Сержіо Бенвенуто. Психоаналіз у війні: Обговорення з російськими колегами.

Сержіо Бенвенуто

Психоаналіз у війні: Обговорення з російськими колегами.

Оригінал статті
Копія оригіналу статті

Протягом років я спостерігав — як в мережі, так і безпосередньо — супервізорські[1] групи, де збиралися російські психоаналітики, котрі живуть і практикують в різних містах, включаючи й міста поза межами Росії. Це близькі друзі та колеги, які ретельно дотримуються Західного психоаналізу, особливо французького, і багато з них називають себе Лаканіанцями.

Деякі з цих психоаналітиків відчувають огиду до Путіна і називають його Путлером (Путін + Гітлер), вони кажуть, що вони перебувають під наглядом режиму і засуджують вторгнення до України. Але їх таких не велика кількість. З однією з таких груп, котра активно було працювала понад 20 років, я мав зустрітися для обговорення клінічних випадків. Зустріч було призначено на 28 Лютого. За кілька днів до неї, вони надіслали мені тези, які ми мали обговорити під час інтернет-зустрічі.

Тут я спробував переказати хід обговорення більш-менш так, як це відбувалося. Участь в обговоренні брали близько десяти осіб, і я їх називатиму літерами абетки. Розмова проходила англійською мовою.

Сержіо Бенвенуто: "Я ознайомився з цим клінічним випадком. Та перш ніж коментувати його, я би хотів запитати думку кожного з вас щодо поточної війни в Україні."

Деякі перепитали мене "чому".

Сержіо Бенвенуто: "Психоаналіз практикується не на Місяці, а тут на Землі. Психоаналітик теж громадянин, і живе в тому ж самому суспільстві, де живуть його аналізовані. Більше того, я переконаний — у фарватері вчення Лакана[2], — виходить, що психоаналіз не є нейтральною технікою чи терапією, а засновується на етичних підходах до суб’єктивності. Психоаналіз, перш за все, — етичне зцілення, і в цьому значенні, воно має і політичний вимір. Я думаю, що деякі політичні думки не є сумісними з практикуванням психоаналізу — як то фашизм і расизм, наприклад."

А (лідер групи): "Я думаю, це не просто війна між Росією та Україною. Багато Західних країн стоять за цією війною, використовуючи Україну для війни проти Росії."

Б: "Я бачу речі як психоаналітик. На мою думку, протягом цих років Україна дражнила Росію, доки не отримала, що хотіла — війну. Я вірю, що обидві країни, учасниці війни, втілили у дійсність те, що хотіли — конфлікт."

Сержіо Бенвенуто: "Ця теза нагадує мені ще одну, дехто її активно просуває, де йдеться про юдеїв, котрі мали підсвідоме бажання стати жертвами, і це пояснює Голокост. Також може виявитися, що багато юдеїв мають щось на зразок пристрасті до жертвенності. Та коли Гітлер почав їх переслідувати, а потім і винищувати, апелюючи до цих самих можливих підсвідомих фантазій, — то виходить, що це є певним способом виправдання Шоа[3] . Порядок аналізу підсвідомого і порядок справжнього насилля повинні бути відокремлені одне від одного. У випадку з Голокостом, психоаналітик не може не стати на бік юдеїв. І не лише тому, що Фройд був юдеєм...

Інший приклад. В нашій практиці, ми помічаємо, що деякі жінки мають одну еротичну фантазію — бути зґвалтованою. Чи натякає ця еротична фантазія, що коли їх справді зґвалтують, то вони не будуть вважатися жертвами? Жінка, котра має фантазії про зґвалтування, саме з цієї причини, може зазнати більшої травми від реального зґвалтування, аніж та жінка, яка таких фантазій не має. Якщо я бачу ґвалт, я заявляю про нього в поліцію, я не беру до розгляду мазохістські фантазми тієї жінки.

Чи існувало якесь підсвідоме бажання в багатьох українців воювати з Росією? Навіть якби й було, це ніяким чином не виправдовує вторгнення до іншої незалежної країни."

С: "Я народився в Україні, я маю в Україні родичів та друзів. Я почуваюся наполовину українцем. Але це не зупиняє мене від бачення речей з точки зору Росії. Ви згадували за юдеїв. Український гімн має такі слова: "ще не вмерла Україна"[4], коротше кажучи, вони хочуть воскресити Україну. Юдеї також хотіли, щоби їх воскресили на їхній Батьківщині і, зрештою, вони здобули Батьківщину, Ізраїль. Але за яку ціну! Вони живуть в постійному конфлікті зі своїми сусідами."

Сержіо Бенвенуто: "Ви маєте на увазі, що українці, так само як й ізраїльтяни, нав’язали собі безкінечні проблеми зі своїми сусідами. Але є одна суттєва відмінність: юдеї перемістилися до Палестини en masse з усього світу, тоді як українці завжди були в Україні."[5]

Б: "Захід не може звинувачувати Росію в нападі на інші країни, з огляду на те, що за останні десятиліття Західні країни напали на Ліван, Сербію, Ірак і Лівію. Це логіка сили, яка відноситься до вас так само як і до нас. Джорджіо Аґамбен[6] також сказав, що: «навіть моральний дискурс — це дискурс сили"

С: "Ви — Захід — не давали Україні та Росії вирішити свої проблеми одне з одним, ви долучалися до конфліктів, які не є вашими"

Сержіо Бенвенуто: "Я був одним з тих, хто люто засудив англо-американське вторгнення до Іраку в 2003 році (навіть Обама, тодішній сенатор, голосував проти тієї війни), з тієї ж самої причини, з якої я засуджую вторгнення в Україну. Навіть якщо я припущу, що існує якась пом’якшувальна причина на користь вторгнення до Іраку (що для мене все одно не є приводом уникнення осуду): як та, що Садам Хусейн був диктатором, котрий винищив частину свого народу. Тоді ж як Зеленський не є Садамом. Він актор, котрого обрали демократичним шляхом його ж народ з великою електоральною перевагою. А щодо інших вторгнень Західних країн, про які ви говорите, — існує набагато більше тонших причин.

Хай там як, навіть якби Захід вчинив жахливі злочини, це не виправдовує того факту, що сьогодні Путін вчиняє свій власний злочин. Це ніби сказати: "Якщо мій сусід щось там у когось украв, то й я піду вкраду".

Д: "Ви робите з Путіна монстра так, ніби він Гітлер. Ви зробили з нього цапа-відбувайла. Але це ваша фантазія."

Сержіо Бенвенуто: "Насправді, коли ми кажемо Путін, ми маємо на увазі політичну лінію. Ми не посилаємося на психологію одної людини, а на політичну дію та бачення, які ми засуджуємо. Коли я кажу, що ми в стані війни, я взагалі не маю на увазі війну між Україною та Заходом з одного боку, і Росією з іншого. Війна ось повсюдно. Вона триває між тими, хто має одне бачення ідеї свободи, і тими, хто має інше бачення."

Ф: "Зеленський сам публічно декларував, що українські вояки застосовують бомби [...зі смертельними і забороненими речовинам, склад яких я не пам’ятаю. Нотатка редактора оригіналу]"

А: "Ви Європейці маєте певну ідею демократії і ви хочете її нав’язати всім навколо. Ви хочете експортувати її силою зброї, як ви це робили в Афганістані. Ми теж маємо певну ідею демократії, котра не збігається з вашою ідеєю. Але будь-хто, хто відхиляється від вашої моделі демократії відразу — негідник, Гітлер. Ви хочете нав’язати нам свої принципи. Ми вільно голосували за Путіна, ніхто нас не примушував за нього голосувати."

Сержіо Бенвенуто: "Це правда, Гітлер прийшов до влади в 1933 завдяки вільним демократичним виборам, де близько половини німців проголосували за нього. Але я би хотів зрозуміти як ваша ідея демократії відрізняється від нашої. Чи включає ваша ідея демократії той факт, що одна держава може окупувати інший народ, визнаний всіма іншими країнами?"

А: "Але українці завжди були проти росіян, навіть під час минулої війни. Деякі, такі як Бандера, вступили в союз з нацистами і вчиняли різні злочини проти цивільних. Потім, після війни, Бандеру тепло прийняли на Заході, зокрема в Західній Німеччині. Також й інших про-нацистських українців..."

Сержіо Бенвенуто: (перебиваючи) "...Це речі, які сталися понад 70 років тому. Ні, моє питання в тому, що ви думаєте про те, що відбувається сьогодні між Росією та Україною. І я би хотів почути це від кожного з вас, щоби зрозуміти з ким я працюю"[7]

Д: "Я маю друзів та родичів в Україні, котрі говорять російською. Вони переповідають мені, що вчителі питають дітей, навіть 5-6 річних, чи вони говорять вдома російською чи українською. Вони хочуть знати чи дивляться вони росіянські передачі по телевізору... Ну, вони використовують дітей для шпигунства. Вони хочуть нав’язати всім українську мову."

Е: "Я живу у Відні. Всі ЗМІ тут говорять лише про Україну і ніколи про Росію. Всі на боці українців, а російська точка зору взагалі ніколи не розглядається. Це режимна пропаганда."

