Юрій Михальчишин. Ера порожнечі: сто років самотності націоналізму.

Довгий текст (не лонгрід), який не збере багато лайків. Але то й не потрібне.

Ера порожнечі: сто років самотності націоналізму

…Головна помилка усіх ідеалістів та романтиків, звичайно ж, в тому, що вони намагалися і продовжують намагатися апелювати до свідомості. Так, ніби люди, які живуть в гіпнотичному трансі, здатні почути голос свідомості та повстати. Цілком очевидно, що більшість людей успішно проживає свої життя, так і не приходячи до свідомості. Важко сказати, як вони самі до цього ставляться. Ставлення до чогось передбачає певну рефлексію, яка просто не потрібна людям у повсякденному житті.

Востаннє світ жив надією на революцію у 1960-х роках. Визволення Африки, рух неприєднання, щирі та харизматичні вожді повстань, які давали народам нове життя та нові надії. Керманич Мао, дідусь Хо та товариш Че ціною колосальних надзусиль, прорахунків і відвертих провалів на межі виживання народів своїх країн зупинили наступ американського глобального проекту і спробували перетворити Третій світ в арсенал світової революції. Закінчилось це, як ви самі розумієте, погано.

Реакціонери прагнуть виграти час. Революціонери намагаються прискорити його біг. Перші затягують, другі поспішають.
Інвестори революції. Ідеологи революції. Трибуни революції. Полководці революції. Технологи революції. Менеджери революції. Санітари революції. Офіціанти революції. Сантехніки революції. Лакеї революції. Трунарі революції.

Протистояти цьому десятиліттями сяк-так намагається організований політичний націоналізм. У вічній опозиції до Системи. Але окрім мобілізації протестного електорату, функція опозиції полягає в створенні системи маркерів легітимності актуального політичного режиму та правлячої політичної еліти через системну об’єктивізовану критику принципів і результатів державного управління. А якщо цього немає, то це те ж саме, що співати під “фанеру” тексти на зразок “я убью тєбя, лодачнік!”.

Націоналізм в політиці в епоху глобалізаційної агресії – це те саме, що моногамний шлюб як форма соціальної організації. Гендерні песиголовці з волохатими серцями ненавидять націю та моногамну вірність однаково, і прагнуть знищити водночас. Та доки є ми, націоналісти, є наша нація, і є вуста чарівні та очі зелені – плюгава галайстра не переможе. І зараз, і завжди.

Одвічний доленосний вододіл для політичного організованого націоналізму в Україні: дрейфувати на периметрі чужих політтехнологічних акцій та ворожих спеціальних інформаційних операцій, або зробити врешті заявка на власну суб'єктність. Ціною протистояння не тільки кремлівським вурдалакам і виведеним в чужинській реторті гомункулам, але і мільйонам співгромадян-українців.

Чому у нас бракує суверенного мислення? Не тільки тому, що недоумки в нашій частині світу ще не перевелися. Коротка оперативна пам'ять, ниций міф про те, що багаті завжди праві, абсурдна етична ситуація, коли політкуртизанки вчать моральності, а лихі ловці душ підраховують здобич, – от деякі неочевидні причини.

А ще: дефолт людського капіталу. Стагнація совісті. Інфляція ницості. Рецесія відданості. Девальвація жертовності. Зупинити кризу і вижити разом – грона гніву і безумство хоробрих як єдиний антидепресант. Направду трагічним у нас є лише дефіцит солідарності, суцільна некондиція духу побратимства (тільки завдяки фронту люди відшукали втрачене за темні роки лихоліття відчуття дружнього ліктя), коли невтомна діловитість, ватяна апатія і очі слимакового кольору тиснуть, наче бетонні плити.

А ще наші люди надзвичайно довірливі. Варто їм тільки сказати щось приємне з телевізора та почухати за вушком – і все. Потім оце постійне відчуття, наче підсунули щось не те. Як героям роману Ярослава Гашека – вршовицького шпіца замість такси. Приватизаційні фантики замість грошей, товчену крейду замість ліків від грипу, хутро замарстинівського крілика замість шиншили, вугілля з сепарських копанок замість антрациту з ПАР....

