італії. Коли розпочалася війна проти англо-американців та совєтів, він сподівався, що фашистська Італія програє і що англо-американці та совєти виграють. Чи був він зрадником своєї країни? Звісно. Та він не був зрадником своїх принципів. Зрештою, Італія сама закінчила тим, що змінила сторону і включилася в боротьбу проти нацистів. Мій батько був дисидентом. І я знаю, що є багато дисидентів навіть тут в Росії. Я знаю деяких з них, і вони кажуть, що їм соромно, як росіянам, через те, що Путін виробляє в Україні. Вони би ніколи не сказали, як сказали ви, що «Путін — це Росія".

[...]

Сержіо Бенвенуто: "Шановні друзі, я спитав думки кожного з вас тому що я усвідомлюю, що ми в стані війни. А війна не є несвідомим конфліктом, а дуже реальним.

Я не розглядаю цю війну як війну між Заходом і Росією, зовсім ні! Я бачу її як війну між тими, хто вірить у ліберальну демократію, — що є передумовою психоаналізу, на мою думку, — та тими, хто не вірить в неї. Гадаю, я розумію, що ви не вірите в неї.

Наразі нам бракує базових етичних устоїв, принаймні на тепер, щоби продовжувати далі працювати разом. Я думаю, що коли в психоаналізі є етика, то також має бути в психоаналізі і політика.

Якщо ви бажаєте, ми можемо почати знову нашу співпрацю після війни, котра, сподіваюсь, буде короткою.

Але я також хочу сказати, що це є причиною великого болю для мене, — як тому що я поважаю вас, і ви мені подобаєтеся, так і тому що, всупереч поширеній думці, ви, росіяни, перебуваєте у більшій небезпеці, аніж самі українці! Звісно, це Україна зараз страждає, та я боюсь, що в кінці це будете ви — росіяни, — хто заплатить високу ціну, ймовірно занадто високу. Я не знаю, чи ви сприймаєте це так само як я, але я бачу вас у серйозній небезпеці через путінську політику. Я би не хотів одного дня побачити вас у становищі німців одразу після 1945 року.

Тож, хоч я й не вірянин, та хотів би щиро вам сказати: хай береже вас Бог!

На цьому зустріч було завершено.

Дехто попрощався зі мною з усмішкою, інші мали розлючений вигляд. Я гадаю, все ж таки, що моя прямота їх не образила. Зрештою вони теж погодилися, що ми перебуваємо в стані війни, і наразі не можливо співпрацювати навіть на науковому рівні. Ми стоїмо на занадто протилежних сторонах барикади, не тому що вони росіяни, а я італієць, а тому що барикада пролягає між прибічниками путінської політики і борцями проти неї.

Я запитав себе: чи не хотів я нав’язати їм, певним чином, демократичну та ліберальну етику, нашу етику, без поваги до їхньої? Етноцентричний ризик завжди існує. Уявляю, як кожен член цієї групи напевно подумав про мене: що я такий зарозумілий західноєвропеєць. Що я маю власне бачення політичної доцільності, і якщо їхня доцільність відрізняється, то виходить, я зневажаю їх і йду від них. Чи вони припускали, що я вдаватиму, що нічого не сталося, і продовжуватиму клінічне супервізорство як зазвичай? Ну в такому разі я певним чином заперечував би реальність, тоді як психоаналіз і був створений для того, щоби навчити нас усвідомлювати реальність.

Якби в 1940 році, якийсь психоаналітик з симпатіями до Гітлера попросив у мене клінічного супервізорства, чи погодився би я? Звісно ні. Навіть якби цей гітлерівець не здійснив жодного злочину, а просто дозволяв би собі слідувати за ідеями своїх співгромадян.

Порвавши зі своїми приятелями, з котрими я успішно було співпрацював багато років, я хотів цим зробити свій маленький внесок до українського спротиву загарбникам. Я намагався показати їм, що певних диктаторів не можна підтримувати безкарно. Якщо ви робите певний вибір, ви маєте сплатити ціну. Навіть в тому разі, коли ціна мінімальна: як залишитися без клінічного супервізорства. Треба розуміти, що наш вибір має ціну, навіть коли мінімальна ціна в нашому випадку — міра реальності. Ось що це означає. Реальність — ціна, яку ми платимо.

Звісно, кожна культура має свої принципи, але ж і психоаналіз теж заснований на етиці. Це геть не означає, що ця етика зародилася на Заході: ті, хто хочуть практикувати психоаналіз, мусять практикувати і цю етику. І ця етика полягає в тому, щоби не випліскувати наші власні імпульси насилля та пригноблення, які існують в кожному з нас. Ми маємо розпізнавати їх несвідомо і не вчиняти їх в реальності. Я не знаю чи ці принципи походять із Західної цивілізації, чи вони універсальні, та це базові принципи психоаналізу. В іншому випадку, краще зайнятися якоюсь іншою роботою.

Я пригадую, як ми обговорювали один звіт про випадок, наданий одним з психоаналітиків цієї групи. Аналізований був соціопатом, котрий торгував наркотиками і, припускаю, що він і далі торгував ними, щоб мати засоби платити психоаналітику. Я зазначив аналітику, що на мою думку, вона мала би затвердити як sine qua non[8] подальшого аналізу — припинення такої діяльності. Інакше, по суті, аналітик зловживає грошима, заробленими на злочині, і вона, де факто, співучасниця злочину. Зазвичай, мої робочі поради добре сприймалися російськими колегами, але на мій подив, цю пораду вони не сприйняли. Згідно з їхнім баченням, проблема — як пацієнт фінансує свої сеанси психоаналізу не є застосовною.

Ось вона — різниця. І я не думаю, що ця різниця між Західною демократією та Східною демократією. Психоаналіз — це соціальні узи; вони глибоко вмуровані в етичні принципи, котрі, головним чином, є етичними принципами Полісу, в котрому разом перебувають аналітик та аналізований.

Навіть психоаналітик не може бути неупередженим.

Дата публікації:
02 Березня, 2022


Примітки від перекладача.