Сержіо Бенвенуто: "Я не знаю, що відбувається в Австрії. В Італії, ось минулого вечора, на теледебатах про цю війну, до виступу запросили кореспондентку ТАСС в Італії, і вона могла висловити офіційну російську точку зору. Також там надали слово молодому італійцю, котрий був на Донбасі кілька років, воюючи на боці сепаратистів проти України, і він каже, що робить це тому, що він комуніст... Та я не думаю, щоби вони обоє когось переконали."

С: "До Путіна наша країна голодувала, нам нічого не залишили. З Путіним ми здобули певне процвітання, нашу гідність було відновлено..."

Б: "Я розчарований, тому що я думав, що ви частково розумієте російський світ. Мені здається, що ви не розумієте про нас чогось дуже суттєвого. Я голосував за Путіна, я поважаю рішення Путіна, я захоплююсь Путіним. Я росіянин, і я підтримую те, що він робить. Ви ніяк не зрозумієте, що Путін — це і є Росія!"

Сержіо Бенвенуто: "Гітлер теж казав, що Німеччина — це Гітлер, а Гітлер — це Німеччина! Та — як психоаналітик — я не можу вірити в такі ідентичності, і завжди розглядаю такі ідентифікації як відчуження. Я віддаю перевагу російським колегам, котрі засуджують путінську політику, принаймні до тепер.

Мій Батько, 1916 року народження, завжди був антифашистом в Італії. Коли розпочалася війна проти англо-американців та совєтів, він сподівався, що фашистська Італія програє і що англо-американці та совєти виграють. Чи був він зрадником своєї країни? Звісно. Та він не був зрадником своїх принципів. Зрештою, Італія сама закінчила тим, що змінила сторону і включилася в боротьбу проти нацистів. Мій батько був дисидентом. І я знаю, що є багато дисидентів навіть тут в Росії. Я знаю деяких з них, і вони кажуть, що їм соромно, як росіянам, через те, що Путін виробляє в Україні. Вони би ніколи не сказали, як сказали ви, що «Путін — це Росія".

[...]

Сержіо Бенвенуто: "Шановні друзі, я спитав думки кожного з вас тому що я усвідомлюю, що ми в стані війни. А війна не є несвідомим конфліктом, а дуже реальним.

Я не розглядаю цю війну як війну між Заходом і Росією, зовсім ні! Я бачу її як війну між тими, хто вірить у ліберальну демократію, — що є передумовою психоаналізу, на мою думку, — та тими, хто не вірить в неї. Гадаю, я розумію, що ви не вірите в неї.

Наразі нам бракує базових етичних устоїв, принаймні на тепер, щоби продовжувати далі працювати разом. Я думаю, що коли в психоаналізі є етика, то також має бути в психоаналізі і політика.

Якщо ви бажаєте, ми можемо почати знову нашу співпрацю після війни, котра, сподіваюсь, буде короткою.

Але я також хочу сказати, що це є причиною великого болю для мене, — як тому що я поважаю вас, і ви мені подобаєтеся, так і тому що, всупереч поширеній думці, ви, росіяни, перебуваєте у більшій небезпеці, аніж самі українці! Звісно, це Україна зараз страждає, та я боюсь, що в кінці це будете ви — росіяни, — хто заплатить високу ціну, ймовірно занадто високу. Я не знаю, чи ви сприймаєте це так само як я, але я бачу вас у серйозній небезпеці через путінську політику. Я би не хотів одного дня побачити вас у становищі німців одразу після 1945 року.

Тож, хоч я й не вірянин, та хотів би щиро вам сказати: хай береже вас Бог!

На цьому зустріч було завершено.

Дехто попрощався зі мною з усмішкою, інші мали розлючений вигляд. Я гадаю, все ж таки, що моя прямота їх не образила. Зрештою вони теж погодилися, що ми перебуваємо в стані війни, і наразі не можливо співпрацювати навіть на науковому рівні. Ми стоїмо на занадто протилежних сторонах барикади, не тому що вони росіяни, а я італієць, а тому що барикада пролягає між прибічниками путінської політики і борцями проти неї.

Я запитав себе: чи не хотів я нав’язати їм, певним чином, демократичну та ліберальну етику, нашу етику, без поваги до їхньої? Етноцентричний ризик завжди існує. Уявляю, як кожен член цієї групи напевно подумав про мене: що я такий зарозумілий західноєвропеєць. Що я маю власне бачення політичної доцільності, і якщо їхня доцільність відрізняється, то виходить, я зневажаю їх і йду від них. Чи вони припускали, що я вдаватиму, що нічого не сталося, і продовжуватиму клінічне супервізорство як зазвичай? Ну в такому разі я певним чином заперечував би реальність, тоді як психоаналіз і був створений для того, щоби навчити нас усвідомлювати реальність.

Якби в 1940 році, якийсь психоаналітик з симпатіями до Гітлера попросив у мене клінічного супервізорства, чи погодився би я? Звісно ні. Навіть якби цей гітлерівець не здійснив жодного злочину, а просто дозволяв би собі слідувати за ідеями своїх співгромадян.

Порвавши зі своїми приятелями, з котрими я успішно було співпрацював багато років, я хотів цим зробити свій маленький внесок до українського спротиву загарбникам. Я намагався показати їм, що певних диктаторів не можна підтримувати безкарно. Якщо ви робите певний вибір, ви маєте сплатити ціну. Навіть в тому разі, коли ціна мінімальна: як залишитися без клінічного супервізорства. Треба розуміти, що наш вибір має ціну, навіть коли мінімальна ціна в нашому випадку — міра реальності. Ось що це означає. Реальність — ціна, яку ми платимо.

Звісно, кожна культура має свої принципи, але ж і психоаналіз теж заснований на етиці. Це геть не означає, що ця етика зародилася на Заході: ті, хто хочуть практикувати психоаналіз, мусять практикувати і цю етику. І ця етика полягає в тому, щоби не випліскувати наші власні імпульси насилля та пригноблення, які існують в кожному з нас. Ми маємо розпізнавати їх несвідомо і не вчиняти їх в реальності. Я не знаю чи ці принципи походять із Західної цивілізації, чи вони універсальні, та це базові принципи психоаналізу. В іншому випадку, краще зайнятися якоюсь іншою роботою.

Я пригадую, як ми обговорювали один звіт про випадок, наданий одним з психоаналітиків цієї групи. Аналізований був соціопатом, котрий торгував наркотиками і, припускаю, що він і далі торгував ними, щоб мати засоби платити психоаналітику. Я зазначив аналітику, що на мою думку, вона мала би затвердити як sine qua non[8] подальшого аналізу — припинення такої діяльності. Інакше, по суті, аналітик зловживає грошима, заробленими на злочині, і вона, де факто, співучасниця злочину. Зазвичай, мої робочі поради добре сприймалися російськими колегами, але на мій подив, цю пораду вони не сприйняли. Згідно з їхнім баченням, проблема — як пацієнт фінансує свої сеанси психоаналізу не є застосовною.

Ось вона — різниця. І я не думаю, що ця різниця між Західною демократією та Східною демократією. Психоаналіз — це соціальні узи; вони глибоко вмуровані в етичні принципи, котрі, головним чином, є етичними принципами Полісу, в котрому разом перебувають аналітик та аналізований.

Навіть психоаналітик не може бути неупередженим.

Дата публікації:
02 Березня, 2022


Примітки від перекладача.

[1] Супервізор у психології — це досвідчений психоаналітик, який здійснює нагляд і надає професійну підтримку, консультації та навчання іншим психологам (супервізантам). Його роль полягає в підвищенні професійної компетентності, допомозі в складних випадках, сприянні особистісному розвитку та забезпеченні етичних стандартів у роботі. Супервізія допомагає психологам покращувати свої навички, справлятися з професійним вигоранням та підвищувати якість послуг для клієнтів.

[2] Жак Лакан, французький психоаналітик, засновник "Теорії бажань".

[3] "Шоа" ширша назва до назви "Голокост". "Голокост" - вузьке значення, стосовно юдеїв. "Шоа" - стосовно всіх "неугодних": хворих, іншої раси, низької соціальної групи, і т.д.

[4] Він навіть слів Українського гімну не знає, цей "народжений в Україні". "Ще не вмерла УкраїнИ (родовий відмінок) ні слава, ні воля", не УкраїнА, а ЇЇ слава і воля.

[5] Пан Сержіо Бенвенуто, при всій повазі до нього за принципову позицію, не володіє фактичним матеріалом стосовно мешкання юдеїв в Палестині і повторює пропаганду, яку проштовхували серед арабів агентура кгб ще за совєтів, а зараз по інерції цю пропаганду поширюють ЗМІ арабського світу.
Юдеї звідти нікуди не дівались, навіть звідколи Римська імперія пішла звідти після «Юдейських воєн», пограбування й знищення римлянами Храму Яхве, і зруйнування Єрусалиму римськими легіонами в 73 році Н.Е., коли Рим задавив повстання Зелотів.
Юдеї там і продовжували жити, впереміш з іншими народами, просто не мали офіційної держави і не були в більшості. 29 Листопада, 1947 року, ООН проголосували за розподіл Палестини на дві частини — одну єврейську, одну арабську, і залишити Єрусалим зоною міжнародного контролю. 33 «за», 13 «проти», 10 «утрималися». Тільки вже після того юдеї з усього світу почали з’їжджатися до своєї офіційної країни.

