неділя, 23 листопада 2025 р.

Sergio Benvenuto. Psychoanalysis in the War: A Debate with Russian Colleagues

Sergio Benvenuto


Psychoanalysis in the War: A Debate with Russian Colleagues



For years I have been monitoring online or in presence supervisory groups formed by Russian psychoanalysts, who live and practice in various cities, including outside Russia. These are dear friends as well as colleagues who closely follow Western psychoanalysis, especially French, and many of them call themselves Lacanians.

Some of these analysts detest Putin and call him Putler (Putin + Hitler), they say they are under surveillance by the regime and condemn the invasion of Ukraine. But not a large number of them. With one of these groups, which had been active for over 20 years, I had a meeting to discuss clinical cases on February 28th. A few days earlier they had sent me a written case for discussion online.

Here I have tried to transcribe the discussion more or less as it happened. There were about ten participants in all, whom I will call with the letters of the alphabet. The conversation took place in English.

 

Sergio Benvenuto: “I’ve read the clinical case. But before commenting on it, I would like to ask each of you your opinion on the current war in Ukraine.”

Some ask me why.

S.B .: “Psychoanalysis is not done on the moon, but on the earth. The psychoanalyst is also a citizen, and lives in the same society as his analysands. Furthermore, I’m convinced – in the wake of Lacan – that psychoanalysis is not a neutral technique of treatment, but is based on an ethical approach to subjectivity. Psychoanalysis is first of all an ethical cure, and in this sense it has a political dimension. I think that some political options are therefore incompatible with psychoanalysis – fascism and racism, for example.”

A (group leader): “I think it’s not just a war between Russia and Ukraine. Many Western countries are behind this war, using Ukraine for a war against Russia.”

B: “I see things as a psychoanalyst. In my opinion all these years Ukraine has been teasing Russia until she got what she wants, war. I believe that both countries, with the war, have brought what they wanted into reality: a conflict.”

S.B .: “This thesis reminds me of the one advanced by some that Jews had an unconscious desire to be victims, and this explains the Holocaust. It may also be that in many Jews there is a kind of victimizing passion. But when Hitler began to persecute them and then exterminate them, appealing to these possible unconscious phantasies, is a way of justifying the Shoah. The order of the analysis of the unconscious and the order of real violence must be separated. In the case of the Holocaust, a psychoanalyst cannot but side with the Jews. And not only because Freud was a Jew…

Another example. In our practice, we notice that some women have an erotic fantasy of being raped. Does this erotic fantasy imply that if they are actually raped, then they are not victims? A woman who has fantasies of rape for that very reason may be much more traumatized by real rape than one who does not. If I see a rape, I report the rapist to the police, I don’t take into account any of the masochistic phantasmes of the woman.

Was there an unconscious desire in many Ukrainians to fight Russia? Even if there had been, this in no way justifies the invasion of another sovereign country.”

C: “I was born in Ukraine, and I have relatives and friends in Ukraine. I feel half Ukrainian. But that doesn’t stop me from seeing things from a Russian point of view too. You mentioned the Jews. In the Ukrainian anthem there is the phrase ‘Ukraine is not dead’, in short, they want to resurrect Ukraine. The Jews also wanted to be resurrected as a homeland, and in the end they obtained a homeland, Israel. But at what price! They always have conflicts and wars with their neighbors.”

S. B.: “You mean that Ukrainians, like Israelis, are bound to have endless problems with their neighbors. But there is an essential difference: Jews went en masse to Palestine from all over the world, while Ukrainians have always been in Ukraine.”

B: “The West cannot blame Russia for attacking other countries, given that Western countries have attacked Lebanon, Serbia, Iraq and Libya in recent decades. It is the logic of power, which applies to you as well as to  us. Giorgio Agamben too says that ‘even the moral discourse is a discourse of power’.”

C: “You Westerners didn’t allow Ukraine and Russia to solve their problems with each other, you became involved in conflicts that are not yours.”

S.B.: “I was among those who severely condemned the Anglo-American invasion of Iraq in 2003 (even Obama, a senator at the time, voted against that war), for the same reasons that I now condemn the invasion of Ukraine. Even if I admit that there is a mitigating factor for the invasion of Iraq (which for me does not avoid condemnation): it is that Saddam Hussein was a dictator who had massacred part of his people. While Zelenskij is not Saddam: he is an actor who was democratically elected by his people by a very large majority. As for the other Western interventions you speak of, I believe there are more nuanced reasons.