[1] Супервізор у психології — це досвідчений психоаналітик, який здійснює нагляд і надає професійну підтримку, консультації та навчання іншим психологам (супервізантам). Його роль полягає в підвищенні професійної компетентності, допомозі в складних випадках, сприянні особистісному розвитку та забезпеченні етичних стандартів у роботі. Супервізія допомагає психологам покращувати свої навички, справлятися з професійним вигоранням та підвищувати якість послуг для клієнтів.

[2] Жак Лакан, французький психоаналітик, засновник "Теорії бажань".

[3] "Шоа" ширша назва до назви "Голокост". "Голокост" - вузьке значення, стосовно юдеїв. "Шоа" - стосовно всіх "неугодних": хворих, іншої раси, низької соціальної групи, і т.д.

[4] Він навіть слів Українського гімну не знає, цей "народжений в Україні". "Ще не вмерла УкраїнИ (родовий відмінок) ні слава, ні воля", не УкраїнА, а ЇЇ слава і воля.

[5] Пан Сержіо Бенвенуто, при всій повазі до нього за принципову позицію, не володіє фактичним матеріалом стосовно мешкання юдеїв в Палестині і повторює пропаганду, яку проштовхували серед арабів агентура кгб ще за совєтів, а зараз по інерції цю пропаганду поширюють ЗМІ арабського світу.
Юдеї звідти нікуди не дівались, навіть звідколи Римська імперія пішла звідти після «Юдейських воєн», пограбування й знищення римлянами Храму Яхве, і зруйнування Єрусалиму римськими легіонами в 73 році Н.Е., коли Рим задавив повстання Зелотів.
Юдеї там і продовжували жити, впереміш з іншими народами, просто не мали офіційної держави і не були в більшості. 29 Листопада, 1947 року, ООН проголосували за розподіл Палестини на дві частини — одну єврейську, одну арабську, і залишити Єрусалим зоною міжнародного контролю. 33 «за», 13 «проти», 10 «утрималися». Тільки вже після того юдеї з усього світу почали з’їжджатися до своєї офіційної країни.

[6] Джорджіо Аґамбен, cучасний італійський політичний філософ.

[7] Пан Сержіо Бенвенуто майстерно як професійний психоаналітик повертає розмову до суті теми. Але він знову ж таки не володіє інформацією про життєвий шлях Степана Бандери. Сподіваюся, що він після такого зауваження від свого москальського супервізанта поцікавився, хто ж такий Степан Бандера, що він робив, яким був його життєвий шлях і як саме він боровся проти московської імперії, яка зараз хоче "остаточно вирішити Українське питання", як колись стратегічний союзник ссср "остаточно вирішував єврейське питання" - нацистська Німеччина. Скажи сьогодні якомусь москалеві, шо їхній сталін убив 30 мільйонів українців, вони шкірять зуби і нахабно перепитують "шо сам особисто?" Але коли заходить про Степана Бандеру, ця кацапська "логіка" в мить ламається. Для них Степан Бандера сам особисто "вчиняв злочини проти цивільних". Хоча він був ідеологом і борцем за незалежну Україну. Це інтелігент, зброєю котрого були думка і слово, на відміну від єврейського Менахема Бегіна, котрого можна назвати засновником сучасної школи тероризму.

[8] "Необхідна умова". З латини.

Sergio Benvenuto. Psychoanalysis in the War: A Debate with Russian Colleagues

Sergio Benvenuto.

Psychoanalysis in the War: A Debate with Russian Colleagues

Original source of the article
Translation into Ukrainian

For years I have been monitoring online or in presence supervisory groups formed by Russian psychoanalysts, who live and practice in various cities, including outside Russia. These are dear friends as well as colleagues who closely follow Western psychoanalysis, especially French, and many of them call themselves Lacanians.

Some of these analysts detest Putin and call him Putler (Putin + Hitler), they say they are under surveillance by the regime and condemn the invasion of Ukraine. But not a large number of them. With one of these groups, which had been active for over 20 years, I had a meeting to discuss clinical cases on February 28th. A few days earlier they had sent me a written case for discussion online.

Here I have tried to transcribe the discussion more or less as it happened. There were about ten participants in all, whom I will call with the letters of the alphabet. The conversation took place in English.

Sergio Benvenuto: “I’ve read the clinical case. But before commenting on it, I would like to ask each of you your opinion on the current war in Ukraine.”

Some ask me why.

S.B .: “Psychoanalysis is not done on the moon, but on the earth. The psychoanalyst is also a citizen, and lives in the same society as his analysands. Furthermore, I’m convinced – in the wake of Lacan – that psychoanalysis is not a neutral technique of treatment, but is based on an ethical approach to subjectivity. Psychoanalysis is first of all an ethical cure, and in this sense it has a political dimension. I think that some political options are therefore incompatible with psychoanalysis – fascism and racism, for example.”

A (group leader): “I think it’s not just a war between Russia and Ukraine. Many Western countries are behind this war, using Ukraine for a war against Russia.”

B: “I see things as a psychoanalyst. In my opinion all these years Ukraine has been teasing Russia until she got what she wants, war. I believe that both countries, with the war, have brought what they wanted into reality: a conflict.”

S.B .: “This thesis reminds me of the one advanced by some that Jews had an unconscious desire to be victims, and this explains the Holocaust. It may also be that in many Jews there is a kind of victimizing passion. But when Hitler began to persecute them and then exterminate them, appealing to these possible unconscious phantasies, is a way of justifying the Shoah. The order of the analysis of the unconscious and the order of real violence must be separated. In the case of the Holocaust, a psychoanalyst cannot but side with the Jews. And not only because Freud was a Jew…

Another example. In our practice, we notice that some women have an erotic fantasy of being raped. Does this erotic fantasy imply that if they are actually raped, then they are not victims? A woman who has fantasies of rape for that very reason may be much more traumatized by real rape than one who does not. If I see a rape, I report the rapist to the police, I don’t take into account any of the masochistic phantasmes of the woman.

Was there an unconscious desire in many Ukrainians to fight Russia? Even if there had been, this in no way justifies the invasion of another sovereign country.”