[6] Джорджіо Аґамбен, cучасний італійський політичний філософ.

[7] Пан Сержіо Бенвенуто майстерно як професійний психоаналітик повертає розмову до суті теми. Але він знову ж таки не володіє інформацією про життєвий шлях Степана Бандери. Сподіваюся, що він після такого зауваження від свого москальського супервізанта поцікавився, хто ж такий Степан Бандера, що він робив, яким був його життєвий шлях і як саме він боровся проти московської імперії, яка зараз хоче "остаточно вирішити Українське питання", як колись стратегічний союзник ссср "остаточно вирішував єврейське питання" - нацистська Німеччина. Скажи сьогодні якомусь москалеві, шо їхній сталін убив 30 мільйонів українців, вони шкірять зуби і нахабно перепитують "шо сам особисто?" Але коли заходить про Степана Бандеру, ця кацапська "логіка" в мить ламається. Для них Степан Бандера сам особисто "вчиняв злочини проти цивільних". Хоча він був ідеологом і борцем за незалежну Україну. Це інтелігент, зброєю котрого були думка і слово, на відміну від єврейського Менахема Бегіна, котрого можна назвати засновником сучасної школи тероризму.

[8] "Необхідна умова". З латини.

Sergio Benvenuto. Psychoanalysis in the War: A Debate with Russian Colleagues

Sergio Benvenuto.

Psychoanalysis in the War: A Debate with Russian Colleagues

Original source of the article
Translation into Ukrainian

For years I have been monitoring online or in presence supervisory groups formed by Russian psychoanalysts, who live and practice in various cities, including outside Russia. These are dear friends as well as colleagues who closely follow Western psychoanalysis, especially French, and many of them call themselves Lacanians.

Some of these analysts detest Putin and call him Putler (Putin + Hitler), they say they are under surveillance by the regime and condemn the invasion of Ukraine. But not a large number of them. With one of these groups, which had been active for over 20 years, I had a meeting to discuss clinical cases on February 28th. A few days earlier they had sent me a written case for discussion online.

Here I have tried to transcribe the discussion more or less as it happened. There were about ten participants in all, whom I will call with the letters of the alphabet. The conversation took place in English.

Sergio Benvenuto: “I’ve read the clinical case. But before commenting on it, I would like to ask each of you your opinion on the current war in Ukraine.”

Some ask me why.

S.B .: “Psychoanalysis is not done on the moon, but on the earth. The psychoanalyst is also a citizen, and lives in the same society as his analysands. Furthermore, I’m convinced – in the wake of Lacan – that psychoanalysis is not a neutral technique of treatment, but is based on an ethical approach to subjectivity. Psychoanalysis is first of all an ethical cure, and in this sense it has a political dimension. I think that some political options are therefore incompatible with psychoanalysis – fascism and racism, for example.”

A (group leader): “I think it’s not just a war between Russia and Ukraine. Many Western countries are behind this war, using Ukraine for a war against Russia.”

B: “I see things as a psychoanalyst. In my opinion all these years Ukraine has been teasing Russia until she got what she wants, war. I believe that both countries, with the war, have brought what they wanted into reality: a conflict.”

S.B .: “This thesis reminds me of the one advanced by some that Jews had an unconscious desire to be victims, and this explains the Holocaust. It may also be that in many Jews there is a kind of victimizing passion. But when Hitler began to persecute them and then exterminate them, appealing to these possible unconscious phantasies, is a way of justifying the Shoah. The order of the analysis of the unconscious and the order of real violence must be separated. In the case of the Holocaust, a psychoanalyst cannot but side with the Jews. And not only because Freud was a Jew…

Another example. In our practice, we notice that some women have an erotic fantasy of being raped. Does this erotic fantasy imply that if they are actually raped, then they are not victims? A woman who has fantasies of rape for that very reason may be much more traumatized by real rape than one who does not. If I see a rape, I report the rapist to the police, I don’t take into account any of the masochistic phantasmes of the woman.

Was there an unconscious desire in many Ukrainians to fight Russia? Even if there had been, this in no way justifies the invasion of another sovereign country.”

C: “I was born in Ukraine, and I have relatives and friends in Ukraine. I feel half Ukrainian. But that doesn’t stop me from seeing things from a Russian point of view too. You mentioned the Jews. In the Ukrainian anthem there is the phrase ‘Ukraine is not dead’, in short, they want to resurrect Ukraine. The Jews also wanted to be resurrected as a homeland, and in the end they obtained a homeland, Israel. But at what price! They always have conflicts and wars with their neighbors.”

S. B.: “You mean that Ukrainians, like Israelis, are bound to have endless problems with their neighbors. But there is an essential difference: Jews went en masse to Palestine from all over the world, while Ukrainians have always been in Ukraine.”

B: “The West cannot blame Russia for attacking other countries, given that Western countries have attacked Lebanon, Serbia, Iraq and Libya in recent decades. It is the logic of power, which applies to you as well as to us. Giorgio Agamben too says that ‘even the moral discourse is a discourse of power’.”

C: “You Westerners didn’t allow Ukraine and Russia to solve their problems with each other, you became involved in conflicts that are not yours.”

S.B.: “I was among those who severely condemned the Anglo-American invasion of Iraq in 2003 (even Obama, a senator at the time, voted against that war), for the same reasons that I now condemn the invasion of Ukraine. Even if I admit that there is a mitigating factor for the invasion of Iraq (which for me does not avoid condemnation): it is that Saddam Hussein was a dictator who had massacred part of his people. While Zelenskij is not Saddam: he is an actor who was democratically elected by his people by a very large majority. As for the other Western interventions you speak of, I believe there are more nuanced reasons.

However, even if the West has committed terrible crimes, this does not justify the fact that today Putin is committing a crime of his own. It would be like saying: ‘Since my neighbor stole from someone, I will steal too’”.

D: “You’ve turned Putin into a monster, as if he were Hitler. You have created a scapegoat. But this is your phantasy.”

S.B .: “Actually when we say Putin we mean a political line. We are not referring to the psychology of a man, but to a political action and vision that we condemn. When I say we are at war, I do not at all mean a war between Ukrainians and Westerners on the one hand, and Russians on the other. The war is across the board. It is between those with one idea of ​​politics and freedom, and those with another.”

F: “Zelenskij himself has publicly declared that Ukrainian soldiers use bombs […with a deadly and forbidden material, whose composition I don’t remember, Editor’s note]”

A: “You Europeans have a certain idea of ​​democracy and you want to impose it on everyone else. You want to export it with weapons, as you did in Afghanistan. We have a certain idea of​​democracy, which does not coincide with yours. But anyone who deviates from your model of democracy is a scoundrel, a Hitler. You want to impose your principles on us. We voted for Putin freely, no one forced us to vote for him.”

S.B.: “It’s true, Hitler too took power in 1933 thanks to free democratic elections, about half of Germans voted for him. But I would like to understand how your idea of ​​democracy is different from ours. Does your idea of democracy include the fact that a state can invade another nation recognized by all other countries?”

A: “But the Ukrainians were always against the Russians, even during the last war. Some, like Bandera, allied themselves with the Nazis and committed various crimes against civilians. Then, after the war, Bandera was welcomed by the West, in particular by West Germany. And many other pro-Nazi-Ukrainians …”

S.B. (interrupting): “…These are things from over 70 years ago. No, my question is what do you think about what’s happening today between Russia and Ukraine. And I’d like to hear it from each of you, to understand who I’m working with.”

D: “I have friends and relatives in Ukraine who are Russian-speaking. They tell me that teachers ask children even 5 or 6 years old if they speak Russian or Ukrainian at home. They want to know if they watch Russian shows on television… Well, they use children for espionage. They want to impose Ukrainian on everyone.”

E: “I live in Vienna. All the media here talk about Ukraine and never about Russia. Everyone is on the side of the Ukrainians and the Russian point of view is never illustrated at all. It’s regime propaganda.”

S.B.: “I don’t know what’s happening in Austria. In Italy, just last night, at a debate on the war, the Tass correspondent in Italy was invited and she was able to express the official Russian point of view. They also interviewed a young Italian man who has been in Donbass for years to fight with the independentists against Ukraine, and he says he’s doing it because he’s a communist… But I don’t think either of them managed to convince anyone.”

C: “Before Putin our country was starving, we had nothing left. After Putin we gained a certain prosperity, our dignity was restored…”

B: “I’m disappointed, because I thought you partially understood the Russian world. It seems to me that you do not understand something essential about us. I voted for Putin, I respect Putin’s decisions, I admire Putin. I am Russian and I follow what he does. What you haven’t understood is that Putin is Russia! “

S.B.: “Hitler also said that Germany was Hitler, and Hitler was Germany! But as a psychoanalyst I cannot believe in identities, and I always consider identifications as alienations. I prefer Russian colleagues who condemn Putin’s policy, at least until recently.