На час завершення навчання в гімназії ми з товаришами були твердо переконані в тому, що публіка, яку нам показували по телевізору в новинах і яку так хотілося гронами порозвішувати на ліхтарях, латентно займається систематичним підривом національної державності, поширюючи відверто підлі та лицемірні стереотипи поведінки.

А вони зручно влаштувалися. Перейменували кафедри наукового атеїзму в кафедри релігієзнавства, кафедри наукового комунізму – в кафедри політології, кафедри історії КПРС – в кафедри історії України, кафедри політекономії – в кафедри менеджменту, обкоми партії – в облдержадміністрації, ЦК компартії – в Адміністрацію президента. Тільки Верховну Раду не перейменовували – і так добре. Комсомольці стали банкірами, фарцовщики – бізнесменами. Лиш олігархи замість Політбюро. АП замість ЦК. Замість Москви – Вашингтон та Сорос. Замість першотравневих парадів – гей-паради.

Без жодних підручників ми знали, що націоналізм за визначенням передбачає антиглобалізм, оскільки бореться за найважливіші національні інститути – державу та народовладдя проти режиму світового уряду та світового громадянства. У світі зубожіння, деградації, занепаду, хаосу, страху, блюзнірства, звиродніння, жлобства, боягузтва, націоналізм – це глобальний принцип наведення порядку.

Ми розуміли, що “моральні авторитети” – це політично ангажовані негідники, яким платять гроші за ретранслювання політкоректних догм.“Політичні експерти” – грантожери, сексоти та графомани. “Фінансові аналітики” – це агенти міжнародного бандитського капіталу. “Толерантність”, яка не може і не хоче відстоювати свою правду – це радше боягузтво. Популярним політичним експертам варто нагадати класиків: “Спати з Леніном – не означає розбиратися в ленінізмі”. (с) Й. В. Джугашвілі-Сталін.

Всі країни називають себе “демократичними”, але реального народовладдя не існує. Західні держави займаються експортом демократії на конкурсній основі насамперед тому, що після зміни нелояльних еліт на лояльні позбавлені “авторитарних” державницьких інститутів країни виявляються повністю відкритими до зовнішнього управління.

Інтуїтивно ми відчували, що будь-яким елітам вигідно, аби громадяни навіть не намагалися впливати на політичні та суспільні процеси. Щоби не було розвитку ефективних профспілок, щоби не створювались реальні народні політичні партії з масовим членством, щоби Церква ставала на бік грошолюбів і не протистояла сакралізації капіталу, щоби не було протестів проти диктатури грошей, щоби не було справжнього громадянського суспільства, покликаного перебрати певні функції держави та корпорацій і позбавити їх монополії на контроль над людьми.

В Україні, як і в світі, політичний вплив партій вимірюється не так можливістю залучити голоси виборців, як спроможністю профінансувати виборчу кампанію. Політика як концентрований вияв боротьби за владні, фінансові, інформаційні та соціальні ресурси в умовах хижацького капіталізму та штучно обмеженої конкуренції перетворюється в найприбутковішу сферу економіки.

Посередність буває вродженою, набутою і нав'язаною. Прикро, коли вони всі зустрічаються разом і формують еліти. Еліти не конкурують між собою, бо це неефективно, нудно та нецікаво, якщо можна кооперувати для спільного протистояння масам, тобто народу. Сьогодні ніким не уповноважена на це меншість, яка користується усією повнотою свободи в ліберальному розумінні, не лише здобула її за рахунок експлуатації тих, у кого такої свободи немає, але й на додачу зневажає їх. “Еліта” ненавидить таких, як ми, користуючись при цьому цілком щирою взаємністю. Ненавидить і боїться.

Взагалі, нормальні мислячі люди споконвіку вважали, що демократія як народовладдя є там, де нація самостійно визначає свою долю. У нас “демократи” чомусь щиро переконані, що демократія – це влада “демократів”, тобто власне їхня влада. Найпідступніший парадокс так званої “демократії” полягає в тому, що політичні та економічні рішення приймаються від імені народу людьми, яких народ, власне кажучи, ні на що подібне не уповноважував. А де “демократія” без народовладдя, там націоналізм без нації, там чекай біди зусібіч.