C: “I was born in Ukraine, and I have relatives and friends in Ukraine. I feel half Ukrainian. But that doesn’t stop me from seeing things from a Russian point of view too. You mentioned the Jews. In the Ukrainian anthem there is the phrase ‘Ukraine is not dead’, in short, they want to resurrect Ukraine. The Jews also wanted to be resurrected as a homeland, and in the end they obtained a homeland, Israel. But at what price! They always have conflicts and wars with their neighbors.”

S. B.: “You mean that Ukrainians, like Israelis, are bound to have endless problems with their neighbors. But there is an essential difference: Jews went en masse to Palestine from all over the world, while Ukrainians have always been in Ukraine.”

B: “The West cannot blame Russia for attacking other countries, given that Western countries have attacked Lebanon, Serbia, Iraq and Libya in recent decades. It is the logic of power, which applies to you as well as to us. Giorgio Agamben too says that ‘even the moral discourse is a discourse of power’.”

C: “You Westerners didn’t allow Ukraine and Russia to solve their problems with each other, you became involved in conflicts that are not yours.”

S.B.: “I was among those who severely condemned the Anglo-American invasion of Iraq in 2003 (even Obama, a senator at the time, voted against that war), for the same reasons that I now condemn the invasion of Ukraine. Even if I admit that there is a mitigating factor for the invasion of Iraq (which for me does not avoid condemnation): it is that Saddam Hussein was a dictator who had massacred part of his people. While Zelenskij is not Saddam: he is an actor who was democratically elected by his people by a very large majority. As for the other Western interventions you speak of, I believe there are more nuanced reasons.

However, even if the West has committed terrible crimes, this does not justify the fact that today Putin is committing a crime of his own. It would be like saying: ‘Since my neighbor stole from someone, I will steal too’”.

D: “You’ve turned Putin into a monster, as if he were Hitler. You have created a scapegoat. But this is your phantasy.”

S.B .: “Actually when we say Putin we mean a political line. We are not referring to the psychology of a man, but to a political action and vision that we condemn. When I say we are at war, I do not at all mean a war between Ukrainians and Westerners on the one hand, and Russians on the other. The war is across the board. It is between those with one idea of ​​politics and freedom, and those with another.”

F: “Zelenskij himself has publicly declared that Ukrainian soldiers use bombs […with a deadly and forbidden material, whose composition I don’t remember, Editor’s note]”

A: “You Europeans have a certain idea of ​​democracy and you want to impose it on everyone else. You want to export it with weapons, as you did in Afghanistan. We have a certain idea of​​democracy, which does not coincide with yours. But anyone who deviates from your model of democracy is a scoundrel, a Hitler. You want to impose your principles on us. We voted for Putin freely, no one forced us to vote for him.”

S.B.: “It’s true, Hitler too took power in 1933 thanks to free democratic elections, about half of Germans voted for him. But I would like to understand how your idea of ​​democracy is different from ours. Does your idea of democracy include the fact that a state can invade another nation recognized by all other countries?”

A: “But the Ukrainians were always against the Russians, even during the last war. Some, like Bandera, allied themselves with the Nazis and committed various crimes against civilians. Then, after the war, Bandera was welcomed by the West, in particular by West Germany. And many other pro-Nazi-Ukrainians …”

S.B. (interrupting): “…These are things from over 70 years ago. No, my question is what do you think about what’s happening today between Russia and Ukraine. And I’d like to hear it from each of you, to understand who I’m working with.”

D: “I have friends and relatives in Ukraine who are Russian-speaking. They tell me that teachers ask children even 5 or 6 years old if they speak Russian or Ukrainian at home. They want to know if they watch Russian shows on television… Well, they use children for espionage. They want to impose Ukrainian on everyone.”

E: “I live in Vienna. All the media here talk about Ukraine and never about Russia. Everyone is on the side of the Ukrainians and the Russian point of view is never illustrated at all. It’s regime propaganda.”

S.B.: “I don’t know what’s happening in Austria. In Italy, just last night, at a debate on the war, the Tass correspondent in Italy was invited and she was able to express the official Russian point of view. They also interviewed a young Italian man who has been in Donbass for years to fight with the independentists against Ukraine, and he says he’s doing it because he’s a communist… But I don’t think either of them managed to convince anyone.”

C: “Before Putin our country was starving, we had nothing left. After Putin we gained a certain prosperity, our dignity was restored…”

B: “I’m disappointed, because I thought you partially understood the Russian world. It seems to me that you do not understand something essential about us. I voted for Putin, I respect Putin’s decisions, I admire Putin. I am Russian and I follow what he does. What you haven’t understood is that Putin is Russia! “

S.B.: “Hitler also said that Germany was Hitler, and Hitler was Germany! But as a psychoanalyst I cannot believe in identities, and I always consider identifications as alienations. I prefer Russian colleagues who condemn Putin’s policy, at least until recently.

My father, born in 1916, was always an anti-fascist in Italy. When war broke out against the Anglo-Americans and Soviets, he hoped that Fascist Italy would lose and that the Anglo-Americans and Soviets would win. Was he a traitor to the country? Sure. But he didn’t betray his principles. After all, Italy itself ended up changing sides and fighting the Nazis. My father was a dissident. And I know that there are many dissidents even here in Russia. I know some of them, and they say they are ashamed, as Russians, of what Putin is doing to Ukraine. They would never say, as you have done, that ‘Putin is Russia’.”

[….]

S.B .: “Dear friends, I asked each of you for your opinion because I realize that we are at war. And war is not an unconscious conflict, but a very real one.

I do not consider this a war between Western Europeans against Russians, not at all! I see this as a war between those who believe in liberal democracy – which is the precondition of psychoanalysis, in my opinion – and those who do not believe in it. I think I understand that you don’t believe in it.

At this point we lack the basic ethical bases, at least for now, to be able to work together. I think that as there is an ethics of psychoanalysis, there is also a politics of psychoanalysis.

If you wish, we may restart to work together again after the war, which I hope will be brief.

But I also want to say that this is a cause of great pain for me, both because I respect you and am fond of you, but also because, contrary to popular belief, you Russians are in a much more dangerous position than the Ukrainians themselves! Of course, now it is the Ukrainians who are suffering, but I fear that in the end it will be you Russians who will pay a high price, perhaps too high. I don’t know if you perceive it the same way, but I see you in serious danger because of Putin’s policy. I wouldn’t like to see you one day in the position of the Germans just after 1945.

