вівторок, 6 листопада 2018 р.

Чорносвитники

Пам’ятаємо, не забудемо!

Битва за Дніпро тривала із серпня по грудень 1943 року. А з 3 по 6 листопада - її кривавий апогей! Вже 15 вересня німецький фельдмаршал фон Манштейн наказав своїм військам, що ледве стримували наступ, відступити на лінію Дніпро–Мелітополь. Гітлерівцям удалося спорудити здебільшого легкі укріплення. Однак широка річка та її високий правий берег самі по собі були зручним рубежем оборони. При відступі німці застосовували тактику випаленої землі. У зоні 20–30 км перед Дніпром знищували все, що могло пригодитися супротивникові. Палали наддніпрянські села...

У двадцятих числах вересня радянські війська вийшли до Дніпра на фронті в понад 700 км — від Запоріжжя до білоруського містечка Лоїв. Одразу заходилися форсувати річку. Перший плацдарм захоплено 22 вересня північніше Києва. До кінця місяця на правому березі було вже 23 плацдарми...

Бої за утримання й розширення плацдармів тривали до кінця жовтня. У ці дні радянські війська зазнали чи не найбільших втрат за всю війну!!! На початку жовтня в дивізіях, що брали участь у боях за дніпровські плацдарми, залишилося 25–30% особового складу. Согрішу цитатою мовою оригіналу:

"Над берегом звенел командирский мат...

Двадцать пять тысяч входит в воду, а выходит, на той стороне, три тысячи, максимум пять, — згадував письменник Віктор Астаф"єв, який брав участь у форсуванні Дніпра. — Через пять-шесть дней все это всплывает. Представляете?"

Ці події він описав у другій частині роману "Прокляті та вбиті" — "Плацдарм": "На заречный остров попали люди, уже нахлебавшиеся воды, почти сплошь утопившие оружие и боеприпасы, умеющие плавать выдержали схватку в воде пострашнее самого боя с теми, кто не умел плавать и хватался за все и за всех. Достигнув хоть какой-то суши, опоры под ногами, пережившие панику люди вцепились в землю и не могли их с места сдвинуть никакие слова, никакая сила. Над берегом звенел командирский мат, на острове горели кусты, загодя облитые с самолетов горючей смесью, мечущихся в пламени людей расстреливали из пулеметов, глушили минами, река все густела и густела от черной каши из людей..."

Аби підняти бойовий дух війська, Сталін — наказала: із кожної роти бійця, що першим ступив на правий берег Дніпра, представляти на Героя Радянського Союзу. До кінця 1943-го таких з’явилося 2438. Для порівняння: упродовж 1941–1942 років цю найвищу нагороду здобули лише 519 бійців і командирів. До новоспечених відразу почепили глузливе прізвисько "дніпровський герой". Тому, що серед них було 47 генералів, 1123 офіцери (котрі здебільшого нічого не форсували) і лише 1268 сержантів і солдатів... Для жителів міст і сіл Лівобережжя у Сталіна були інші аргументи: вони мали "змити ганьбу перебування на окупованій території". Українських парубків та чоловіків "...быстренько собирали, — этим занимались даже не военкоматы, а сами командиры передовых частей, и, даже не переодев в шинели, в чем были — в первую линию боя! Их так и называли — "пиджачники". Берега Днепра, как весенними цветами, пестрели трупами в разноцветной гражданской одежде", — згадує Григорій Клімов в автобіографічній "Пєснь побєдітєля".

Непідготованих і погано озброєних, їх кидали в бій фактично, яко бійців штрафних батальйонів. Зазвичай навіть не брали на військовий облік, аби згодом можна було зменшити статистику втрат. І зменшеили! У вересні–жовтні при форсуванні Дніпра із майже 300000 "піджачників", тільки за дуже приблизними! мінімальними! підрахунками, загинуло 250–270 тисяч!!! Задекларовані загальні втрати радянських військ у битві за Дніпро — близько 380000. Українців у цій битві використали як "гарматне м"ясо"... Величезні жертви при форсуванні Дніпра прийнято традиційно пояснювати тим, що Сталін хотів здобути Київ до 7 листопада — річниці жовтневого бандитського перевороту. Однак це лише частина правди. Бо мобілізованих спішно українців одразу кидали в бій і до битви за Дніпро, винищуючи у такий бузувірський спосіб! Олександр Довженко був на фронті кореспондентом й бачив бійню над Дніпром восени 1943 року. У своєму щоденнику в листопаді 1943-го занотував, що "... в боях загибає велике множество мобілізованих в Україні звільнених громадян… Вони воюють у домашній одежі, без жодної підготовки, як штрафні. На них дивляться як на винуватих"... Письменник-фронтовик Олесь Гончар про дніпровську бійню 1943-го згадав у романі "Собор": "...На толоці молоді лейтенанти шикували їхніх батьків, завдруге мобілізованих, одягнутих ще в домашнє, не солдатське. "Піджаками" називали їх декотрі, мовби жартома, але чомусь це було кривдно...

А наступної днини сільські дітки побіггли "...на толоку на батьків своїх дивитись, а батьків уже як і не було... Розгублені стояли діти, приголомшені були й тітки, що, поприходивши з близьких і дальших сіл, нікого не застали, хоч сказано було їм, що будуть цього дня запасників перевдягати, то щоб забрали домашнє додому. А вийшло, бач, що не стали й ждати армійського, так, у піджаках, у домашньому, й кинуто було їх, чорносвитників, на Дніпро, повели їх туди лейтенанти вночі. А від Дніпра гуготіло, стугоніло, там небо дрижало весь час...

Того ж дня малеча їхня.., змовившись, покрадцем, потай від матерів рушила услід за батьками до Дніпра... Гуркоту бою вже не чути було. І нікого не видно. Були тільки німі задніпровські горби, пологі схили, що зеленіли озиминою, а по схилах, по тому зеленому всюди темні цятки, цятки, цятки... Стояли гуртиком діти притомлені, причаєні під шелюгами, сторопіло дивились на той бік Дніпра, все не могли втямити: що то за цятки по зеленому? Вирви, сліди мін, сліди вибухів снарядних чи... І враз аж змоторошніли від страшної догадки: та то ж вони! В піджаках! Батьки наші!!!" Нині 75-ті сумні роковини трагічної масової погибелі "піджачників" на Дніпрі...

Друзі, “звільнення Києва до річниці Великого Жовтня”… – одна з найтрагічніших для України подій за роки другої світової війни!!! Тільки нещодавно офіційно визнали, що під час визволення Києва тільки на Лютізькому напрямку загинуло 400 тисяч !!! бійців; на Букринському плацдармі полягло 650 тисяч!!! Вдумайтеся, понад мільйон!!! Пом‘янімо!

Ігор Ходак.

Немає коментарів:

Дописати коментар