Що мали б робити українські інтелектуали? Правильно зорієнтуватися в каламутному просторово-інформаційному континуумі: бути дороговказом, а не флюгером. Хоча б для тих, хто давно поруч і ніколи не губився за обрієм. Захищати і підтримувати ренесанс замість декадансу, силу ідей проти грошових мішків, традиції проти мультикультуралізму, рішучість замість підлабузництва, спротив замість толерування. Вчорашні тріумфатори згинуть, і ми посміхатимемось назустріч ночі, що народить вічний день. Натомість мутація статусу інтелектуала в нашому суспільстві краще за інші критерії демонструє відрив від Європи: мінімум інтелігентності, декларативна зверхність і обслуговування різних душогубів та ошуканців. Така токсична реальність.

Корупція в таких суспільствах, як наше, має не системний, а системоутворюючий характер в архітектурі владних відносин. Головний метафізичний сенс влади – її утримання та примноження. Це без жодного макіавеллізму зрозуміло: хто не у владі, той не має зеленого уявлення про те, як вона функціонує, що вона може і які обмеження зустрічає. Олігархічний капіталізм є економічною формою інституалізації політичної корупції та руйнації національного суверенітету кримінальними інтербригадами, що вдають з себе "еліту". Коли ж це замкнене коло намагаються розірвати не нормальнні українські люди, а інтелектуальні та моральні банкрути, ненависники народовладдя та свободи слова, вони перетворюють його в спіраль.

Традиційна радянська модель суспільних відносин, у якій функцію контреліти виконувала творча та технічна інтелігенція, так само неактуальна, як і досвід державного будівництва Австро-угорської монархії, де функцію контреліти взяло на себе греко-католицьке духовенство. Постмодерною утопією виглядає спроба сконструювати в постреволюційних умовах України 2014 – 2016 рр. контреліту з “проактивної частини громадянського суспільства” (статусних медіаперсоналій, антикорупційних громадських активістів та експертів).

Альтернативою ультраконсервативного походження, згенерованою в надрах субкультурного “правого комсомолу” стала ідея “української хунти”, де роль контреліти відведена командному складу колишніх добровольчих батальйонів та радикальних громадсько-політичних діячів. Колись у Галичині греко-католицька Церква, провадячи просвітницьку та організаційну роботу для формування нової еліти, робила ставку на сільську молодь. Компартія працювала з робітничою молоддю. Теперішня глитайська зграя підбирає юристів, урбаністів, дизайнерів, ІТ-шників і блогерів. Думають, їм то допоможе. А от і ні.

Нині багато що змінилося. Аби не розводитись про те, що і як саме, і чому все виглядає доволі песимістично, опортуністично та меркантильно – годиться просто тихо подякувати. Всім тим, хто були до нас. Всім тим, хто був із нами та не дійшов. Всім тим, хто й нині в строю. І навіть поза ним та без однострою продовжує щоденну боротьбу з ніччю. Згадати одногрупника Сергія Кемського, який загинув у "Небесній сотні". Згадати світлої пам'яті майора-десантника Володимира Кияна – “Тайфуна” , який довів, що є у нас українські офіцери, а не пострадянське офіцерйо. Згадати знайомих ветеранів Савур-Могили з нетутешньою засмагою. Згадати скромних, чесних, щирих і тому беззахисних людей, які щодня і щоночі тримають останню лінію оборони по недобитих університетських кафедрах, лікарнях, заводських цехах та бібліотеках. Які насиплять дві жмені набоїв в каску на останньому блок-посту, віддадуть свою банку згущика та не візьмуть грошей, коли відбортують тобі колесо в старенькому "Фольксваген-транспортері".

Через 40 років після закінчення війни журналісти запитали колись юного пілота американського стратегічного бомбардувальника Б-29, чи готовий він був морально до того, аби скинути атомну бомбу на Москву та інші радянські міста в апофеозі першопочатків “холодної війни”. “Якщо б наказали, я б і на Нью-Йорк скинув”, – стримано відповів сивочолий життєрадісний дідусь-пенсіонер в університетській спортивній куртці. Це зайвий раз доводить, що потрібно невтомно плекати свою духовну красу, а ще ж бути готовим вбивати все те, що загрожує існуванню добра, теплих дитячих долонь і розумного життя на землі. Це дуже предметна логіка, що б там не казали кухонні ховрахи та кумири офісного планктону й ліберальної інтелігенції.