So, though I am not a believer, I would like to say to you sincerely: May God protect you!”

The meeting ended here.

Some said goodbye to me with a smile, others looked furious. I think that, after all, my frankness did not offend them. After all, they too agree: we are at war, it is not possible to work together even on a scientific level. We are on two opposite sides of the barricade, not because they are Russian and I am Italian, but the barricade is between those who support Putin’s policy and those who fight it.

I ask myself: did I not want to impose on them in some way a democratic and liberal ethic, ours, without respecting theirs? There is always an ethnocentric risk. I imagine what everyone in this group must have thought of me: that I am an arrogant Westerner. That I have my own idea of ​​political correctness and that, if theirs is different, I despise them and leave them.

Was I supposed to pretend nothing happened, and do clinical supervision as usual? It would have been a way of denying the real, while psychoanalysis was born to make us aware of the real.

If in 1940 a psychoanalyst with Hitlerite sympathies had asked me for clinical supervision, would I have granted it to him? Surely not. Even if this Hitlerite analyst did not commit any crime and simply allowed himself to follow the ideas of his co-citizens.

By breaking up with friends with whom I worked together happily for many years, I wanted to contribute in my small way to the Ukrainian resistance against the invaders. I tried to show them that certain dictators cannot be supported with impunity. If you make certain choices, you have to pay the price. Even if in this case the price was minimal: to miss clinical supervisions. It must be understood that our choices have a cost, even if minimal costs like in our case: this is what giving the measure of reality means. Reality is a prize to pay.

Of course, every culture has its own principles, but psychoanalysis is also based on a given ethics. It doesn’t matter that this ethics arose in the West: those who want to practice analysis must practice this ethics. And this ethics consists in not acting out our impulses of violence and oppression, which exist in each of us. We have to recognize them unconsciously, not commit them in reality. I don’t know if these principles are Western or universal, but they are the basic principles of psychoanalysis. Otherwise, you may as well do another job.

I remembered previously discussing a case report brought in by a psychoanalyst from this group. The analysand was a sociopath who traded drugs, and I suppose that with the proceeds of the drug dealing he also paid for his analysis. I told the analyst that in my opinion she had to impose as a sine qua non of the analysis the fact that he give up that activity. Otherwise, in fact, the analyst was taking advantage of money earned from a crime, she was de facto an accomplice. Usually my contributions are well received by Russian colleagues, but to my amazement this one wasn’t accepted. According to them, the problem of how a patient finances his analysis is irrelevant.

Here is the difference, and I don’t think it is between Western democracy and Eastern democracy. Psychoanalysis is a social bond and, like all social bonds, it is embedded in ethical principles which are mostly ethical principles of the Polis in which the analyst and his analysands live.

Not even the psychoanalyst can be impartial.

Publication Date:
02-03-2022

Source

Катерина Марійчук. ДУГІН - АРЕСТОВИЧ – ГРУ…

21.08.2022. Неділя. Вісім років і сто сімдесят дев’ятий день війни

ДУГІН - АРЕСТОВИЧ – ГРУ…

На днях писала про Арестовича і згадувала Дугіна.

До того якось згадувати про нього цікавости не було.

Трам-пара-рам.

Прискакало. Пишемо далі і дивимось, як буде далі скакати.

Отже, що то за птиця така той Дугін Олександр Гелійович.

Російський філософ, політолог, публіцист, ідеолог неоєвразійства та рашизму, засновник та лідер «Міжнародного Євразійського Руху», ідеолог правлячої партії «Єдіная росія», рейхсфюрер в гуртку «Чорний орден СС», засновник рашизму, Распутін путіна, головний мозок путіна, натхненник на захоплення і покорення України. Батько — кандидат юридичних наук, генерал-лейтенант ГРУ Генштабу ЗС.

Увага. Запам’ятаємо це ГРУ.

Як бачимо, сама скажена суміш протирічь, як і видуманий ним же, нелюдський «руський мір». "Украинцев нужно убивать, убивать и убивать, это я вам как профессор говорю", – заявив цей рашист на початку війни росії проти України. Це він запустив в ЗМІ про «київську хунту» і «захист юго-востока України від неонацистів».

Чи міг той, хто колупав мозок путіна, та не наколупати мозок своїй доньці Дарці? Таж таки ні. Виростив з неї такого самого монстра, як і сам. Вона затято перехватила дугінську скажену ненависть до свободолюбного українського етносу. І щоб ту свою лють підживити, їздила в Маріуполь, аби проконтролювати підготовку до судилища наших сталевих Лицарів.

«россия — свободная страна, а защитники Мариуполя — преступники» - подивилась і видала: «Важно понимать, что "Азовсталь" и те нацисты, которые там сидят — это смерть. То, что сейчас происходит, это отвоевание русскими у смерти мирных жителей.

А что такое смерть? Если вспомнить поетов, например Навалиса, он говорил, что "смерть — это утрата соборности". В Украине вот эта соборность, единство народа было утрачено, появилась куча группировок с агрессивной тенденцией, с агрессивной идеологией, и с абсолютной русофобией, которая была создана не восемь лет назад, а в начале 20 века. Ситуация очень серьезна. Необходимо введение идеологии. Это битва двух идей, двух цивилизаций, битва двух мировоззрений.

Здесь должен найден компромисс. С одной стороны — да, мы свободны, мы начали эту операцию очень деликатно и аккуратно, но возможно иногда стоит быть более жестким и чуть меньше прощать, потому что те преступления, которые совершали эти люди… Здесь должны быть создание трибуналы — Мариупольский, Донецкий». Бог не Тімошка, бачить немножко. Не дожила Дарка Дугіна до судилища над нашими Лицарями. Пішла слухати концерт Кобзона і залишила свого тата в смертельному страхові перед розплатою і з виною, що то він настановив свою дитину на смертельну дорогу.

А тепер про саме цікаве.

Про українського вечірнього бабського заколисувача Алєксєя Арестовича.