My father, born in 1916, was always an anti-fascist in Italy. When war broke out against the Anglo-Americans and Soviets, he hoped that Fascist Italy would lose and that the Anglo-Americans and Soviets would win. Was he a traitor to the country? Sure. But he didn’t betray his principles. After all, Italy itself ended up changing sides and fighting the Nazis. My father was a dissident. And I know that there are many dissidents even here in Russia. I know some of them, and they say they are ashamed, as Russians, of what Putin is doing to Ukraine. They would never say, as you have done, that ‘Putin is Russia’.”

[….]

S.B .: “Dear friends, I asked each of you for your opinion because I realize that we are at war. And war is not an unconscious conflict, but a very real one.

I do not consider this a war between Western Europeans against Russians, not at all! I see this as a war between those who believe in liberal democracy – which is the precondition of psychoanalysis, in my opinion – and those who do not believe in it. I think I understand that you don’t believe in it.

At this point we lack the basic ethical bases, at least for now, to be able to work together. I think that as there is an ethics of psychoanalysis, there is also a politics of psychoanalysis.

If you wish, we may restart to work together again after the war, which I hope will be brief.

But I also want to say that this is a cause of great pain for me, both because I respect you and am fond of you, but also because, contrary to popular belief, you Russians are in a much more dangerous position than the Ukrainians themselves! Of course, now it is the Ukrainians who are suffering, but I fear that in the end it will be you Russians who will pay a high price, perhaps too high. I don’t know if you perceive it the same way, but I see you in serious danger because of Putin’s policy. I wouldn’t like to see you one day in the position of the Germans just after 1945.

So, though I am not a believer, I would like to say to you sincerely: May God protect you!”

The meeting ended here.

Some said goodbye to me with a smile, others looked furious. I think that, after all, my frankness did not offend them. After all, they too agree: we are at war, it is not possible to work together even on a scientific level. We are on two opposite sides of the barricade, not because they are Russian and I am Italian, but the barricade is between those who support Putin’s policy and those who fight it.

I ask myself: did I not want to impose on them in some way a democratic and liberal ethic, ours, without respecting theirs? There is always an ethnocentric risk. I imagine what everyone in this group must have thought of me: that I am an arrogant Westerner. That I have my own idea of ​​political correctness and that, if theirs is different, I despise them and leave them.

Was I supposed to pretend nothing happened, and do clinical supervision as usual? It would have been a way of denying the real, while psychoanalysis was born to make us aware of the real.

If in 1940 a psychoanalyst with Hitlerite sympathies had asked me for clinical supervision, would I have granted it to him? Surely not. Even if this Hitlerite analyst did not commit any crime and simply allowed himself to follow the ideas of his co-citizens.

By breaking up with friends with whom I worked together happily for many years, I wanted to contribute in my small way to the Ukrainian resistance against the invaders. I tried to show them that certain dictators cannot be supported with impunity. If you make certain choices, you have to pay the price. Even if in this case the price was minimal: to miss clinical supervisions. It must be understood that our choices have a cost, even if minimal costs like in our case: this is what giving the measure of reality means. Reality is a prize to pay.

Of course, every culture has its own principles, but psychoanalysis is also based on a given ethics. It doesn’t matter that this ethics arose in the West: those who want to practice analysis must practice this ethics. And this ethics consists in not acting out our impulses of violence and oppression, which exist in each of us. We have to recognize them unconsciously, not commit them in reality. I don’t know if these principles are Western or universal, but they are the basic principles of psychoanalysis. Otherwise, you may as well do another job.

I remembered previously discussing a case report brought in by a psychoanalyst from this group. The analysand was a sociopath who traded drugs, and I suppose that with the proceeds of the drug dealing he also paid for his analysis. I told the analyst that in my opinion she had to impose as a sine qua non of the analysis the fact that he give up that activity. Otherwise, in fact, the analyst was taking advantage of money earned from a crime, she was de facto an accomplice. Usually my contributions are well received by Russian colleagues, but to my amazement this one wasn’t accepted. According to them, the problem of how a patient finances his analysis is irrelevant.

Here is the difference, and I don’t think it is between Western democracy and Eastern democracy. Psychoanalysis is a social bond and, like all social bonds, it is embedded in ethical principles which are mostly ethical principles of the Polis in which the analyst and his analysands live.

Not even the psychoanalyst can be impartial.

Publication Date:
02-03-2022

Source

Іван Франко у Станиславові. "Локальна історія".

Івано Франківськ. Січень, Лютий, кінець Лютого – вже сонячна Весна, і Природа поспішає жити. До цього часу мене вже достатньо заштопали нарешті, шоби я міг прогулятися перед випискою. І я собі намалював маршрут здебільшого заснований на подарованій книжці; колеги з моєї компанії мене відвідували, привезли мені книгу із серії “Локальна історія” – “Станиславів”, звідки я помалу вичитував невідому і не стандартну історію Івано Франківська, і ото з неї й малював собі екскурсійний маршрут на майбутнє.

Івано Франківськ неймовірно миле місто! Боги! А які жіночі типажі навколо! Від них мені черепок зривало так лише у Варшаві, - слов’янські жіночі обличчя кругом, куди головою не крутни… банкет естетизму для очей. А особливо було болісно, як прилітаєш з Варшави до Харкова, виходиш з аеропорту в місто до транспорту, - і все. Навколо кожна друга оці… рруссскіє бабьі (типу Свєтлічной)…

--- Третій розділ “Франко, кохання та Станиславів”.
До Івана Яковича маю якусь особливу увагу. Рідкісний Майстер Слова. Назвав би його одним з головних будівничих класичної української літератури (як в американців Марк Твен). Тому цей розділ вичитував декілька разів. І потім ще й пройшовся описаними місцями… Хочу поділитися уривками й фотографіями.

--- “Станиславів” ---

На формування образу Франка істотно вплинуло змагання між українцями та поляками. В останніх був дуже сильний культ Міцкевича, Словацького, писалися їхні героїчні біографії, і своєрідною відповіддю українців було написання таких самих героїчних біографій Шевченка чи Франка. Це знищувало, замовчувало нормальні людські риси письменника.

* * *

Ще більше до формування сетереотипного образу Івана Франка докладалася радянська влада. З нього ліпили щось на зразок марксиста чи великого революціонера-демократа, який майже був схожий на Леніна, тільки от народився не в тій частині світу та був українцем.

* * *

Усі сучасники згадували, що Франко був душею кожного товариства. Франко не любив пити горілку, але зате полюбляв червоне вино. Він вважав, щось таке, як добре вино зрідка – то не є зле. Був невибагливим, але мав дуже добрий смак. Це виявлялося у дуже багато чому. Навіть в одязі, попри нестачу коштів. Мало є українських чи неукраїнських поетів, які були такими простими у поведінці і, скажемо, доступності. Франка можна порівняти з Шевченком, бо Шевченко був теж такий. Франко ніколи не твердив за свого життя, що він великий. Навпаки, він пробував себе по-своєму применшити.

* * *

Перше знайомство зі Станиславовом було не дуже радісним. У червні 1880 р. молодого поета, арештованого за пропагування соціялістичних поглядів, під конвоєм поліцейського доправили до міста після тримісячного ув’язнення у Коломийській тюрмі.

* * *

Вдруге Станиславів поет відвідав восени 1883 р. За словами одних, з метою збору матеріалів для редакції однієї з львівських газет, за словами інших - для цього могли бути інші причини. Зокрема відомий дослідник життя і творчості Франка Іван Горак з цього приводу пише: “Між 10 і 26 вересня 1883 року Фванко був у Станиславі. Чого їздив туди? Для біографів Франка ця поїздка так і залишилася загадкою. У Франка на руках закордонний паспорт. Що ж було такого поспішного, що змусило його їхати у Станіслав? Робота над історією літератури? Станіслав не був тим містом, звідки він міг би щось почерпнути.” В листі Михайлові Павлику молодий поет лише повідомляє: “Я ненадовго надіюсь на пару годин заїхати до вас до Коломиї, бо буду в Станіславі, де маю виписувати різні старі папери і документи.” Саме тоді в біографії Івана Франка вперше виринає прізвище Дзвонковська. У Станиславові мешкала полька Юзефа Дзвонковська, за офіційною версією, друге кохання Івана Франка. З дівчиною поет познайомився восени 1883 року, коли завітав у гості до свого університетського товариша Владислава Дзвонковського, брата Юзефи. Це була молода дівчина, розумна. Франко їй присв’ятив ряд своїх творів. Зокрема віршів “Гей рибачко чорноока”, “Рік минув, як ми зустрілись”, “Не схиляй своє личко рум’яне”, “Осторога”, “Н.Н.”, “Тричі мені являлася любов”, “Апострофа”, “Перспектива”, “До Юзі Д.”, “Газеля”, “Я забув” і повість “Не спитавши броду”. “Більш, ніж меч і огонь, і стріла, і коса. Небезпечне оружжя жіноча краса. Ані мудрість, наука, ні старші літа не дають проти неї міцного щита.”, - писав Іван Франко. Сам Франко не приховував: “Значний вплив на моє життя, а значить також, на мою літературу мали мої зносини з жіноцтвом”.
З розмов станіславських друзів Франка виходить, що Юзефа надзвичайно вродлива, розумна дівчина з досить-таки поступовими і оригінальними поглядами. Хлопці не приховують перед Франком, що Юзефа була прикрасою їхнього гуртка і що всі вони були закохані в неї. Однак Юзефа нікому не відповідала взаємністю, хоч з усіма була однаково привітна і добра.