Коли не хочемо повторити долю давніх трипільців, маємо повсякчас пам'ятати: найнебезпечніше – виглядати невпевненим і смішним,тоді тебе почнуть зневажати і перестануть боятися.

Хочете знати, як в Кремлі дивляться на Україну? Приблизно, як в СРСР на Південну Корею у 1950-х та Південний В'єтнам у 1960-х. А, отже, вони прийдуть по нас сюди. За минулих сто років оформились та зажили своїм життям три концепції: Україна як Мало-Росія, Україна як Не-Росія та Україна як Анти-Росія. Жодна дотепер не перемогла. Симптомами згасання націй і людей є: ниття, гниття і забуття. Бережіть себе, свій народ, та займайтеся профілактикою.

Профетичне дежавю: 1920 – 2020. Цикл замкнувся. Все може бути знову: комісари в шкірянках, товариш Маузер, сірі шинелі, сірі обличчя, мармурові торси молодих стрілецьких полковників, сльози на броні бойових машин, полки з козацькими назвами, чорні шлики та чорні багнети, мітинги на фронтах, "аграрна реформа", інтервенції союзників, Арсенал у вогні, волохаті московські агітатори, соплива отаманщина, свинцевий вітер над Дніпром. Головне--не віддати країну пролетарям-волоцюгам у перших боях і чужинцям в остаточному підсумку. Моліться за новітніх Коновальців і Мельників.

Юрій Михальчишин.

Патріот Порошенко.

Травнева ніч 2014 року перед інавгурацією була тяжка. Петрові Олескієвчиу не спалося. Все думав як врятувати Україну...

Думка про кадрові рішення не давала спати. Калейдоскоп облич танцював перед очима аж ряботіло все ніби від парасольки Оллє Лукойє... Все, вирішено, подумав Петро Олексієвич і почуттям полегшеності заснув.

Наступного дня одразу після інавгурації вся Україна була здивована кадровими рішеннями нового Президента. Головою СБУ було призначено Юрія Михальчишина. Головою АП було призначено Олега Тягнибока. Олег Ярославович важко приймав таку пропозицію, але Порошенко просто поставив його перед фактом і дав повний карт бланш.

Генпрокурором було призначено Ігоря Швайку і теж дано повний карт бланш на повну судову реформу. Міністр Оборони Ігор Тельнюх прийняв ЗСУ практично повністю знищені попередніми владами, особливо постаралися шуліки втіклого як щур Януковича, при которому заправляли всім фсбешні агенти, навіть без будь якого прикриття.

Руслан Кошулинський очолив Верховну Раду...

Петро Порошенко усвідомлював усю небезпеку, що нвисла над Україною, діякти треба було негайно і вже вчора.

Крим відрізали від Дніпрової води, і перерізали все електропостачання. Спецназ СБУ вичистив державні установи в Луганську і Донецьку. Було сформовано загони під командуванням Сашка Білого, котрі виловлювали сепарню і засилали їх до залізничного вокзалу для відправки на московію.

Президент Порошенко доручив сформувати урядову комісію, котра невідкладно мала почати процес формування координаційної комісії Гарантів по Будапештському меморандуму....

...хтось сіпнув за плече, Петро Олексієвич розплющив очі... - Пєтя, прасьіпайся. Скора Інаугурация, промовила Марина... Петро Олексієвич, зачумлено продер очі... - какая інаугурация? Аааа... Згадав, Петро Олесієвич, дійсно...
- Тьі знаєш, Марин, такой ідіоцкій сон пріснілся...
- Я відєла, вся постєль мокрая от пота, іді душ прімі скорєє!
- Ну і прісніцца же такая єрєсь, - промимрив собі під ніс Петро Олексієвич...

Рішення в голові склалося остаточно. Взявши до рук телефона, набрав номер, - Ало! Боря. Я рєшил назначіть тіба главою АП. Да. Жизнь прадалжаєцца....

Петро Олексієвич вимкнув зв'язок, посміхнувся веселим дияволом і почалапв до ванної кімнати... - Ну і прісніцца же брєд!... Хаха!

Ковідоборське.

Для тих, в кого проблеми з інглішем резюмую:

CDC - Центр з контролю та профілактики захворювань США - інформує.