В лютому 2005, на пресконференції євразійського руху в Москві, були присутні, а отже, поділяли думки та погляди Дугінські, керівник та заступник «Братства» Дмитро Корчинський та Алєксєй Арестович. На тій зустрічі, Корчинський і ввійшов до Вищої ради Євразійського руху.

А Арестович, аби доказати свою лояльність, заявив, що «внаслідок перемоги на президентських виборах Віктора Ющенка «українські заводи перейдуть у власність Вашингтона і Брюсселя». "Помаранчева революція" - це революція "ери Водолія", антихристиянська по своїй суті.

Протиставляти їй ієрархічні структури безглуздо. Вона розчинить їх. Як у нас уряд за сім хвилин до кінця перейшов на сторону революції, так буде і у вас. Ви просто покинетеся у іншому світі, і зворотного шляху не буде. Америка забезпечила собі тотальну підтримку усіх - усіх ваших сусідів, друзів і рідних, і ні ви, ні вони не зрозумієте, як це сталося». А. Арестович.

Ще з тим євразійством терлася Наталя Вітренко. Так-так, мама Юрія Вітренка, головного виконавчого директора НАК «Нафтогаз України».

Якщо згадати, що батько Дугіна генерал ГРУ, і батько Андрія Єрмака – співробітник ГРУ. А якщо бувших гебістів та комуністів не буває, то всі кусочки в одну картинку лягають. А якщо продовжити далі – Арестович - Дугін = Дугін-ГРУ+ Єрмак-ГРУ, то вже не тілька картинка, а й вся карти України як на долоні. Тільки от на чиїй долоні?

І вже щоб завершити не моїми видумками, то вислови тих персонажів в допомогу.

"Территорию от Одессы до Харькова мы освободим и так или иначе присоединим. Это уже не обсуждается. Западная Украина в составе Польши, на первый взгляд, – это приемлемо. Нам – наше, а вторая половина несостоявшейся Украины отходит туда, о чем мечтали ее власти". Дугін. – "Наши солдаты не вернутся домой, пока не будут уничтожены цели, поставленные по всей стране, и не будет установлена безопасность, или пока Зеленский не сдастся". –"Мы не можем проиграть эту войну. В противном случае весь мир превратится в большой огонь". – "Путин пошел на военную операцию только потому, что другого выхода не осталось. Он следовал единственной линии, которая была возможна. Поэтому он не просто колебался и медлил, он вообще не хотел ни военной операции, ни выхода из современной западной цивилизации. Когда он прямо и честно говорит о своих желаниях, ему не верят. Считают дезинформацией. А Путин говорит чистую правду. Здесь неизбежная и совершенно логически оправданная оборона". –"Западные политики перестали поднимать тему мирных переговоров. Для них существует только агрессивная поддержка киевского режима, доживающего свои последние дни". - "Процесс отрезвления Европы будет очень болезненным, может быть, даже революционным. Отношение к Украине станет более нейтральным, но останется ангажированным. Политики попытаются удерживать баланс и вести диалог, может быть, не напрямую, а через нейтральные страны, например, через Турцию". - В 2014 році: "Если Россия потеряет Донбасс, она потеряет Крым. Если она потеряет Крым, она потеряет саму себя". – в 2021 році: "Россия – не враг Украины", а для РФ лучше всего "иметь дружественную Украину, состоящую их двух народов". А тепер прочитайте і подумайте, чим наступні думки відрізняються від тих, що ото вище? Чи добре засвоїв уроки вчителя його учень? Чи видно, що він старанно втілює в життя дугінську ненависть і зневагу до всього українського? «И мне абсолютно похер ваши звания, заслуги и награды - бывшие, нынешние и будущие. Волонтёры ли вы, военные, журналисты или депутаты. Уебками вы были, уебками и сдохните. Если я вас, конечно, не вылечу». «У нас в Україні багато хто хоче збудувати велику країну з маленькою культурою. Маленька культура – це та, яка підходить для маленької моноетнічної держави, типу Угорщини. Але Україна – не така країна, у нас полікультурна країна. Уніфікація – якою б не була війна, які б лозунги не звучали, яким би не було бажання забути якнайбільше російських слів… у нас це все несерйозно, це все на рівні фабрики думок, але тенденція, яка за цим стоїть, потребує особливої уваги".

І додав: "Я, поки я тут щось значу, не дам збудувати з України велику країну з маленькою культурою. Якщо Україна не хоче програти війну, вона не має відмовитися від різноманітності". А коли Патріоти, Волонтери та Письменники сказали своє слово і щодо нашої «маленької» культури і щодо його великого свинства, то… то він, як такий, що «поки я тут щось значу…» в відповідь і гахнув, як коли добряче наїстися тушеної квасолі і закусити гороховим супом: “В моєму житті є два типи довбо*бів — це кремлівські та “українські патріоти”. Вони одними й тими самими словами, як під копірку, тільки мови різні. Говорять те саме”.

А щоб не метати бісер перед Українцями, додав, що ми прагнемо створити в Україні національну культуру “сталінськими методами”, і , що пояснювати «патріотам» щодо “маленької культури України” не буде, бо це марно.

І, свіженьке, щоб ми не забувались, хто в хаті хазяїн: "Якщо в Україні переможе еврооптимістичний і націоналістичний проект, то Україна по-перше втратить території, по-друге увійде в ЄС і НАТО і там розчиниться. Але якщо Україна хоче "адмініструвати звільнені території по Урал", то ми не можемо відмовлятися від російської мови і російської культури".

Отака ля-ля, Українці. А Ви кажете, війна з московитами, Захисники наші гинуть, в полоні мучаться, цивільні не мають просвітку і захисту від орківських ракет та обстрілів. Зима наступає, руїни замість міст. Поля заміновані, не посіяні. Зерно вивозять. Разом нам треба бути, разом нашу Вітчизну захищати.

Треба, дуже треба, та поки між нами не почистимо, ота навала ординська сунутиме… допоки між нами не почистимо…

ДЛЯ ЛЮБИТЕЛІВ ІСТОРІЇ

До 150-річчя Бородінської битви С.Ф. Бондарчук зняв свій знаменитий фільм "Війна і мир" та повіз його показувати до Парижа. У вступному слові він не уникнув сказати - як вчили, - що Бородіно - це "перемога російської зброї". По залі пройшов якийсь рух. Бондарчук вирішив, що його переклали неправильно і повторив. У залі здійнявся свист і тупіт. Виявляється, французи небезпідставно вважають битву під Бородіно своєю перемогою. Кутузов відступив (втік?) з поля бою, "щоб урятувати армію", - це спірно досі - і залишив Москву... Складно вважати це перемогою.