However, even if the West has committed terrible crimes, this does not justify the fact that today Putin is committing a crime of his own. It would be like saying: ‘Since my neighbor stole from someone, I will steal too’” .

D: “You’ve turned Putin into a monster, as if he were Hitler. You have created a scapegoat. But this is your phantasy.”

S.B .: “Actually when we say Putin we mean a political line. We are not referring to the psychology of a man, but to a political action and vision that we condemn. When I say we are at war, I do not at all mean a war between Ukrainians and Westerners on the one hand, and Russians on the other. The war is across the board. It is between those with one idea of ​​politics and freedom, and those with another.”

F: “Zelenskij himself has publicly declared that Ukrainian soldiers use bombs […with a deadly and forbidden material, whose composition I don’t remember, Editor’s note]”

A: “You Europeans have a certain idea of ​​democracy and you want to impose it on everyone else. You want to export it with weapons, as you did in Afghanistan. We have a certain idea of​​democracy, which does not coincide with yours. But anyone who deviates from your model of democracy is a scoundrel, a Hitler. You want to impose your principles on us.  We voted for Putin freely, no one forced us to vote for him.”

S.B.: “It’s true, Hitler too took power in 1933 thanks to free democratic elections, about half of Germans voted for him. But I would like to understand how your idea of ​​democracy is different from ours. Does your idea of ​​democracy include the fact that a state can invade another nation recognized by all other countries?”

A: “But the Ukrainians were always against the Russians, even during the last war. Some, like Bandera, allied themselves with the Nazis and committed various crimes against civilians. Then, after the war, Bandera was welcomed by the West, in particular by West Germany. And many other pro-Nazi-Ukrainians …”

S.B. (interrupting): “…These are things from over 70 years ago. No, my question is what do you think about what’s happening today between Russia and Ukraine. And I’d like to hear it from each of you, to understand who I’m working with.”

D: “I have friends and relatives in Ukraine who are Russian-speaking. They tell me that teachers ask children even 5 or 6 years old if they speak Russian or Ukrainian at home. They want to know if they watch Russian shows on television… Well, they use children for espionage. They want to impose Ukrainian on everyone.”

E: “I live in Vienna. All the media here talk about Ukraine and never about Russia. Everyone is on the side of the Ukrainians and the Russian point of view is never illustrated at all. It’s regime propaganda.”

S.B.: “I don’t know what’s happening in Austria. In Italy, just last night, at a debate on the war, the Tass correspondent in Italy was invited and she was able to express the official Russian point of view. They also interviewed a young Italian man who has been in Donbass for years to fight with the independentists against Ukraine, and he says he’s doing it because he’s a communist… But I don’t think either of them managed to convince anyone.”

C: “Before Putin our country was starving, we had nothing left. After Putin we gained a certain prosperity, our dignity was restored…”

B: “I’m disappointed, because I thought you partially understood the Russian world. It seems to me that you do not understand something essential about us. I voted for Putin, I respect Putin’s decisions, I admire Putin. I am Russian and I follow what he does. What you haven’t understood is that Putin is Russia! “

S.B.: “Hitler also said that Germany was Hitler, and Hitler was Germany! But as a psychoanalyst I cannot believe in identities, and I always consider identifications as alienations. I prefer Russian colleagues who condemn Putin’s policy, at least until recently.

My father, born in 1916, was always an anti-fascist in Italy. When war broke out against the Anglo-Americans and Soviets, he hoped that Fascist Italy would lose and that the Anglo-Americans and Soviets would win. Was he a traitor to the country? Sure. But he didn’t betray his principles. After all, Italy itself ended up changing sides and fighting the Nazis. My father was a dissident. And I know that there are many dissidents even here in Russia. I know some of them, and they say they are ashamed, as Russians, of what Putin is doing to Ukraine. They would never say, as you have done, that ‘Putin is Russia’.”

[….]

S.B .: “Dear friends, I asked each of you for your opinion because I realize that we are at war. And war is not an unconscious conflict, but a very real one.

I do not consider this a war between Western Europeans against Russians, not at all! I see this as a war between those who believe in liberal democracy – which is the precondition of psychoanalysis, in my opinion – and those who do not believe in it. I think I understand that you don’t believe in it.