Загальний коефіцієнт летальності COVID-19 (число смертей, поділене на підтверджені випадки), складає близько 0,25% для пацієнтів молодших 50 і майже 16% (в 63 рази вище) - для пацієнтів старших за 64.

Показник летальності "середній по палаті" складає 3%. показники між дорослих коливаються від 0,07% - для пацієнтів пізнього підліткового віку, і 20-29% - для пацієнтів 85 років і старших. Средній вік померлих - 79 років. Така залежність між віком та летальним ризиком пов'язана з уже наявними супутніми захворюваннями у пацієнта, - це вікові захворювання. Суперштам грипу-19 лише наближає смерть у тих, хто й так помер би за пару років.

Ці розрахунки включають лише підтверджені випадки COVID-19, і з огляду на те, що багато інфікованих ніколи не зверталися до медичних закладів, хворіючи "на ногах" (як я, приміром, на початку лютого цього року, на роботі мені відгулів не дали, тому вся контора пересопливила після мене теж "на ногах" у наступні два тижні) і, звісно, за медичною допомогою не зверталися, то їхню кількість ми вже не встановимо ніколи.

Оскільки дослідження антитіл проведені в CDC припускає, що співвідношення загального числа інфекцій до підвтерджених випадків складає 10:1, то фактична смертність також передбачається нижчою у відповідності до цього ж співвідношення - 10:1.

Зауважу, що смертність від сезонного грипу складає 0,1%. Висновки висновуйте самі.

Ковідоборство увійде до майбутніх підручників лоховодства разом з такими яскравими випадками як акції МММ та партія "Слуга Народа" чи дешевий газ Бойка. І не варто дивуватися тому, що така кількість народу виявляється феєричними ідіотами, котрі й далі з віслючою впертістю несуть єресь зі щирим здивуванням - "ви шо телевізора не дивитесь"?

Іслюстрацію вам, шоби не переплутали.

International post.

Once upon a time one russian fraud businessman Igor Grechushin decided to make up some easy coming money by pushing off almost three thousand tons of ammonium nitrate to an African republic.

Of couse, by the traditions of doing business in russian fashion, that cargo was to be delivered "for free" - i.e. as freer as possible to be more exact. A ship - so cheap that almost dead - was found, a crew of amateurs was gathered, and they set off to line up the seas with all that ammonium nitrate on board.

Unluckily for the Lebanese that rusty trough needed a repair on her way to that African republic and went into the Beirut port where was arrested for all imaginable and unimaginable violations of international rules, laws and regulations.

That businessman Igor Grechushin, surely - no surprise here, since any russian businessmen can't care less for any international laws - dropped the ship, dropped the crew to extricate themselves as they would, and vaporized out.

Now that confiscated cargo of ammonium nitrate blasted in the Beirut sea port destroying half the city.

Conclusions? Never do any business with the russians. If you do - you'll be burdened by unbearable expenses sooner of later. Though - most probably, - very sooner than later.

In every office of any international company of the world there must be a slogan on the wall: "Say NO to russian business! Save your parents, your children, your greand children and their children and their grand children - just say NO to russian business!".

БАГАТОПРОЯВНИЙ СИСТЕМНИЙ ХОЛОТЕЇЗМ

БАГАТОПРОЯВНИЙ СИСТЕМНИЙ ХОЛОТЕЇЗМ
(від грецького holos – цілий, цілісний)

Це достатньо повно описує наше богорозуміння, адже:
• Бог цілісний, єдиний в усіх своїх еманаціях/Проявах, як в Сущому, так і поза ним, як в Твореному, так і поза Твореним, до/після Твореного (холотеїзм).

• Бог єдиний, проте багатопроявний – формує власні еманації різних рівнів і різної компетенції для виконання окремих задач в Сущому. Еманації поділяються на універсальні і спеціальні, а також на локальні націопрояви/національні Пантеони. Цей постулат визначає, що всі Боги всіх часів і народів є істинними – бо є еманаціями єдиного Бога.

• Бог ієрархічний – Прояви Божі творять чітку ієрархічну структуру в Богові відповідно до обсягу компетенцій, до характеру відповідальності, до типу функцій, до міри прив’язки до Яви/ матеріального світу.