Як ілюстрація до цього факту – інтерв'ю з Євгеном Панасенковим.

Хто виграв при Бородіно, спалив Москву і вбив Кутузова.

У день виходу у видавництві АСТ книги «Перша наукова історія війни 1812 року» її автор - відомий історик, співак, режисер та "герой ютубу" Євген Понасенков дав ексклюзивне інтерв'ю оглядачу "НІ" Ігорю Зотову. Попереджаємо відразу: багато висновків приведуть читача в шок і трепет! Про те, що росіяни програли Бородіно стало відомо ще в день битви. Про те, що росіяни спалили Москву - історики не сумнівалися ще в XIX столітті. Про те, що не Наполеон, а російський цар почав війну 1812, історикам стало остаточно ясно на початку XX століття. Але далі, з приходом до влади Сталіна, історія цієї війни раптом перевертається з ніг на голову. І виявляється, що це Наполеон на чолі цілої орди прийшов навалою на нещасну Росію. Що Бородіно – це не поразка, а чи не перемога. Що ганебна втеча російських військ від кордону – це «скіфський план», ціла стратегія заманювання ворога на безмежну і безформну територію. Що бездарний, розпусний, продажний, лінивий Кутузов – це військовий геній усіх часів та народів. А катастрофічна поразка Росії у війні – тріумф російської зброї!

Міфи на те й існують, щоб, відпрацювавши своє, померти та зникнути. Презентація нової праці Євгена Понасенкова відбулася у Великій залі ЦДЛ за величезного збігу народу, що вкотре свідчить про інтерес до теми.

- Як ви прийшли до цієї начебто давно вивченої теми – історії війни 1812 року?

- Я займаюся епохою Наполеона та 1812 року з 9 років, весь шкільний період у мене була чудова можливість вивчати спеціальну літературу та збірки документів у бібліотеці Музею-панорами «Бородинська битва». Це унікальне сховище, де є видання, яких немає навіть у Ленінській бібліотеці та у Держохороні. За шкільний час, який люди витрачають, як правило, безглуздо, я здолав величезний пласт літератури. Коли мої колеги починають раптово - іншого слова не підібрати! - До кандидатської або до ювілею щось фрагментарно почитувати і писати під готовий висновок, виходить нісенітниця: вони не встигають прочитати навіть історіографію, не кажучи вже про те, щоб серйозно підняти джерела. Підсумком моєї багаторічної роботи спочатку стала книжка 2004 «Правда про війну 1812 року», де я вперше сказав, що ця війна ніяка не Вітчизняна і що навпаки, це Олександр I готував напад на Францію. Росія тоді знову (як і минулі роки агресії проти Франції) підписала коаліційні угоди з Англією, Іспанією та Швецією. Тоді ж я написав і про російський колабораціонізм в 1812: Наполеон створював всестанові муніципалітети в Смоленську і в Москві, і всі стани, податні і неподатні, дворяни і не дворяни у всьому цьому брали участь. Я довів із цифрами в руках, що приєднання Росії до континентальної блокади Англії не вплинуло серйозно на фінансову ситуацію в Росії, але фінансовий крах настав через збільшення витрат на оборону в 1807 році - відразу після підписання договору про мир! Тільзитський мир, укладений між Росією та Францією, був непопулярний серед чванливої еліти російського суспільства. Росія сама нападала на Францію в 1805, 1806 і 1807 роках, сама ганебно програла і сама образилася на це.

Не можна не сказати, що в будинках російської еліти тоді не було нічого російського, тобто абсолютно нічого! 99% предметів були європейського походження, в основному - з Франції, Італії та Англії. У палацах Олександра не було навіть шпильки, не завезеної з-за кордону. У Росії не було жодного придворного художника чи ювеліра, хто б не приїхав із-за кордону. Усі до одного портрети учасників війни 1812 року намальовані і вигравірувані іноземцями: Сент-Обеном, Вендраміні, Карделлі, Петером фон Хессем...

У тодішній Росії просто не існувало рівневих художників. Петро почав цивілізувати країну всього 100 років тому, і тільки за нього з'явилася російська регулярна армія, яку створили з нуля іноземці. Навіть слова – армія, інфантерія, кавалерія, артилерія, література, музика… – усі, усі були іноземними. Цивілізація в Росію була привнесена ззовні, і через це в еліті розвинувся страшний комплекс, який, з одного боку, ставив її в позу поклоніння (іноді комічного, яке висміяв Грибоєдов), а з іншого боку, елітка всією своєю дурнуватою силою намагалася довести , що й Росія щось теж уміє. Вміє зібрати орду – і дійти до Парижа. Не сама, правда, а разом із Пруссією, Австрією, Англією і не завдяки талантам, а завдяки гарматному м'ясу...

Але сенсу в цьому не було ніякого: так, у Парижі все чудово було і є, а в Росії люди продовжували жити так само, як і раніше. І кріпацтво як було до Парижа, так і залишилося.

- Ви пам'ятаєте той момент, коли зрозуміли, що щось не так в книгах попередників?
- Мені з самого початку було очевидно, що у пропагандистських книжечках не все сходиться. Якщо Бородіно стало перемогою росіян, чому вони бігли і здали Москву без бою? Все очевидно: росіяни не просто програли Бородіно, російська армія була практично знищена. Кутузов втратив у Бородіні 53 тисяч солдатів. Загалом у нього було 155 тисяч, із них 115 – регулярна армія, 10 тисяч козаків, та решта - ополченці. Тобто він втратив майже половину регулярної армії. І говорити, що Кутузов зберіг армію, - це абсолютна маячня! Після битви почалося ще й повне розкладання: половина залишків армії пішла в мародери, які грабували російські міста та села. Я публікую безліч повідомлень про це, які Кутузов слав царю, а також його накази розправлятися з дезертирами.