At this point we lack the basic ethical bases, at least for now, to be able to work together. I think that as there is an ethics of psychoanalysis, there is also a politics of psychoanalysis.

If you wish, we may restart to work together again after the war, which I hope will be brief.

But I also want to say that this is a cause of great pain for me, both because I respect you and am fond of you, but also because, contrary to popular belief, you Russians are in a much more dangerous position than the Ukrainians themselves! Of course, now it is the Ukrainians who are suffering, but I fear that in the end it will be you Russians who will pay a high price, perhaps too high. I don’t know if you perceive it the same way, but I see you in serious danger because of Putin’s policy. I wouldn’t like to see you one day in the position of the Germans just after 1945.

So, though I am not a believer, I would like to say to you sincerely: May God protect you!”

The meeting ended here.

 

Some said goodbye to me with a smile, others looked furious. I think that, after all, my frankness did not offend them. After all, they too agree: we are at war, it is not possible to work together even on a scientific level. We are on two opposite sides of the barricade, not because they are Russian and I am Italian, but the barricade is between those who support Putin’s policy and those who fight it.

I ask myself: did I not want to impose on them in some way a democratic and liberal ethic, ours, without respecting theirs? There is always an ethnocentric risk. I imagine what everyone in this group must have thought of me: that I am an arrogant Westerner. That I have my own idea of ​​political correctness and that, if theirs is different, I despise them and leave them.

Was I supposed to pretend nothing happened, and do clinical supervision as usual? It would have been a way of denying the real, while psychoanalysis was born to make us aware of the real.

If in 1940 a psychoanalyst with Hitlerite sympathies had asked me for clinical supervision, would I have granted it to him? Surely not. Even if this Hitlerite analyst did not commit any crime and simply allowed himself to follow the ideas of his co-citizens.

By breaking up with friends with whom I worked together happily for many years, I wanted to contribute in my small way to the Ukrainian resistance against the invaders. I tried to show them that certain dictators cannot be supported with impunity. If you make certain choices, you have to pay the price. Even if in this case the price was minimal: to miss clinical supervisions. It must be understood that our choices have a cost, even if minimal costs like in our case: this is what giving the measure of reality means. Reality is a prize to pay.

Of course, every culture has its own principles, but psychoanalysis is also based on a given ethics. It doesn’t matter that this ethics arose in the West: those who want to practice analysis must practice this ethics. And this ethics consists in not acting out our impulses of violence and oppression, which exist in each of us. We have to recognize them unconsciously, not commit them in reality. I don’t know if these principles are Western or universal, but they are the basic principles of psychoanalysis. Otherwise, you may as well do another job.

I remembered previously discussing a case report brought in by a psychoanalyst from this group. The analysand was a sociopath who traded drugs, and I suppose that with the proceeds of the drug dealing he also paid for his analysis. I told the analyst that in my opinion she had to impose as a sine qua non of the analysis the fact that he give up that activity. Otherwise, in fact, the analyst was taking advantage of money earned from a crime, she was de facto an accomplice. Usually my contributions are well received by Russian colleagues, but to my amazement this one wasn’t accepted. According to them, the problem of how a patient finances his analysis is irrelevant.

Here is the difference, and I don’t think it is between Western democracy and Eastern democracy. Psychoanalysis is a social bond and, like all social bonds, it is embedded in ethical principles which are mostly ethical principles of the Polis in which the analyst and his analysands live.

Not even the psychoanalyst can be impartial.


Publication Date:

02-03-2022

SRC


четвер, 28 листопада 2024 р.

Поляки, поляки, поляки.

Поляки, поляки, поляки...

От цікаво, а чи знаєте Ви, що одним із перших зробили поляки у листопаді 1918 року, коли захопили Львів.

Ні, Ви не помилилися саме єврейський погром (!!!) і спалили кілька синагог (додам кілька фото). Саме тому у Першій польсько-українській війні багато єврейських військових входило до Галицької Армії. Був навіть окремий батальйон "Пробоєвий жидівський курінь".

А Чи знаєте Ви, що поляки у вищезгаданій війні окупували Східну Галичину, так саме окупували. І це слово йшло у більшості наказів тогочасних польських командирів. Яке вони мали на неї право? - та ніякого!