• Бог системний – всі еманації через ієрархію, вертикальні та горизонтальні зв’язки творять логічну, взаємопов’язану, несуперечливу систему реалізації Задуму Божого/ творення гармонії в Сущому.

• Бог іманентний – одночасно присутній у всіх своїх Проявах та в усьому твореному, розвивається через інструменти Сущого, доступні Проявам та твореному. Бог як кожний Прояв є самостійною особистістю, з емоціями, пам’яттю, індивідуальністю, характером і вподобаннями. Але водночас кожен Прояв Божий є складником єдиного і цілісного Бога.

• Бог трансцендентний – позамежний по відношенню до Сущого і недоступний теоретичному пізнанню з Сущого. Бог існував до творення Ним Сущого, існує одночасно в Сущому і поза ним, доки Суще триває, існуватиме після завершення Сущого. В Сущому виявлений тільки частково через власні еманації, процес та інструменти творення. Трансцендентний Бог не може мати жодних визначень чи імен, тож називається нашим родом за функцією – Род, Той, що породив Суще і всі Прояви Свої.

• Бог абсолютний і довершений – трансцендентний Род є нетворений, безпочатковий, нескінченний, незнищенний, безмежний, всюдисущий, всезнаючий і вічний.

• Бог розвивається – одночасно і є абсолютним, і перебуває у постійному вдосконаленні та розвитку. Саме в свідомому прагненні до розвитку абсолютний і довершений Род породив Суще як засіб розвитку Себе, і еманував Прояви. Через Суще і Прояви як інструмент відбувається ускладнення і вдосконалення Бога. Тому метою існування Сущого, еманування Проявів Божих, створення матеріального світу і розумних істот є творення гармонії – як матеріалу і інструменту розвитку Бога.

Звідси виводимо, яким наше богорозуміння не є, які риси йому не властиві, чи виражені слабко або частково. А саме:

• Наш світогляд має ознаки пантеїзму, згідно з яким Бог та сотворене Ним становлять єдність. Враховуючи, що пантеїзм є позначенням доволі широкого набору поглядів, варто зазначити, що наш світогляд не є фізіомоністичним пантеїзмом (пандеїзмом), згідно з яким божество є початком і основою всіх речей (все/природа є Бог), але існує тільки світ, природа, яку прихильники цього напряму називають Богом, тим самим позбавляючи Бога самостійного існування. За нашим світоглядом є особистісний Бог, що не «звузився» лише до природи/створеного – Бог є більшим за природу, планету і Всесвіт, за матеріальне і за духовне. Наш світогляд має ознаки панентеїзму, згідно з яким світ перебуває в Бозі, але Бог не розчиняється у світі, – оскільки є активні і численні Прояви Божі, при тому повноцінні особистості, окремішні й індивідуальні.

• Наш світогляд має ознаки політеїзму, згідно з яким існує більше одного Бога. Але для нас віра у багатьох Богів не заперечує, а лиш підтримує віру у всемогутнього і всезнаючого цілісного Бога. Згідно з нашим богорозумінням, всі еманації є Проявами одного Бога, хоча при тому повноцінні самостійні особистості з власним ареалом функцій та відповідальності.

• Наш світогляд не є монотеїзмом – ані ексклюзивним, згідно з яким Бог є неподільним, виключним і незмінним; ані інклюзивним, адже Прояви Божі не є «іншими обличчями того ж Бога», але Його еманаціями, різними за компетенціями і масштабами впливу на Суще. За нашим богорозумінням, Бог є цілісним, але в той же час – багатопроявним; досконалим – але водночас вдосконалюваним через Свої іманентні Прояви та творіння. Відповідно, холотеїзм є вищою формою богорозуміння, ніж монотеїзм – оскільки не відмовляє Богові у змінах і розвитку, а також не заперечує жодної релігії світу, не визначає їх помилковими чи неістинними.