- У радянській історіографії написано, що й втрати були меншими і Кутузов здав Москву, щоб зберегти армію. У цих міркуваннях була своя логіка...

- Це була не логіка, а безглузда мантра, яку повторювали, бо ніхто не мав права посперечатися. Були й тоді молоді та літні вчені, у тому числі й Микола Олексійович Троїцький (у майбутньому доктор історичних наук), який у 1960-ті роки намагався сказати (послав статтю до академічного журналу «Питання історії»): «Скільки можна брехати? Війна ніяка не Вітчизняна, самі її розв'язали, битви програли». А йому пояснили: ви сидите у себе в Саратові? Ось і сидіть, інакше вас закриють по-серйозному.

Радянський режим – це не біла голубка, це монстр, який знищував усе живе. За весь радянський час були написані лише три монографії на цю тему: Тарле, Жилін та Безкровний. Двоє останніх – неосвічені мужики з села, обидва не знали мов, не читали джерел, обидва «сталінські соколи», особливо Жилін – злісний мордоворот, який тиснув на все живе. За наказом Сталіна вони почали наново винаходити міф про «Вітчизняну війну». Буржуазна історіографія на початку ХХ століття вже знала, що це Олександр I розв'язав війну, це він планував наступ і що Бородіно стало поразкою росіян. Про це було сказано у підсумковій роботі дореволюційної історіографії «Вітчизняна війна та російське суспільство», що вийшла 1912 року. Написано там і про те, що Наполеон пішов із Росії, тому що він і не збирався в ній залишатися, а причиною великих втрат його армії став клімат, а не російська армія. Все це було відомо, поки Сталіну не знадобилося терміново робити патріотичний міф, щоб підготувати новий наступ на Європу.

Одна з найнебезпечніших і найстрашніших розділів моєї книги присвячена планам Сталіна перед Другою світовою війною. Мені вдалося з'ясувати та документально довести, що Сталін справді планував напад на Європу. Більше того, Марк Солонін і Віктор Суворов мають багато дуже цікавих непрямих доказів існування таких планів. Проте письмового і тим паче друкованого визнання Сталіна у тому, що він це планує, вони не мали.

До речі, академік Тарле, випущений після арешту у «справі академіків», почав працювати на НКВС і перетворився не просто на рупор, на «особисте перо» Сталіна, а на одного зі сталінських катів, катів своїх колег. Але продовжимо.

У 1938 році в «Правді» несподівано виходить стаття Тарле, присвячена війні 1812 року (і тут же колосальним накладом друкується брошура за цією статтею), головний висновок якої не пов'язаний з її змістом: в останньому абзаці повідомляється, що СРСР незабаром почне наступальну війну яка буде найсправедливішою з усіх воєн у світі! Це буде такий «останній наступ»! Йшлося про те, що Сталін готував СРСР до вторгнення до Європи.

Цю брошуру я випадково купив у антикварному магазині. Потім я дізнався, що її наклад знищували і що в єдиних двох екземплярах, які я знайшов у бібліотеках, останній абзац вирізано! І лишився він тільки в моєму примірнику! До книги я опублікував текст і фото сторінок брошури. Весь страх Росії в тому, що в ній нічого не змінюється. І не може змінюватися, тому що в ній спочатку закладено не інтенсивний, а екстенсивний розвиток. А воно, у свою чергу, породжує жахливі комплекси через хронічне відставання у розвитку та вічну мантру пошуку ворогів навколо. Злочинна влада захищається від вигаданих нею ж ворогів, так було і за Олександра, і за Сталіна, і так буде.

- Як поставилися колеги-історики до ваших відкриттів?

- Є два типи колег: професіонали та навколонаукові. У ютубі можна знайти інтерв'ю багаторічного директора Інституту російської історії РАН Андрія Миколайовича Сахарова, який відкрито заявив, що у моїй монографії 2004 року «все абсолютно вірно» і що він збирається використати мої висновки в новому виданні своєї книжки про Олександра I. Кілька років тому мене запросили виступити на науковій раді Академії наук, і я повністю виклав мою концепцію. Виступ надрукували в офіційній збірці з усіма візами, які існують в Академії. Я брав участь у всіх професійних конференціях, присвячених цій темі, – у «Бородинській панорамі», у музеї «На полі бородинському», у МДУ, в Історичному музеї, не кажучи вже про західні конференції, оскільки вони сприймаються «ворожими»...

Двоє найбільших фахівців за темою доби 1812 року та Олександра – Микола Олексійович Троїцький та Андрій Миколайович Сахаров повністю підтримали мою концепцію, причому Сахаров не лише підтримує, а всіляко просуває мої роботи. Однак є особлива група маргіналів (вони можуть бути навіть співробітниками музеїв та випускниками історичних вишів), які нічого не написали, нічого наукового не опублікували, не видали жодного джерела і у яких моя робота вибиває ґрунт з-під їхнього бездарного життя.

Все своє життя вони повідомляли відвідувачам музеїв марення пропаганди, а тут з'являється моя книга... Тим більше, що вона фактично є збіркою документів: кожна її сторінка складається не з мого тексту, а з документальних цитат на цю тему. Тому всі свої претензії незгодні можуть звернути безпосередньо до архівів, піти, взяти живий справжній документ, написаний на папері з водяними знаками чорнилом тієї епохи особисто Кутузовим, Раєвським, Наполеоном та іншими тисячами учасників... Все збереглося! Величезна кількість обивателів знаходиться на рівні тварин, я не боюся цього терміну, це абсолютно фізіологічна, антропологічна та соціальна правда. І вся їхня агресія походить саме з цього тваринного стану. Говорячи про «переписування історії», вони навіть не розуміють, що це не переписування, а наука: просто все буває вперше, ось уперше написана праця у повній відповідності до наукових критеріїв та людини, яка не залежить від державного фінансування, корпорації, грантів. Можна порівняти це, скажімо, із хімією. Колись хімії не було, а була алхімія. Коли з'явилася наука хімія, обиватель обурився: ми звикли до алхімії, а зараз її переписують! Нам що потрібно відмовитися від алхімії?! – Толстой теж збирав документи про війну, коли писав свій роман. Звідки ж узялася ця зневага до Наполеона? - Велика трагедія професійних учених полягає у невігластві обивателів, які чомусь звертають увагу на белетристику, на літературу, написану авторами на основі їх комплексів, мрій, маразмів, хвороб та фантазій... Відкрий вони тлумачний словник російської мови, вони б зрозуміли різницю між науковим та художнім дослідженням. Лев Толстой – це один з найбільш психічно неврівноважених персонажів російської літератури. Він ненавидів усі свої твори, не було жодного, яке б він визнавав не те що талановитим, а просто вдалим. Закінчивши «Війну і мир», він написав приятелеві: яке щастя, що я ніколи не писатиму подібної ахінеї... У січні 1871 року він написав Фету: «Який я щасливий… що писати дріб'язки багатослівної на кшталт «Війни» я більше ніколи не стану». Потім він всіляко принижував цей свій твір. І багато разів під час написання мучився, не знаючи, як і навіщо продовжити роман. За його листуванням видно, що він не знав не лише історичні концептуальні речі, а й те, куди вести своїх персонажів, що їм подобається. Він мучився цим страшно. Тому й книга вийшла нерівною, дуже різною.

