БАГАТОПРОЯВНИЙ СИСТЕМНИЙ ХОЛОТЕЇЗМ

БАГАТОПРОЯВНИЙ СИСТЕМНИЙ ХОЛОТЕЇЗМ
(від грецького holos – цілий, цілісний)

Це достатньо повно описує наше богорозуміння, адже:
• Бог цілісний, єдиний в усіх своїх еманаціях/Проявах, як в Сущому, так і поза ним, як в Твореному, так і поза Твореним, до/після Твореного (холотеїзм).

• Бог єдиний, проте багатопроявний – формує власні еманації різних рівнів і різної компетенції для виконання окремих задач в Сущому. Еманації поділяються на універсальні і спеціальні, а також на локальні націопрояви/національні Пантеони. Цей постулат визначає, що всі Боги всіх часів і народів є істинними – бо є еманаціями єдиного Бога.

• Бог ієрархічний – Прояви Божі творять чітку ієрархічну структуру в Богові відповідно до обсягу компетенцій, до характеру відповідальності, до типу функцій, до міри прив’язки до Яви/ матеріального світу.

• Бог системний – всі еманації через ієрархію, вертикальні та горизонтальні зв’язки творять логічну, взаємопов’язану, несуперечливу систему реалізації Задуму Божого/ творення гармонії в Сущому.

• Бог іманентний – одночасно присутній у всіх своїх Проявах та в усьому твореному, розвивається через інструменти Сущого, доступні Проявам та твореному. Бог як кожний Прояв є самостійною особистістю, з емоціями, пам’яттю, індивідуальністю, характером і вподобаннями. Але водночас кожен Прояв Божий є складником єдиного і цілісного Бога.

• Бог трансцендентний – позамежний по відношенню до Сущого і недоступний теоретичному пізнанню з Сущого. Бог існував до творення Ним Сущого, існує одночасно в Сущому і поза ним, доки Суще триває, існуватиме після завершення Сущого. В Сущому виявлений тільки частково через власні еманації, процес та інструменти творення. Трансцендентний Бог не може мати жодних визначень чи імен, тож називається нашим родом за функцією – Род, Той, що породив Суще і всі Прояви Свої.

• Бог абсолютний і довершений – трансцендентний Род є нетворений, безпочатковий, нескінченний, незнищенний, безмежний, всюдисущий, всезнаючий і вічний.

• Бог розвивається – одночасно і є абсолютним, і перебуває у постійному вдосконаленні та розвитку. Саме в свідомому прагненні до розвитку абсолютний і довершений Род породив Суще як засіб розвитку Себе, і еманував Прояви. Через Суще і Прояви як інструмент відбувається ускладнення і вдосконалення Бога. Тому метою існування Сущого, еманування Проявів Божих, створення матеріального світу і розумних істот є творення гармонії – як матеріалу і інструменту розвитку Бога.

Звідси виводимо, яким наше богорозуміння не є, які риси йому не властиві, чи виражені слабко або частково. А саме:

• Наш світогляд має ознаки пантеїзму, згідно з яким Бог та сотворене Ним становлять єдність. Враховуючи, що пантеїзм є позначенням доволі широкого набору поглядів, варто зазначити, що наш світогляд не є фізіомоністичним пантеїзмом (пандеїзмом), згідно з яким божество є початком і основою всіх речей (все/природа є Бог), але існує тільки світ, природа, яку прихильники цього напряму називають Богом, тим самим позбавляючи Бога самостійного існування. За нашим світоглядом є особистісний Бог, що не «звузився» лише до природи/створеного – Бог є більшим за природу, планету і Всесвіт, за матеріальне і за духовне. Наш світогляд має ознаки панентеїзму, згідно з яким світ перебуває в Бозі, але Бог не розчиняється у світі, – оскільки є активні і численні Прояви Божі, при тому повноцінні особистості, окремішні й індивідуальні.

• Наш світогляд має ознаки політеїзму, згідно з яким існує більше одного Бога. Але для нас віра у багатьох Богів не заперечує, а лиш підтримує віру у всемогутнього і всезнаючого цілісного Бога. Згідно з нашим богорозумінням, всі еманації є Проявами одного Бога, хоча при тому повноцінні самостійні особистості з власним ареалом функцій та відповідальності.

• Наш світогляд не є монотеїзмом – ані ексклюзивним, згідно з яким Бог є неподільним, виключним і незмінним; ані інклюзивним, адже Прояви Божі не є «іншими обличчями того ж Бога», але Його еманаціями, різними за компетенціями і масштабами впливу на Суще. За нашим богорозумінням, Бог є цілісним, але в той же час – багатопроявним; досконалим – але водночас вдосконалюваним через Свої іманентні Прояви та творіння. Відповідно, холотеїзм є вищою формою богорозуміння, ніж монотеїзм – оскільки не відмовляє Богові у змінах і розвитку, а також не заперечує жодної релігії світу, не визначає їх помилковими чи неістинними.

• Наш світогляд не є класичним енотеїзмом, згідно з яким Божества перебувають у кровних зв’язках, відбувається народження одних іншими. За нашим світоглядом, ніхто нікого не "народжував", немає прямої родинної ієрархії. У випадку Старших Проявів, Сутності є нижчі від Іпостасей не тому, що Іпостасі їх "народили", і не через меншу силу – але лише через меншу універсальність стосовно Сущого: породжене Родом Суще вже було сферою компетенції іманентних Начал (бо трансцендентний Род є не до порівняння більшим від Сущого – тому еманував з себе іманентні Начала, би порядкували на цьому рівні). Так само Суще від Великого вибуху вже є сферою компетенції Законів/Іпостасей – бо почало бути. Але від того моменту і до реалізації компетенцій Сутностей могло минути як завгодно багато часу (чи не-часу) – аж поки щось почало творитись руками Дажбога і нищитись Радогостовими. Хоча, в масштабах планети Іпостасі і Сутності є, фактично, рівними. На рівні Стихій і субстихійних Молодших Проявів також задіяний принцип еманацій: кожен з Сімох кожної зі Стихій є частковим втіленням Стихії, а не цілком окремою "породженою" силою.

• Наш світогляд не є деїзмом, згідно з яким Бог після творення не втручається у створене. Адже за нашим світоглядом Бог у всіх своїх Проявах, в тому числі локальних націопроявах, ніколи не припиняв і не припинить діяти в Сущому.

• Наш світогляд також не є і монолатрією (переконання, що певний Бог домінує над всіма рештою Богів, в результаті чого формується домінантний культ і певна кількість локальних другорядних культів) – бо наше богорозуміння визнає цілісного трансцендентного Бога, котрий саме через трансцендентність не діє напряму в Сущому, тож і домінантний культ трансцендентного Бога є неможливим. Доступною ж в Сущому є взаємодія з іманентними еманаціями Бога – і тут так само не може бути домінантного культу, оскільки система іманентних Проявів Божих є суворо структурованою та ієрархічною, зі специфічними сферами відповідальності в кожного. Тому можуть формуватись хіба локальні і ситуативні домінанти у вшануванні того чи іншого Прояву Божого/ Бога в конкретний момент, в конкретній місцевості, за конкретних обставин, для конкретної людини/ групи людей. Змінюються ті чи інші вихідні дані – змінюється і культова домінанта, оскільки актуальною стає опіка інакшого Прояву Божого, котрий має саме необхідній в поточний момент функції і інструменти впливу. При тому це не означає тимчасового занепаду чи відсування на другий план, забуття всіх інших Проявів Божих – оскільки їхні сфери відповідальності так само тісно пов’язані з іншими сторонами буття людини/ групи людей/ громади.