Утворена ЗУНР у 1918 році охоплювала близько 70 тис. кв. км. території з населенням 6 млн (у тому числі 71% українців, 14% поляків, 13% євреї, 2% угорців, румунів та інші.) Тобто євреї могли претендувати на створення тут своєї країни, так само як поляки. Але ж, сорі 71% українці (!!!). То може то таки їхня земля, і їхня держава там мала бути? А тепер уявіть на хвильку, що зараз, саме зараз підари окупували ту територію де Ви живете. На землі заселили найкращих військових, котрі боролися з Вами, Вас називають бидлом, Вашу мову, традиції і культуру забороняють. А з дітей Ваших згущаються. Тьфу….і мені не хочеться навіть про таке думати, але так було у Східній Галичині у міжвоєнний період. А чи знаєте Ви, що антисемітизм у міжвоєнній Польщі сягав апогею. Купа мітингів й лозунгів та таке інше. Фото : Надпис (польською) на транспаранті - "День без жидів. Хочемо офіційного гетто.", Львів., залишу в цьому дописі. А чи знаєте Ви, як поляки хотіли знищити українців у міжвоєнний період? Так-так, саме знищити. І той самиq міністр МВС Броніслав Пєрацький був дотичний до плану остаточної асиміляції українців у Польщі. Ну от його ОУН і грохнула.

А окрім того поляки, у мирний час вводили війська в Східну Галичину. Для чого? Та бо українці не хотіли жити так. От їм і треба було привід, щоб провести Пацифікацію. Придумали нібито ОУН проводила "саботажну акцію", котрої ніколи не було. Ну може спалили 10-15 копиць сіна на всю Галичину і Волинь і на тому все. Але це роздули і ввели в Галичину війська, понищили все, що хоч трошки було українським і організували арешти близько 2 000 осіб, та понад 5 000 обшуків. Демократи, бляха...

А чи знаєте Ви як поляки викорінювали українську мову. Так, не Валуєв і Олександр ІІ (ці то звісно, але в ХІХ ст..), а поляки, і зокрема куратор Собінський. На Волині із 442 українських шкіл станом на 1923 рік, допоки Рада амбасадорів Антанти не віддала Східну Галичину і Волині Польщі, у 1927 році - було аж 2 (!!!) українські школи (картинку додам). А керував усім цим дійством куратор освіти Собінський. За це УВО, а зокрема Шухевич і Підгайний його грохнули. І добре зробили.

А чи знали Ви, що Польща 30-их років була ближча до нацистів і фашистів, ніж до західноєвропеської демократії?

Як думаєте, хто розділяв Чехословаччину після Мюнхенської угоди та Віденського арбітражу. Так, Третій Райх, Угорщина і бдмссс - Польща!!! Ще одна картинка, як думаєте, що робить фірер Третього Райху на якихось похоронах, де домовина накрита польським державним прапором. Ой, а це ж він і кєровнікі із Райху на заупокійній за Пілсудським. Аж невдобно... (картинку додам) Цікаво чого ж то вони на похорон до Євгена Коновальця не поїхали...Не було жодного. Може через події у Варшаві у 1934 році?

А чи знаєте Ви, хто допомагав Угорщині нападати на Карпатську Україну, коли вона була ще автономною у складі ЧСР. Чи хто допомогав розстрілювати карпатських січовиків, коли ті відходили перевалами в Карпати. БІНГО - поляки. І операція "Лом" була, і фотографії з перевалів є, і як з угорцями в засос цілуються також. Найцікавіше, що у 1939-му році вони вирішили зробити із себе "зайчиків" і "котиків". Так Польщу розділили два тирани - Гітлер і Сталін, і нічого хорошого від цього не було. Але, камон, хлопці і дівчата, та ви у міжвоєнній Європі не були найсвятішими, скоріше туди – ближче до чорного і дуже гарячого.

А потім була "Волинь" 1943-го. Хоча, ні. Стоп. Чому Волинь, і чому 1943-го? Адже почалася Друга польсько-українська війна не там і не тоді. І не в липні 1943-го, і не в Парослі на початку 1943-го. А на українських етнічних територіях, котрі зараз в складі Польщі у 1942-му. І почалась вона із нападів збройного польського підпілля на українських селян. А потім почалася кровопролитна війна, у котрій і українська сторона, і польська сторона здійснювала злочини!!! Дві сторони! Про українські злочини говорять всі. А тепер прочитайте фрагмент польського підпільника Стефана Демського (фото книжки додам): «Одного разу, йдучи через село з «Твардим» та «Луісом», увійшли до будинку, де жили три дівчини. Під час розмови з’ясувалося, що одна з них – українка. Оскільки вона була молода і дуже гарна, «Твардий» вирішив, що кращою карою за її українське походження буде, якщо ми всі троє згвалтуємо її.