Толстой написав важку і неприродну філософію, згідно з якою всі красиві люди – це люди війни, а негарні – люди світу.

Елен Безухова - холодна красуня або Наполеон з "ідеальним профілем античної камеї", в якому ще дуже страшно те, що він часто миється. Постійно миється та розтирається одеколоном – і це жахливо. Прекрасний же російський селянин, кремезний, негарний, ніс картоплею, рідко миється...

Чомусь вважається, що образ Кутузова у Толстого пристойний. Але це комічний персонаж: виснажений жирний старий, який нічим абсолютно не керує. Толстой взагалі заперечував значення полководницької діяльності, і, хто стверджує, що Кутузов зображений в нього чудово, просто не читали роману. Звідки це у Толстого? Якщо ви відкриєте його «Дитинство», «Отроцтво та Юність», його щоденники та листи, тобто все, написане до 35 років, то побачите, як він переживає страшну психологічну ломку. Толстой був латентним гомосексуалом. Я спеціально розбираю цю тему в книзі і цитую щоденники та листи Толстого, де він пише про свою любов до братів Мусіних-Пушкіних, про те, як він хотів завернутися в шубу в кареті і цілувати всюди свого друга Дьякова. Цю цитату «цілувати скрізь» опубліковано офіційно видавництвом Академії Наук СРСР. Я все це в книзі цитую з посиланням на першоджерела. Він писав також, що краса у виборі об'єкта любові завжди відігравала першорядне значення, що він сам ніколи не відчував любові до жінок, що любив лише чоловіків – це все є у його щоденниках.

І Толстой себе зламав. Більшість життя він ненавидів це, але займався сексом з жінками. Звідси його ненависть до дружини, постійні спроби піти з дому, знущання з жінок у романах, де він не дозволяє їм бути вільними, легкими та веселими. Пристойна жінка для нього - це жінка, що мучиться, втратила все, що погрубшала, брюхата ... Він ненавидить все, що красиво.

У тих самих листах він каже, що гарні люди ніколи його не розуміли. І його друг красень Дяков ніколи його не розумів... Небезпека комплексів дуже талановитих людей, як Толстой чи Достоєвський, у тому, що чим талановитіша людина, тим вона блискучіше, яскравіше і вагоміше реалізує свої хвороби у своїх творах. А ці хвороби стають хворобами цілої нації. У цьому трагедія.

Що ж до знань Толстого про війну, він вивчив занадто мало джерел, причому все перебрехав і пристосував під потреби своєї нездорової філософії. Серед прочитаних книжок є зовсім несерйозні. Це смішно, оскільки одна з них – це книга Михайлівського-Данілевського, написана за вказівкою Миколи I, яка спеціально створювалася як міф.

- А як же хрестоматійна толстовська «дубина народної війни»?

- До кінця 1830-х років не існувало навіть терміну «Вітчизняна війна», не було і жодної «дубини народної війни» (і бути не могло в країні кріпацтва, де раби – основна частина населення). По суті люди були речами, з якими поводилися набагато гірше, ніж з тваринами. Їх сікли, били. Били навіть вагітних селянок, а коли вони народжували, немовлят згодовували собакам. Собак годували селянськими дітьми, як делікатесами! Селян часто продавали азіатським купцям. Для збільшення приплоду їх у 14-15 років одружували село на село. Це робив і Суворов, і дуже жадібний Кутузов, який володів шістьма з половиною тисячами кріпаків і постійно дбав, щоб вони якнайбільше народжували. А він тут же їх продавав, окремо дітей, окремо батьків... Головний страх російських генералів був у тому, щоб Наполеон не дав вольності селянам. Про це прямо написав у своєму листі генерал Микола Раєвський у липні 1812 року. Але в Наполеона таких думок і не було, він навіть не планував переходити кордон. Я наводжу листи з щоденного листування Олександра та Наполеона, з яких цілком зрозуміло, що Олександр почав готувати війну відразу після Тільзиту. Він купував зброю в Австрії, в Англії, збільшив у кілька разів військовий бюджет, направив шпигунів до Франції, направив Волконського копіювати структуру французької армії, щоб провести реформу у себе. Вже 1810 року російські армії стоять на кордоні з герцогством Варшавським, готові до наступу, тоді як в Наполеона там не було жодного солдата! Був у Німеччині гарнізон в одній фортеці. У 1811 році, коли Олександр вже був повністю готовий до війни, маршал Даву став попереджати про це Наполеона у листах. Той же перебував в рожевих окулярах, не хотів нічого розуміти: у нього молода дружина, у нього народився син, він мріє відпочити і планує на 1812 поїздку до Італії, де спеціально для цього, як мені вдалося з'ясувати, вже відреставрований Квірінальський палац. .. І тут йому повідомляють, що Олександр готовий до нападу! І це була правда: ми знаємо документи, які Даву і Наполеон знати не могли! Таких документів штабу Олександра про те, що він планує напасти на Францію сотні!

Неллі ФРІДМАН

Переклав українською Сергій Злючий