* * *

На Франка Юзефа справила сильне враження. Він оцінив її критичний розум, зрозумів, що ця її позлітка “польськості” швидко злетить, опаде, а наверх зрине людина, одиним словом. Франко покохав її. Мало того, він вирішує, шо після Ольги Рошкевич Юзефа – саме та жінка, яка може йти поруч, тобто може бути його дружиною. Між Ольгою та Юзефою було багато спільного: витонченість натури, шляхетність, делікатність, краса, самопожертва наче дублювала одну жінку в іншій. А також була серед тих жінок, які дійсно мали на нього найбільший вплив у сенсі не тільки особистих контаків, а й на те, що Франкові мислилося в творчості. Особливого шарму Дзвонковській надавало те, що вона, скажемо, була цілковитим антиподом Франка. Він був завжди жвавий, душею всякого товариства, він був веселий, натомість Дзвонковська була недоступна, навіть, як казали про неї – холодна. Це був як вогонь і вода, а в таких стосунках кохання дуже часто таки спалахує.

* * *

Згідно з етикетом, далі Іван Франко пише листа до матері Юзефи Антоніни Дзвонковської з проханням “о руку і серце” її доньки. Відповідь не забарилася: “Прикро мені відповідати на ваш лист негативно. Відомо пану, що саме положення моєї дочки противиться тому. Така коротка знайомість не могла у пана закріпити почуття, а те, що здається щастям, при ближчому розгляді не є ним… Прийміть від усіх нас сердечне поздоровлення. Антоніна Дзвонковська.”. На той час ще міцні були суспільні бар’єри та станова нерівність, бо Дзвонковські хоч і збіднілі, але були шляхтичами. Батько Юзефи Владислав був учасником польського повстання 1863-1864 рр. та отримав дозвіл на проживання в Станиславові. Франки, родичі по татові, належали нібито до сільської аристократії – вони були вільні селяни. Запис про одруження Якова Франка та Марії Кульчицької: соціальний статус нареченої названо “шляхтянка”, а про Якова Франка не написано нічого. Існує ще один, незаперечний доказ його неселянського походження. По смерті батька (1865) і матері (1874) круглий сирота Іван Франко як здібний учень отримав доволі високу стипендію з фонду Ґловінського, яку надавали дітям здрібнілої шляхти, і вона ніколи не дісталася би Франкові, якби він був селянином. Пізніше Франко написав, що Юзефа не пішла за нього заміж через свою хворобу – сухоти (туберкульоз), який тоді не виліковувався. Померла Юзефа Дзвонковська 5 Травня 1892 р., не доживши й до 30-ти років. Про неї автор залишив рядки:

Явилась друга – гордая княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха та сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня,
Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:
“Мені не жить, тож най умру одна!”
І мовчки щезла там, де вічно темно.

Поховано Юзефу Дзвонковську на давньому християнському цвинтарі в Станиславові (сучасний Меморіальний Сквер на вул. Незалежності, за драмтеатром). Довгий час краєзнавці не знали, де вона була похована, і лише у 1965 р. Володимиру Полєку, багатолітньому працівникові Наукової бібліотеки, а згодом професору Прикарпатського університету імені Василя Стефаника, вдалося віднайти могилу Юзефи. На тому місці стояли дві великі плити з пісковика. Під однією був похований батько Юзефи Владислав, під другою похована вона разом з матір’ю Антоніною та сестрою Марією. На початку 1980-х рр. при знесенні старого цвинтаря і нібито перетворенні його на меморіальний сквер краєзнавцям вдалося вборонити дев’ять могил визначних людей. Могили Юзефи Дзвонковської вберегти не вдалось. “Да кто она для Франко? Какая-то любовніца”, явив свою “поінформованість” у відповіді на питання Михайла Головатого тодішній перший секретар міському партії Ярослав Федорчук. Відстояти могилу Двонковських тоді не вдалося, але місце її розташування зафіксували на фотографіях, і лише в Незалежній Україні відновили надмогильний пам’ятник. Щоправда він на декілька метрів не збігається з точним місцем, як встановлено пізніше, пам’ятник мав бути трохи ближче до вулиці Степана Бандери

До нас не дійшло жодного портрета чи фотографії Юзефи Дзвонковської. Однак збереглася картина М. Ройзнера “Дівчина з маком у волоссі”. Було встановлено, що автор портрета невідомої дівчини особисто знав Юзефу Дзвонковську. Мальовано той портрет було в Косові, коли там були і Ройзнер і Дзвонковська, яка хотіла скласти іспит на тамтешній пошті на маніпулянтку, тобто працівницю пошти. Риси обличчя дівчини з портрета дуже збігаються з рисами обличчя, описаної Іваном Франком. Коли привезли хворого Івана Франка додому в останні дні його життя, а це був Березень 1916 р. у кімнатах було холодно, Франко лежав у своїй спальні і весь час хотів проникнути у власний кабінет, який не опалювався, тому люди, які були біля нього, опісля зауважували, що Іван Франко сумно стояв у дверях, постійно дивився на стіну з картиною М. Розйнера “Дівчина з маком у волоссі”, виникали різні опісля підозри і пояснення, чому було велике зацікавлення Івана Франка саме цією стіною. Зрозуміла річ, у центрі уваги поета був портрет його коханої Юзефи...

--- “Станиславів” ---

Така от невідома історія про Івана Франка.
Пішов я до Меморіального скверу, походив навколо, шукаючи могилу Юзефи Дзвонковської, постояв коло екскурсії молодших школярів, котрим захоплена вчителька розповідала про народжену в Харкові Марію Крушельницьку, коло гробниці Крушельницьким, у місті, куди їх занесло у пошуках порятунку від совєтів-млів… Вчителька закінчила розповідь, діти почали розсіюватися сквером, запитав її чи не знає вона де могила Дзвонковських. Не знала. Повела своїх школярів далі…

Ну якшо у бік вулиці Степана Бандери, то значить піду алейкою правіше, подумав. І так – там знайшовся надгробок Юзі, її сестри і Матері. Тепер він був не просто каменем для мене, а надгробком жінки, яка справила такий величезний вплив на нашого Франка...

Ще весь день ходив Івано Франківськом. Дійшов до Дем’янового лазу, де русссскіє убивали людей у найдикіші способи... Але вас цим вже не здивувати.

Мемуари про те, як я брав участь у піратській озвучці українською.

Заголовок таки достойний тої дійсності, в котрій опинилася Україна. Де ж іще після 20-25 років після відновлення Незалежності може виникнути таке явище як піратська озвучка і навіть дубляж українською мовою?

Почну свої мемуари з... 1995 року, коли я з четвертого разу (впертий виявився) вступив до нашого Харківського Університету на факультет іноземних мов.

Мови мене приваблювали не так сильно як авіація та космонавтика, але достатньо, щоби зв'язатися з їхнім вивченням. Тому почав самотужки готуватися з нуля, щойно вирвався з совєцької армії в 91 році.

Варто мимохідь згадати одногрупницю москальку, на ім'я Ліля Малишева, котрій забракло чи то зв'язків, чи то грошей на мгу. Батькам дешевше було купити квартирку в Харкові десь на "Горизонті" та сплатити п'ятирічний пансіон, аніж щемитися в той мгу.

Навіщо я її згадав? Перший місяць занять, - то було знайомство та класифікація хто є хто. Мені вистачило пару разів поспілкуватися з цією Малишевою, щоби дати собі найсуворішу настанову - ніколи не віддавати своєї енергії на благо імперії. Не працювати на імперію, не перекласти жодного слова, ні фрази для видань імперії чи імперським язиком.

Слово "імперія" тут не комплімент, навіть попри те, шо воно завжди звучить компліментом для москалів.

Ліля - була (певен і зараз є) махровою імперасткою.  Така собі дюймовочка, кілограмів 40, і то якшо вдягнути в куфайку й добре намочити. Постійно мила голову шампунем з підфарбовуванням у рудий колір. Взувалася у потворне взуття, носками завжди схожими на сраку самки таргана, котра ось-ось відкладатиме яйця. Імперського мислення в голові мала на десяток дугіних. Типова уродженка тої квазі-імперії.

Тому мені вистачило пари бесід, шоби сказати собі: або перекладатимеш українською, або займешся чимось іншим (потім таки й зайнявся ІТ, закнічивши ХНУ в 2000).