Я був цією ідеєю неприємно здивований, але зробив кам’яне обличчя, бо нема нічого гіршого для 19-річного хлопцю, ніж зізнатися, що «боїться задниці». Ніхто не протестував. Дівчину відвели до окремої кімнати, в якій першим з нею лишився як ініціатор капрал «Твардий». Вийшов до нас спітнілий через десять хвилин і «Луіс» зайняв його місце. Зрештою настала моя черга. Увійшовши до спальні, застав бідну дівчину, що лежала голою на ліжку й істерично здригалася. Я почувався по-дурному, почав її шкодувати та не знав, що робити. Зрештою сів на краю ліжка та почав делікатно гладити її по довгому чорному, як оксамит, волоссю. Почав її просити, щоб перестала плакати, й навіть пробував її умовити, що може ще все добре закінчиться, хоч в глибині душі, знаючи вже добре «Твардого», знав, яким той кінець буде. Однак мені стало дуже прикро.

Дівчина була вродлива та ще така молода, що в житті, певно, нікому шкоди не зробила та мала таке само право на життя, як кожний з нас. Єдине, що мала невдачу народитися українкою – через це її доля була вже визначена.

Я занадто переймався своєю партизанською кар’єрою та своїм «патріотизмом», щоб тоді вийти й заявити «Твардому» прямо в очі, що ми робимо велике свинство і що ту дівчину слід помилувати. Я мав те саме військове звання, що й «Твардий», тож про жодні накази мови не було. От тільки мій спосіб мислення тоді був таким простим… Вважав, що перша сходинка до героїзму – це бути твердим, як «Твардий». Дотримуючись цієї засади, не думав вцілому про порятунок дівчини.

Я не згвалтував її третім, це правда, але головним чином тому, що гвалтування не діяло на мене збуджуючи, а істеричний плач дівчини діяв на мене швидше депресивно. Збуривши собі волосся, «витираючи від поту» сухе чоло, вийшов до кімнати, де колеги розважалися розмовою з двома польками. Підтвердив, що вже все зробив і що віддаю дівчину на розсуд «Твардого», з легким, однак, натяком, щоб їй подарувати життя. «Твардий», хоч і глянув на мене, як на божевільного, несподівано погодився на це легко, але зазначив: «Ти, «Жбік», завжди маєш ідіотські ідеї».

Однак самим згвалтуванням не закінчилось і хоч «Твардий» подарував їй життя, але перед тим витягнув її голу на кухню та розгрівши до червоного кочергу, прикладав її до тіла дівчини, поки не з’являлися червоні смуги. І в такому стані, повністю голу, викинув бідну дівчину на двір. Ратуючи життя, по коліна в снігу, в тріскучий мороз, вона побігла до сусідів.» То як? Тільки українці – «людобуйци»?

Найцікавіше і найприкріше (з точки зору сьогодення) те, що українські і польські повстанці змогли у 1945 році здійснити спроби до об’єднання і перемир’я, мали навіть кілька спільних вдалих акцій проти совєтів. Їм всім було дуже непросто, вони мали ще дуже, дуже свіжі рани. Але таки зробили це.

Що ми маємо натомість сьогодні. Поляки далі позиціонують себе, як найбільшу жертву Другої світової війни. Особливо, коли заходить мова про українців, то вони зразу починають говорити про Волинь. Зараз там загострення, бо вибори на носі. Ну і де ж дістати таких бажаних політичних балів на рівному місці? Правильно, треба говорити про Волинь. От вони й свого добилися. Вчора міністр МЗС України заявив, що буде дозволена ексгумація жертв «Волинської трагедії». Ніхто вже й не пам’ятає, чому був накладений мораторій на неї. А я нагадаю. Бо поляки, із своїх націоналістичних переконань і у тому числі за російські гроші знищили понад 15 могил та пам’ятників українцям на території Польщі. (На деяких трафаретами писали – «Кати Волині і Донбасу» Нормально?) Вимога України по зняттю мораторію була одна – відновіть могили і пам’ятники.