• Наш світогляд не є класичним енотеїзмом, згідно з яким Божества перебувають у кровних зв’язках, відбувається народження одних іншими. За нашим світоглядом, ніхто нікого не "народжував", немає прямої родинної ієрархії. У випадку Старших Проявів, Сутності є нижчі від Іпостасей не тому, що Іпостасі їх "народили", і не через меншу силу – але лише через меншу універсальність стосовно Сущого: породжене Родом Суще вже було сферою компетенції іманентних Начал (бо трансцендентний Род є не до порівняння більшим від Сущого – тому еманував з себе іманентні Начала, би порядкували на цьому рівні). Так само Суще від Великого вибуху вже є сферою компетенції Законів/Іпостасей – бо почало бути. Але від того моменту і до реалізації компетенцій Сутностей могло минути як завгодно багато часу (чи не-часу) – аж поки щось почало творитись руками Дажбога і нищитись Радогостовими. Хоча, в масштабах планети Іпостасі і Сутності є, фактично, рівними. На рівні Стихій і субстихійних Молодших Проявів також задіяний принцип еманацій: кожен з Сімох кожної зі Стихій є частковим втіленням Стихії, а не цілком окремою "породженою" силою.

• Наш світогляд не є деїзмом, згідно з яким Бог після творення не втручається у створене. Адже за нашим світоглядом Бог у всіх своїх Проявах, в тому числі локальних націопроявах, ніколи не припиняв і не припинить діяти в Сущому.

• Наш світогляд також не є і монолатрією (переконання, що певний Бог домінує над всіма рештою Богів, в результаті чого формується домінантний культ і певна кількість локальних другорядних культів) – бо наше богорозуміння визнає цілісного трансцендентного Бога, котрий саме через трансцендентність не діє напряму в Сущому, тож і домінантний культ трансцендентного Бога є неможливим. Доступною ж в Сущому є взаємодія з іманентними еманаціями Бога – і тут так само не може бути домінантного культу, оскільки система іманентних Проявів Божих є суворо структурованою та ієрархічною, зі специфічними сферами відповідальності в кожного. Тому можуть формуватись хіба локальні і ситуативні домінанти у вшануванні того чи іншого Прояву Божого/ Бога в конкретний момент, в конкретній місцевості, за конкретних обставин, для конкретної людини/ групи людей. Змінюються ті чи інші вихідні дані – змінюється і культова домінанта, оскільки актуальною стає опіка інакшого Прояву Божого, котрий має саме необхідній в поточний момент функції і інструменти впливу. При тому це не означає тимчасового занепаду чи відсування на другий план, забуття всіх інших Проявів Божих – оскільки їхні сфери відповідальності так само тісно пов’язані з іншими сторонами буття людини/ групи людей/ громади.

Послання Дорослому Синові.

#Послання #Дорослому #Синові (померлому і ще ненародженому).


1. Правда уникати раннього одруження і не зі "своєю жінкою". Це я як ранній пишу. Границі доведеться відновлювати довго й муторно. Обом. Тому варто спочатку кимось стати. Випливає п.2

2. Мати більш-менш чітке й валідне уявлання про себе. Цінності - хто ти, звідки ти, куди ти. Тут же то саме шо й в жінок.

3. Пізнати своє тіло і позбавитись від пубертатних уявлень про жіноче тіло. Пізнати своє тіло допоможе плавання, ніде так не проявляється вміння володіти своїм тілом як у плаванні. Позбавитись дитячих уявлень про секс, як про щось грандіозне, безперечно прекрасне. Секс - це лише бонус до душевної єдності, котра важливіша!

4. Пожити окремо від батьків, налагодити побут. Платьожки – черги поліклініки, радість-горе, ітп.

5. Мало знати як тобі хочеться у побуті, навчись це робити – свої порядки на столі, в шкарпетках, в посудній шафці. Прасувати і прати, мити підлогу й туалет – те що наближає до реальності, білосніжний унітаз в твоїй хаті, повір, справляє більше враження, аніж твої парфуми.

6. Навчись готувати для себе смачненькі штуки. М'ясо наприклад. Мало того шо це зручно-смачно. Це ще й полегшить виживання та пізнання жіночого тіла.

7. Навчись розрізняти свої бажання від чужих. Особливо що стосується бажань своєї Мами чи Батька.

8. Навчись поважати світоположення , в якому ти – не самий центр всесвіту. Просто змирись, ти не супермен.

9. Зрозуміти , що не все і не всіх треба перемагати, є люди із якими просто добре, от і будь з ними.

10. Налагодити зв'язок зі своїми переживаннями, дитинством і болями. Може це звучить незрозуміло, але байдуже. Просто "треба" ,якщо вирішив жити своїм і повним життям.