В 2009 році, познайомився через ЖЖ з Олександром, котрий і порекомендував мене до студії перекладу та озвучки телесеріалів UATeam. Вона потім перейменовувалася 100 разів, - то "Омікрон" то ще якось... Перекладали ми серіали "Доктор Хаус", "Межа", потім пропонували зайти в команду перекладу "І мертві підуть", я не захотів. Не вставляла мені та тематика...

До того ж я постійно пропонував команді перекладати фільми, котрі ще не було перекладено. Вони вперто відмовлялися. Пояснювали тим, що можна залетіти за ліцензіями. В той час, як серіали чомусь озвучували. Там не такі ліцензії?

Все ж переклад декількох фільмів я зробив собі в шухлядку й постійно стукався в різні двері. Перший такий фільм переклав з подачі друга Геника "Майкл Коллінз". То було чисте натхення.

Ніхто не хотів братися за його озвучку, жодні з акторів.

Байбако TV, то була підарасня з Харкова, котра сиділа на двох стільцях, озвучуючи більше для кацапів, аніж для України. Ей, чуваки, як вам зараз? Совість не жметь? Чи ви її з собою не носите?

Малі мої доньки підростали, вдома був комп, з котрого можна було показувати фільми, але так мене марудило від того, що українською ні фільмів, ні мультиків. Купити на ДВД? Та яке там! Перший ДВД з українською озвучкою був "Карлсон" де Карлсона озвучував Олег Скрипка, а Малюка - Ані Лорак. Чудова гра голосів. Перекупили в нас Ані Лорак. Шкода, шо вона виявилася така не стійка. А так - чорта з два можна було шось купити. Залишалися лише торенти, або озвучка в кінотеатрах, дякувати за котру маємо Віктору Ющенко. Він протиснув це питання - не знаю якою шаленою ціною. А в 2009 з'явився у нас торент hurtom.com, він же ж toloka.to.

Нарешті я почав показувати доньками мультики і фільми нормальною мовою. Але їх тоді й там було мало. Тому почав сам перекладати ті, котрі хотів їм показати. На щастя з японськими аніме було простіше, до них уваги було мізер, менше навіть, аніж до серіалів. На Толоці познайомився з одним хлопцем і дівчиною, котрі в два голоси озвучували аніме, запропонував їм у подарунок свої переклади, вони погодилися.

Так першим був переклад "Навсікайя з Долини Вітрів" під перекладацьким псевдом "Leben" :)

Не те, шоби я добре знаю аж так японську, але багато цікавився. По чесному підстраховувався англійськими субтитрами, знайомився з ентузіастами з Японії на форумах і в них уточнював точність значень. Після "Навсікаї" той хлопчина з дівчиною чомусь застопорилися, більше не захотіли співпрацювати. Дивно, подумав я. Все ж добре було.

Яким я був наївним. 

А потім з'явився Google+ - перспективна альтернатива сраному фейкбуку, і ми ринулися туди. Там я познайомився з Рамзесом. Виявляється, Рамзес займався перекладами і озвучкою серіалів доволі серйозно. І випадково я натрапив на його посилання на чергову серію телесеріалу "Світляк" ("Firefly"). Ви знаєте про цей серіал з фінальної серії "Місія Сіреніті". Я трохи покритикував ту серію, а саме там де був уривок з блатною говіркою, її переклали по-кацапськи. Рамзес запропонував відповісти за свою критику покращенням. Я переклав той шматочок, скористався словником лебійської мови кобзарів, а де бракуало лексики взяв у Івана Котляревського з "Енеїди", з "макаронічної мови". Зайшло добре, і так ми з Рамзесиком здибалися. У нього ще була актриса, Оксана, в голос котрої я був просто закоханий - широченний діапазон, від підлітків до старих бабуль і проституток. Це талант!

Кажу йому, - завершуємо серіал, і беремося за мою шухлядку. Ок? Він подумав, зважив, - Ок!

Отже, так я долучився до "Товариства Три Крапки" штатним перекладачем-волонтером під перекладацьким псведом Іван Криниця.

Так, все за безплатно. Навіть свої гроші платили голосовим акторам. Заклик скинутися грошима на "Гуртомі" завжди дорівнював нулю...

Доробили ми серіал "Світляк" і пішли штампувати фільми з анімешками, публікуючи їх на  Гуртомі.

Наробили ми всього - не знаю, - мабуть з пів сотні найменувань. Навіть одного разу прибігли до нас діти зі сльозами на очах, кажуть канал QTV не доробили три серії мультсеріалу "Хот Вілз", доробіть, ну будь лаааска. Довелося зробити їм ті три серії, вони аж верещали від захоплення!

Після цього трапилося шось дивне. Всі наші торенти раптом пішли вниз, а потім і зовсім в архіви. Тобто роздчачі  з мого компа працюють, як і роздачі з інших компів, але вони штучно обнулені і засунуті в статус "заархівовано".

Водночас набігли в коментарі під кожною роздачею аніме Хаяо Міядзякі "знавці" японської мови, і почали критикувати кожне слово і кожну фразу. Навіть до літери "я" приколупалися в прізвищі Міядзякі. :)

На цій роздачі не повний перелік робіт "Товариства Три Крапки"  Треба залогінится, щоби побачити роздачі.

Нечутливий / Numb (2007) DVDRip
Cни Джіро Про Суші / 二郎は鮨の夢を見る / Jirou wa sushi-no yume o miru / Jiro Dreams Of Sushi (2011) BDRip-AVC
Витівки до зелених чортиків / Micmacs à tire-larigot (2009) BDRip
Імаджинерум - Уявосвіт / Imaginaerum (2012) BDRip Ukr/Eng | Sub/Ukr
Адзумі / あずみ / Azumi (2003) DVDRip
Наввипередки з Меверіком / Chasing Mavericks (2012) BDRip Ukr/Eng
Скотт Пілігрим проти Світу / Scott Pilgrim vs. the World (2010) BDRip
Ноктурна / Nocturna (2007) DVDRip Ukr/Eng
Відьмина експрес-пошта / 魔女の宅急便 Majo-no Takkyuubin (1989) BDRip 1280 х 690
Покійник / Deadman (1995) DVDRip
Дитячі ігри / Jeux d'enfants (2007) DVDrip Ukr/Fr
Відьмина експрес-пошта / の Majo-no Takkyuubin (1989) BDRip 856x480
Таємниця абатства Келс / The Secret of Kells (2009) DVDRip
Fallout: Ядерна Перерва серіал / Fallout: Nuka Break The Series (2011) SiteRip 1080p
Сінтел / Sintel (2010) BDRip 720p
Легенда про Чорний Фрегат / Tales of the Black Freighter (2009) BDRip Ukr/Eng | Sub Eng
Легенда про Кістяного дракона / Legend of the BoneKnapper (2010) BDRip
Нащадки / Descendants (2008) BDRip Ukr/Eng
Вітрина DC: Джона Гекс / DC Showcase - Jonah Hex (2010) BDRip-AVC
Гало 4: Уперед до світанку (Епізод 1,2,3) / Halo 4: Forward Unto Dawn (Episode 1,2,3) 2012
Світляк (Сезон 1) / Firefly (Season 1) (2002-2003) BDRip Ukr/Eng
Колізей: Римська Арена Смерті / Colosseum: Rome's Arena of Death (2003) DVDRip
Майкл Коллінз / Michael Collins (1996) DVDRip
Вони живуть / They Live (1988) HDTVRip 720p-mini
Остання Мімзі / The Last Mimzy (2007) DVDRip
Небесний замок Лапута / のラピュタ Tenkū no Shiro Rapyuta / Laputa: The Castle in the Sky (1986) HDTVRip
Особливі (Сезон 1) / Push Girls (Season 1) (2012) HDTVRip
Один гігантський стрибок / 1 Giant Leap (2002) DVDRip
Один гігантський стрибок 2: А як же я? / One Giant Leap 2: What About Me? (2008) DVDRip
Щоденники вампіра (Сезон 3) / The Vampire Diaries (Season 3) (2011-2012) HDTVRip Ukr/Eng | Sub Ukr

Все ж мене не полишало почуття, шо нас тихо ненавидять. Студія UATeams перейменувалася в Омікрон і почали збирати на Гуртомі гроші на озвучку, - і гроші їм почали скидати масово. Омікрон почали штампувати щотижня по фільму. Навіть озвучили два моїх переклади "Майкла Коллінза" та "Небесний замок Лапута" - хоча ми вже їх було зробили у "Трьох Крапках". Видно в них завалялися мої переклади, вони їх витягли зі столу та й пустили в хід.

Потім наші переклади почали перевикладати на торенті, типу в кращій якості картинки. А насправді ні: перевикладали роздачі з нашимми краденими перекладами. То канал "Новий", то "СТС". Як я знав, шо то наші переклади? Та дуже просто: я вставляв у переклади маркери, відомі лише мені й Рамзесу. Ці маркери палили їхній перефраз. Типу взяти наші тексти і перефразувати. Ну будь який дурачок впорається, але маркери перекочуваали всі як один у крадені "переклади".