А що думаєте, відновили? НІТ! Довбали Україну і таки додовбали. Одні (українські політики) прийняли безхребетне рішення. Інші, українські ідіоти й ідіоти дуже цим тішаться. Я за справедливість. Я написав те, що наболіло, бо до повномасштабного вторгнення мав час більше займатися цією темою. І написав, бо не міг не написати. Так, багато з тих, хто міг писати такі речі вже не з нами, а багато хто, коли я у цю хвилину таки маю пару хвилин написати ці рядки – їбошиться далі із підарами.

Висновків не буде майже. Єдине, читайте істориків, а не політичні заяви. То у них для заробляння балів все чорно-біле. Насправді все має відтінки
п.с. знаю, що маю дуже розумних, мудрих і хороших друзів і знайомих у Польщі, і знаю, що з ним завжди можна дійти консенсусу. От саме їх не хочеться ображати, бо говорю не про усіх поляків.

четвер, 8 серпня 2024 р.

КОРОТКИЙ РИМСЬКИЙ МЕЧ

(На вічну пам’ять ІРИНИ ФАРІОН – Української Касандри)

Людський світ визначається вічною боротьбою двох протилежних стихій: героїчної і приземленої, антигероїчної. Залежно від сили й горіння історичного героїзму розвивається кожне національне суспільство. Кожночасне витворювання героїчних «хвиль» у певний період історії породжувало моральні й мілітарно-політичні злети народів. У такий спосіб людство здійснювало свої переможні кроки до творення нових цивілізаційних основ, до утвердження ідеалів національної свободи й елітарного порядку, до відкриття просторів для величних культурно-мистецьких здобутків.

Паралельно до цього в людстві постійно існували й існують процеси дегероїзації, зумовлені чисельною перевагою в кожному національному суспільстві людей меркантильно-приземленого типу, отих хаотичних соціяльних мас, за Ґюставом Лебоном, які керуються примітивними інстинктами, нездатні до шляхетних переживань, вічно перетворюють національне буття на метушню й безмежну битливість та податливість. І тоді починалися неухильні тенденції до морального та культурного занепаду народів.

Змагання між героїчною і приземленою стихіями становить суть історичного процесу. Від того, скільки сил до творення шляхетної свідомости знайде в собі кожне національне суспільство, залежить наскільки воно розвинеться в плані створення ідеальної держави, за Платоном, в якій будуть правити аристократи духу і чину, буде реалізовувати свої принципи й ідеали ота героїчна еліта, яка колись народила державу Перикла й Римську республіку, яка здійснювала воїнські подвиги Александра Великого чи Хрестових походів, яка породила етику европейського лицарства й готичні світовідчуття, що донині дихають до нас неймовірною естетикою середньовічних соборів.

Якщо символічно й сконцентровано узагальнити про героїчний чин народів, то він виражається в образі короткого римського меча. Саме історичні зусилля римлян у перші століття творення республіки (а вони двигтять в душах всіх европейців і творять кожного з них дотепер!) показали, що головними двигунами історії є ТВЕРДІСТЬ і ПРАВДИВІСТЬ (непорушність прийнятих законів – знамениті закони Дванадцяти таблиць V ст. до н. е.), ПАТРІОТИЗМ (культ величі Риму), ТРАДИЦІОНАЛІЗМ (культ предків) і ГЕРОЇКА (розуміння визначальної ролі армії і воїнського виховання молоді). Ці чотири кардинальні принципи Римської держави забезпечили їй у всі наступні кілька столітні перемоги й ту виражальність і творчу активність римського духу, на якій пізніше були збудовані Католицька Церква і правова система Заходу, европейські університети й готичні міста-твердині.

Короткий римський меч – це символ рішучости й відданости, дисципліни й суворости, з якими давні римляни утверджували свою віру в героїчні ідеали. Він чітко ділить світ на Правду і Неправду, на Совість і Несовісність, на Віру (в ідеали) і Безвір’я. Бо національний поступ можливий тільки тоді, коли карається всяке відступництво й профанаторство, коли відкидаються всі теорії угодовства й «покаянія глави в людях», як казав Тарас Шевченко, коли мілітарний чин і героїка ставляться найвище як ідеали боротьби за моральну твердість і лицарську світлість нації.