11. Усвідом, що ти не маєш всіх трахати на кого стоїть. Як правило компліменту цілком достатньо. Зроби комплімент і йди собі далі, дався тобі комплімент легко - це "не твоя жінка". Не можеш казати їй компліменти, але й не можеш її забути, придивись, - висока ймовірність, шо це "твоя жінка".

12. Кар'єра, власна справа, бабло і влада – це круто, поважно, необхідно. Але це не ти. Ти це не те що ти робиш. Твоя робота і здатність принести шкуру мамонта-альбіноса – не єдина твоя цінність. Ти ще можеш міняти памперси і заплітати коси. Збирати дитину в садочок. Робити англійську. Це теж подвиг, повір - це дійсно звитяга!

13. Завести нормальних перевірених пригодами друзів. І подруг. (Подруга – це така жінка із якою добре а трахатись можна, але - не треба, ніколи!!! Навіть в думках!)

14. Гроші витрачені на ту Єдину Жінку, котру ти знайшов серед безлічі жінок, - не інвестиція. Не виключна прерогатива. Це тобі дар Божий! Це іноді буває. Приємність для приємних людей. Але ти не зобов’язаний платити за кожну жінку, що наближається на відстань витягнутої руки. Шукай Свою як я сказав вище!

15. Навчись мужньо переносити хвилини своєї слабкості. Ти не Титан, чоловіки плачуть, навіть такі супермени як ти.

16. Доречі просити про допомогу – теж важливий навик , який добре прокачати задовго до подружнього життя. Просити словами і бути вдячним за те, що для тебе роблять – те що робить життя класним.

17. Жінок звичайно кругом повно, добре б визначитись яка тобі потрібна насправді. Я знову повертаюся до жінок, бачиш. Це тому, шо Свою знайти неймовірно важко! Про це ще Соломон писав 3500 років тому.

18. Немає гіршої жінки, аніж брехливої жінки. Навіть не зв'язуйся з такою, щойно це зрозумів.

19. Неважливо скільки ти зароблєш – відкладай на відпочинок і на декретний період матері твоїх дітей.

19. Ніколи не займай і не тривож жінку, котра занурилася в читання книги, чи малювання. В цю мить вона дуже ляклива - наслідки непередбачувані. Краще сиди тихо й чекай, доки вона вийде з цього концентрованого стану. До того ж - в цьому стані ти можеш побачити її справжньою. Скористайся цим і побач.

20. Спорт це просто життєва необхідність! Спорт не лише тренування тіла, - а й тренування мозку й духу. Тренуй! Коли ти можеш багато читати, - то твоє тіло здорове!

20. Після одруження люди кращими не стають. Якщо щось не подобається "до" - то "після" воно лише роздується.

21. Розраховуй лише на себе. Це стосується грошей, кредитів, позик. Борони боже позичати гроші у своєї дівчини/дружини.

22. Не відмовляйся від допомоги своїх батьків, навіть якщо тобі давно нічого не треба – дай можливість цим людям відчути себе причетними і потрібними для тебе.

23. Відкалібрувати літрометр: навчитись обходитися з алкоголем. Не пияч з тими, хто не вміє пити! Бо винен будеш ти!

24. Не пияч з незнайомцями. Це може бути сусід в купе потяга, чи сусід в барі готелю, куди ти приїхав відпочивати. Моя настанова, котрій немає винятків, - не пияч з незнайомцями! Ніколи!

25. З добре знайомими теж не пияч, якщо дізнався, шо в них проблеми зі здоров'ям. Твоя відповідь буде спокійне і не дискусійне "Ні." на будь-які їхні пропозиції випити.

26. Ніколи не роби собі татуювань. Татуювання роблять люди схильні до необдуманих рішень. Хай це можуть бути твої друзі, хороші друзі, вірні друзі. Та від цього факту не відкрутишся і життя тому підтвердження - тату притаманне людям схильним до необдуманих рішень.

Виняток - ритуальне татуювання.
Але в українській культурі ритуалів, пов'язаних з тату я не зустрічав. Ритуальна сережка у вусі козака - так; а козаків Запорожців в татухах - не бачив, не чув.

Для початку десь так.

P.S. Хотів би я, шоби для мене таке хтось писав років 30-40 тому...