Типовий приклад маркеру. Фільм "Наввипередки з Меверіком". Іде текст в оригіналі. "Мис Меверік, дев'ята тринадцять ранку", я пишу в перекладі "Мис Меверік, дев'ята тридцять ранку".

Ну треба ж бути абсолютно конченим довойобом, шоби не почути в оригіналі thirteen, замість thirty. Але для того, щоби почути, - треба ж слухати оригінал і перекладати з оригіналу. :)

Потім до Рамзеса почали звертатися різні організатори місцевих показів фільмів з проханням дати дозвіл на показ дітям аніме чи дитячий фільмів, шо ми було наозвучували. Звісно - ми ніколи не були проти. Лише раді були, шо діти бачитимуть фільми в гарному перекладі від душі.

Організатори жодного разу не намалювали на афіші логотип "Три Крапки" Трієчка в кружечку. І завжди обривали показ фільму до того, як прозвучить звуковий підпис "Перекладено і озвучено Товариством Три Крапки".

Ми з Рамзесом не могли зрозуміти  в чому справа. Дуже довго не могли зрозуміти. Прокололися ті самі підараси Байбако ТіВі. Зв'язалися зі мною з пропозицією перекладати на них, бо "Три Крапки" в немилості. В чиїй немилості? Мудак в чаті зрозумів, шо ляпнув зайве й зник.

Маленьке дослідження показало нам, шо Гуртом існує не на пожертви громадян, а фінансується єврейчиком Раднянським. Знаєте єврейчика Раднянського? Почитайте вікі про нього. Чувак не любить, коли хтось працює незалежно від нього. От він і насадив на свій гачок UATeam, вона ж Омікрон, вони ж Патлаті, вони ж ХДРєзка, і т.д... і тримає на голодному пайку, за шо вони мають відпрацювати також і на озвучці кацапським язьіком. Бо інакше вилетите на вулицю.

Потім з'явився портал https://uaserials.pro/ під егідою того ж Гуртом, котрий під егідою того ж Раднянського. Потім з'явився "конкурент" цього портала https://uakino.club/  - та ж сама схема, шо веде до Раднянського. На цих порталах ви не побачите жодного перекладу товариства "Три Крапки", якшо є той фільм, над котрим ми працювали, - то обов'язково з вкраденим в нас перекладом, бо маркери свою я впізнаю і через 100 років...

Нам казали, шо ми не професіонали. А ви чули озвучку серіалу "Експансія"? Гвена і Маслінки. Убогішого перекладу і дилетантськішої гри голосів годі шукати. Але вони є.

Такий от негласний бойкот "Товариства Три Крапки.

В чотирнадцятому році, я витратив два місяці на неможливе - на переклад французького фільму "Витівки до зелених чортиків". Здав переклад Рамзесу і вже за два дні був у Десні. Сказав Ігорю, - коли повернуся, хочу подивитися цей фільм в українській озвучці, а не в підарській, котра не передає смислів взагалі!

До речі, кацапські пєрєводи, я називав підарськими ще за два десятиліття до того, як ви почали кацапів називати підарами півтора роки тому. На мене дивилися за це відверто вороже.

Цей фільм був нашим мега успіхом. Взагалі не соромно навіть самому передивитися. Я як той Соломон, підбирав усі правильні слова і шукав відповідники. Цей фільм знятий всуціль на приказках і прислів'ях. Довелося докупляти ще словників, і дуже допоміг французько-англійський словник ідіом та детальний великий французько-український словник видавництва "Перун".

Ми з Ігорем Рамзесом пишаємося цією роботою. Це наша гордість.

Переклад довго не вдавалося вкрасти, але потім ТЕТ з СТСом - котрі фінансуються тим же жидком Раднянським, вкрали, але такий складний текст просто так не перефразуєш, то вони й не дуже старалися. Лише на відверто ДУЖЕ важких та очевидних місцях переставляли місцями слова й наголоси.

Підараси!

"Витівки" то була наша таки остання робота, і ми закрили наш проєкт. На жаль...

Пам'ятаєте, нещодавно був конкурс, хто озвучуватиме фільми українською для Нетфлікса? Хто виграв пам'ятаєте? Так-так, одні з тих уатімзів, в них назв з пів десятка, - але там всі одні й ті ж морди. І фінансуються тим же жидком Раднянсьим.

Тепер ми підходимо безпосередньо до суті. До цього скандалу із законом про необов'язковість дублювання фільмів українською для українських кінотеатрів.

Моя теорія, котра межує з упевненістю, - діла у жидка Раднянського пішли вже зовсім хріново. Навіть підарасам типу Малухи, котрий на наймокрішому лайні утримає балансування, стало западло начитувати тексти кацапам. Навіть за дві миски рису...

• - Любить зомбоящик, рівняється на московські зомбоящики, порівнює себе з ними.
• - Чому він переходить на московську коли каже: "Я ящик не смотрю, я на нем работаю"? Він когось цитує? Не порівнювати себе з дикторами інших каналів - це не правильна позиція. Чому? І тоді чому ця "не правильна позиція" має право на існування, за його логікою? хоча яка логіка після N-го виходу з запою... І яке відношення має "смотреть ящик" до "замовників з-за кордону" і "політики каналу"... це тупо набір фраз.
• - "Є замовники, вибачайте, з-за кордону" - в теперішньому часі, потім каже що аж "три роки тому", і підкреслює що "до війни" (ми ж не вкурсі, що вони й сьогодні гнуть спину на країну агрессора, нє). І це його вибачайте це типу "вибачайте", але нам пофігу, у нас тут малєнькій бізнєс.
• - "Наш співвітчизник" єврейчик Раднянський... ага втямив.
• - "Володіє їхнім СТС і засновник наших 1+1"...
• - "Він замовляє (звучить наче курвів до сауни) наших акторів, ми працюємо "російською мовою" - знову теперішній час, все ще замовляє...
• - Запрошують наших для передачі "животний смех" - ноу комент, це пік кар'єри, далі тільки діда мороза на утрєнніках в школах Ханти-Мансійска грати.
• - Каже: "я так для жарту кажу, знову варіант..." (підкреслити "для жарту кажу" і якийсь там "знову варіант", варіант чого? гешефта?). "Це ж іноземна мова, ми хочемо ну хоча б не російську платню, а хоча б подвійну. І вони на це пішли". Дві миски рису цьому Малусі, який на колінах просить, для жарту, подвійну ставку.
• Я читав відгуки московських працівників Тб, вони кажуть що це не така вже і прибуткова справа. бо таких голодних ротів там багато і повторювати одні й ті ж голоси ніхто не хоче. Отже кацапські диктори самі як вареники в маслі не плавають, виходить наших беруть на передачі типу "животний смєх" платять нічого, а потім піднімають вдвічі, що навіть за мірками напівголих дикторів-московитів дріб'язок.
• Одним словом хитрий лис, іуда і брехло, яке не бреше коли вживає якісь прості частини речення, а вкупі одне суцільне ковзання по лайну. По морді видно особливо на 37-39 секунді, одним реченням, його ота балаканина то - тиха хода підараса. Стільки насрати ляпів за 1 хвилину, це треба вміти.

А хто фінансував 95 квартал? Ну звісно жидок Раднянський! А ви й не знали? Не кажіть, шо не знали! :D Бо я на вас буду довго хохотать.

І жидок Раднянський дає замовлення своїм зеленим підарасікам і підарасочкам, протягувати оцей закон, бо тоді вся озвучка на нетфлікс піде через нього. І такі підараси як Малуха, байбако тіві, уатімз, омікрон та інший легіон хдрєзок будуть протікати лише через руки жидка Раднянського. А скаже жидок Раднянський кацапською озвучити, озвучать кацапською. Ну кинуть кістку і вам, посполиті, якийсь крадений "піратский" переклад зроблений душею й серцем від якихось там умовних "Трьох Крапок"...

І поки я два дні сидів у бані в цього жидка Цукерберга, читав ваші гнівні протести, жодного разу не побачив глибшого аналізу - кому треба? Кому вигідно? Війна іде за існування України як такої взагалі! А вони про український дубляж запеклися? А вони запереживали, шоби ви покращили знання англійської!

Та я взагалі - ПРОТИ викладання англійської мови в молодшій та середній школі. Лише в старшій школі і то факультативно, коли старший школяр визначиться з подальшим шляхом і вивчатиме іноземну з поглибленням термінології обраного шляху. Хоче дитина на мехмат - математичну термінологію. Хоче у політех - технічну термінологію більше, і так далі.

В молодшій і середній школі лише одна мова.  Українська.

А ви повірили, шо з вас хочуть зробити крутих спікерів? :D Та ні! У вас просто хочуть забрати останнє! І жидок Раднянський серйозно взявся очолити цей процес. А вся ця зелена і шоколадна підарасня з ним заодне. Оксени Лісові, Армовіри перші і арморвіри другі...

Патріот Порошенко.

Травнева ніч 2014 року перед інавгурацією була тяжка. Петрові Олескієвчиу не спалося. Все думав як врятувати Україну...