Ірина Фаріон, убита на вулиці Львова яко символ гордого і свободолюбного українства, була для нашої нації тим золотим нервом, пульсуючим нервом національної гідности й жертовности, породженим вічним духом европейського героїзму. Вона була правдивою «українською Касандрою», яка одна мала силу духу й відвагу казати нації правду про всі її промахи і поразки, про всіх її страхопудів і зрадників, про слабкість і хитливість її характеру.

Ця людина перетворила СЛОВО на найсильнішу зброю. Вона вірила в безсмертя свого чину, і тому не боялася смерти й ходила вулицями Львова без охорони, майже кожного дня отримуючи погрози від ворогів про розправу. Вона пройшла звитяжний шлях від скромного науковця-філолога до ідейного вождя мільйонів. І саме за це її вбили – зі страху перед її можливостями як володарки дум і настроїв мільйонів.

Вона була бездоганним філологом, мислителем, національним трибуном в одній особі. І це робило її чин неймовірно яскравим і героїчним. Людина зі знаннями академіка без звання академіка, чи не найкращий публіцист України без офіційної праці в журналістиці, визначний ідеолог українського націоналізму без якоїсь вагомої посади в політиці. І це робило її життя дивовижно наступальним і полум’яним!

Ще за життя її порівнювали то з Оленою Пчілкою (першою націоналісткою в Україні), то з Лесею Українкою (величною місіонеркою української ідеї), то з Оленою Телігою (ідеальною героїнею чину). Але вона прокладала свій оригінальних шлях, збудований на принципах філологізму (культу рідного слова) і національного волюнтаризму (проповіді національної героїки). У часи загального нігілізму й постмодерністської дурійки вона проповідувала високий ідеалізм, у часи суцільної компромісности – сувору безкомпромісність, у часи гнилого пацифізму – римську войовничість.

Як дослідник української мови вона зуміла перетворити доволі суху й пісну цирину науки на надзвичайно живі й емоційні переживання мільйонів (її книги розходилися багатотисячними накладами!). Вона розгорнула безкомпромісну боротьбу за чистоту й виразність української мови, щоб навчити доволі літепле українське суспільство «любити своє», дорожити духовою традицією, плекати живе відчуття історії, історії духу передусім. Кожна її нова книга ставала подією для всієї нації. Як то студія «Правопис – корсет мови? Український правопис як культурно-політичний вибір» (2001), яка вчила розуміти систему правил як форму національного самоствердження, чи то праця «Мова – краса і сила. Суспільно-креативна роль української мови в ХІ – ХІХ ст.» (2007), яка малювала картину історичного визрівання української мови й прищеплювала любов до її самобутности, чи то книга «Мовна норма: знищення, пошук, віднова» (2009), яка в багатогранних вимірах давала розуміння важливости боротьби за чистоту і багатство рідної мови, чи то ґрунтовна монографія «Суспільний статус староукраїнської (руської) мови у XIV – XVII століттях: мовна свідомість, мовна дійсність, мовна перспектива» (2015), яка давала розріз давнього періоду становлення української мови в синтезі із національними боріннями українства в часи бездержавности. Ці наукові праці вже стали класикою української культури й ідейними етапами зростання сучасного українства. Їхні думи і концепти ще століттями будуть творити нових «твердих українців», переконаних патріотів і жертовників національної ідеї.

Вона завжди мала сміливість і відвагу йти проти течії, якщо так веліло серце й ідейні переконання. У час повального захоплення усім західним і тотальної англізації українського освітнього та інформаційного простору, англізації української мови вона підготувала разом із своїми посестрами Галиною Помилуйко та Анною Бодровською книгу «Англізми і протианглізми: 100 історій слів у соціоконтексті» (2023), яка стала закликом для притомного українства боротися до кінця за суверенність рідної мови.

Маючи неймовірний дар творчої активности, Ірина Фаріон безнастанно вигадувала нові й нові проєкти публічної боротьби за українську суверенність: видавала добірки плакатів на захист української мови («Мова – твого життя основа», «Мова – краса і сила», «Слово – меч духовний»), готувала ідеологічні збірники («Скарб нації», «Від книги – до мети»), провадила багатосерійні телепрограми («Велич особистости», «Ген українців»), готувала регулярні виступи на Ютуб-каналах «Iryna Farion» та «Студія Ірини Фаріон», вела в Ютубі проєкти «Курси з української мови», «ПротиАнглізм», «ПолітОгляд». Усі ці напрямки діяльности перетворили її на одну з найпопулярніших постатей України. Відтак її особистісні впливи перевищували впливи цілих партій та масових громадських організацій.