Думка про кадрові рішення не давала спати. Калейдоскоп облич танцював перед очима аж ряботіло все ніби від парасольки Оллє Лукойє... Все, вирішено, подумав Петро Олексієвич і почуттям полегшеності заснув.

Наступного дня одразу після інавгурації вся Україна була здивована кадровими рішеннями нового Президента. Головою СБУ було призначено Юрія Михальчишина. Головою АП було призначено Олега Тягнибока. Олег Ярославович важко приймав таку пропозицію, але Порошенко просто поставив його перед фактом і дав повний карт бланш.

Генпрокурором було призначено Ігоря Швайку і теж дано повний карт бланш на повну судову реформу. Міністр Оборони Ігор Тельнюх прийняв ЗСУ практично повністю знищені попередніми владами, особливо постаралися шуліки втіклого як щур Януковича, при которому заправляли всім фсбешні агенти, навіть без будь якого прикриття.

Руслан Кошулинський очолив Верховну Раду...

Петро Порошенко усвідомлював усю небезпеку, що нвисла над Україною, діякти треба було негайно і вже вчора.

Крим відрізали від Дніпрової води, і перерізали все електропостачання. Спецназ СБУ вичистив державні установи в Луганську і Донецьку. Було сформовано загони під командуванням Сашка Білого, котрі виловлювали сепарню і засилали їх до залізничного вокзалу для відправки на московію.

Президент Порошенко доручив сформувати урядову комісію, котра невідкладно мала почати процес формування координаційної комісії Гарантів по Будапештському меморандуму....

...хтось сіпнув за плече, Петро Олексієвич розплющив очі... - Пєтя, прасьіпайся. Скора Інаугурация, промовила Марина... Петро Олексієвич, зачумлено продер очі... - какая інаугурация? Аааа... Згадав, Петро Олесієвич, дійсно...
- Тьі знаєш, Марин, такой ідіоцкій сон пріснілся...
- Я відєла, вся постєль мокрая от пота, іді душ прімі скорєє!
- Ну і прісніцца же такая єрєсь, - промимрив собі під ніс Петро Олексієвич...

Рішення в голові склалося остаточно. Взявши до рук телефона, набрав номер, - Ало! Боря. Я рєшил назначіть тіба главою АП. Да. Жизнь прадалжаєцца....

Петро Олексієвич вимкнув зв'язок, посміхнувся веселим дияволом і почалапв до ванної кімнати... - Ну і прісніцца же брєд!... Хаха!

Чорносвитники

Пам’ятаємо, не забудемо!

Битва за Дніпро тривала із серпня по грудень 1943 року. А з 3 по 6 листопада - її кривавий апогей! Вже 15 вересня німецький фельдмаршал фон Манштейн наказав своїм військам, що ледве стримували наступ, відступити на лінію Дніпро–Мелітополь. Гітлерівцям удалося спорудити здебільшого легкі укріплення. Однак широка річка та її високий правий берег самі по собі були зручним рубежем оборони. При відступі німці застосовували тактику випаленої землі. У зоні 20–30 км перед Дніпром знищували все, що могло пригодитися супротивникові. Палали наддніпрянські села...

У двадцятих числах вересня радянські війська вийшли до Дніпра на фронті в понад 700 км — від Запоріжжя до білоруського містечка Лоїв. Одразу заходилися форсувати річку. Перший плацдарм захоплено 22 вересня північніше Києва. До кінця місяця на правому березі було вже 23 плацдарми...

Бої за утримання й розширення плацдармів тривали до кінця жовтня. У ці дні радянські війська зазнали чи не найбільших втрат за всю війну!!! На початку жовтня в дивізіях, що брали участь у боях за дніпровські плацдарми, залишилося 25–30% особового складу. Согрішу цитатою мовою оригіналу:

"Над берегом звенел командирский мат...

Двадцать пять тысяч входит в воду, а выходит, на той стороне, три тысячи, максимум пять, — згадував письменник Віктор Астаф"єв, який брав участь у форсуванні Дніпра. — Через пять-шесть дней все это всплывает. Представляете?"

Ці події він описав у другій частині роману "Прокляті та вбиті" — "Плацдарм": "На заречный остров попали люди, уже нахлебавшиеся воды, почти сплошь утопившие оружие и боеприпасы, умеющие плавать выдержали схватку в воде пострашнее самого боя с теми, кто не умел плавать и хватался за все и за всех. Достигнув хоть какой-то суши, опоры под ногами, пережившие панику люди вцепились в землю и не могли их с места сдвинуть никакие слова, никакая сила. Над берегом звенел командирский мат, на острове горели кусты, загодя облитые с самолетов горючей смесью, мечущихся в пламени людей расстреливали из пулеметов, глушили минами, река все густела и густела от черной каши из людей..."

Аби підняти бойовий дух війська, Сталін — наказала: із кожної роти бійця, що першим ступив на правий берег Дніпра, представляти на Героя Радянського Союзу. До кінця 1943-го таких з’явилося 2438. Для порівняння: упродовж 1941–1942 років цю найвищу нагороду здобули лише 519 бійців і командирів. До новоспечених відразу почепили глузливе прізвисько "дніпровський герой". Тому, що серед них було 47 генералів, 1123 офіцери (котрі здебільшого нічого не форсували) і лише 1268 сержантів і солдатів... Для жителів міст і сіл Лівобережжя у Сталіна були інші аргументи: вони мали "змити ганьбу перебування на окупованій території". Українських парубків та чоловіків "...быстренько собирали, — этим занимались даже не военкоматы, а сами командиры передовых частей, и, даже не переодев в шинели, в чем были — в первую линию боя! Их так и называли — "пиджачники". Берега Днепра, как весенними цветами, пестрели трупами в разноцветной гражданской одежде", — згадує Григорій Клімов в автобіографічній "Пєснь побєдітєля".

Непідготованих і погано озброєних, їх кидали в бій фактично, яко бійців штрафних батальйонів. Зазвичай навіть не брали на військовий облік, аби згодом можна було зменшити статистику втрат. І зменшеили! У вересні–жовтні при форсуванні Дніпра із майже 300000 "піджачників", тільки за дуже приблизними! мінімальними! підрахунками, загинуло 250–270 тисяч!!! Задекларовані загальні втрати радянських військ у битві за Дніпро — близько 380000. Українців у цій битві використали як "гарматне м"ясо"... Величезні жертви при форсуванні Дніпра прийнято традиційно пояснювати тим, що Сталін хотів здобути Київ до 7 листопада — річниці жовтневого бандитського перевороту. Однак це лише частина правди. Бо мобілізованих спішно українців одразу кидали в бій і до битви за Дніпро, винищуючи у такий бузувірський спосіб! Олександр Довженко був на фронті кореспондентом й бачив бійню над Дніпром восени 1943 року. У своєму щоденнику в листопаді 1943-го занотував, що "... в боях загибає велике множество мобілізованих в Україні звільнених громадян… Вони воюють у домашній одежі, без жодної підготовки, як штрафні. На них дивляться як на винуватих"... Письменник-фронтовик Олесь Гончар про дніпровську бійню 1943-го згадав у романі "Собор": "...На толоці молоді лейтенанти шикували їхніх батьків, завдруге мобілізованих, одягнутих ще в домашнє, не солдатське. "Піджаками" називали їх декотрі, мовби жартома, але чомусь це було кривдно...

А наступної днини сільські дітки побіггли "...на толоку на батьків своїх дивитись, а батьків уже як і не було... Розгублені стояли діти, приголомшені були й тітки, що, поприходивши з близьких і дальших сіл, нікого не застали, хоч сказано було їм, що будуть цього дня запасників перевдягати, то щоб забрали домашнє додому. А вийшло, бач, що не стали й ждати армійського, так, у піджаках, у домашньому, й кинуто було їх, чорносвитників, на Дніпро, повели їх туди лейтенанти вночі. А від Дніпра гуготіло, стугоніло, там небо дрижало весь час...

Того ж дня малеча їхня.., змовившись, покрадцем, потай від матерів рушила услід за батьками до Дніпра... Гуркоту бою вже не чути було. І нікого не видно. Були тільки німі задніпровські горби, пологі схили, що зеленіли озиминою, а по схилах, по тому зеленому всюди темні цятки, цятки, цятки... Стояли гуртиком діти притомлені, причаєні під шелюгами, сторопіло дивились на той бік Дніпра, все не могли втямити: що то за цятки по зеленому? Вирви, сліди мін, сліди вибухів снарядних чи... І враз аж змоторошніли від страшної догадки: та то ж вони! В піджаках! Батьки наші!!!" Нині 75-ті сумні роковини трагічної масової погибелі "піджачників" на Дніпрі...

Друзі, “звільнення Києва до річниці Великого Жовтня”… – одна з найтрагічніших для України подій за роки другої світової війни!!! Тільки нещодавно офіційно визнали, що під час визволення Києва тільки на Лютізькому напрямку загинуло 400 тисяч !!! бійців; на Букринському плацдармі полягло 650 тисяч!!! Вдумайтеся, понад мільйон!!! Пом‘янімо!

Ігор Ходак.