Ідеологічна студія Ірини Фаріон «Степан Бандера – практик, теоретик, містик національного руху» (2010) увиразнила цілу низку важливих світоглядних, моральних, історіософських проблем українського націоналізму, стала віхою в розвитку сучасної націоналістичної думки України. Вона показала нам факт того, як сучасниця зуміла передати етику й світогляд визначного націоналіста, що став символом цілої епохи. Авторка ніби вичарувала у цій книзі стиль і дух самого Дмитра Донцова – найбільшого пропагатора українського героїзму!

Втрата цієї яскравої особистости означає дуже багато. Як ідеолог Ірина Фаріон задавала високий рівень національної вимогливости до українства, вчила бути суворими й безкомпромісними до ворогів та профанаторів національного руху. Як політик вона сіяла зерна правдивого героїзму та волюнтаризму в українській нації і вихоплювала з народної маси своїми ідеями нових міцних патріотів та кидала їх у бій за націю. Як науковець вона гуртувала довкола себе нові й нові когорти бійців інтелектуального фронту, щоб збудувати мур ідейного опору довкола України.

Ірина Фаріон була для нації отим «коротким римським мечем», з яким народи постають і перемагають. Вона боролася тільки словом, яке ставало в її устах «твердою крицею» (Леся Українка). Вона завжди мала внутрішню силу духу піднятися після вдалих ударів з боку її ворогів або пристосуванської маси, яка двічі відмовилася голосувати за неї на парламентських виборах у її рідному Львові. Бачила ницість і примітивність юрби, але ніколи не зневірювалася. Завжди зоріла до високого й ідеального…

Вона впала в бою, як падають найвідважніші воїни. З «коротким римським мечем»-СЛОВОМ при собі.

Філолог над філологами, трибун над трибунами, лектор над лекторами!

Прощавай, Українська Касандро! Да святиться ім’я твоє!

ОЛЕГ БАГАН,
керівник Науково-ідеологічного центру ім. Д.Донцова,
Заслужений працівник освіти України
(«РІДНИЙ КРАЙ», №32 ВІД 6-ГО СЕРПНЯ 2024 Р.)

неділя, 5 листопада 2023 р.

Іван Франко у Станиславові. "Локальна історія".

Івано Франківськ. Січень, Лютий, кінець Лютого – вже сонячна Весна, і Природа поспішає жити. До цього часу мене вже достатньо заштопали нарешті, шоби я міг прогулятися перед випискою. І я собі намалював маршрут здебільшого заснований на подарованій книжці; колеги з моєї компанії мене відвідували, привезли мені книгу із серії “Локальна історія” – “Станиславів”, звідки я помалу вичитував невідому і не стандартну історію Івано Франківська, і ото з неї й малював собі екскурсійний маршрут на майбутнє.

Івано Франківськ неймовірно миле місто! Боги! А які жіночі типажі навколо! Від них мені черепок зривало так лише у Варшаві, - слов’янські жіночі обличчя кругом, куди головою не крутни… банкет естетизму для очей. А особливо було болісно, як прилітаєш з Варшави до Харкова, виходиш з аеропорту в місто до транспорту, - і все. Навколо кожна друга оці… рруссскіє бабьі (типу Свєтлічной)…

--- Третій розділ “Франко, кохання та Станиславів”.
До Івана Яковича маю якусь особливу увагу. Рідкісний Майстер Слова. Назвав би його одним з головних будівничих класичної української літератури (як в американців Марк Твен). Тому цей розділ вичитував декілька разів. І потім ще й пройшовся описаними місцями… Хочу поділитися уривками й фотографіями.

--- “Станиславів” ---

На формування образу Франка істотно вплинуло змагання між українцями та поляками. В останніх був дуже сильний культ Міцкевича, Словацького, писалися їхні героїчні біографії, і своєрідною відповіддю українців було написання таких самих героїчних біографій Шевченка чи Франка. Це знищувало, замовчувало нормальні людські риси письменника.

* * *

Ще більше до формування сетереотипного образу Івана Франка докладалася радянська влада. З нього ліпили щось на зразок марксиста чи великого революціонера-демократа, який майже був схожий на Леніна, тільки от народився не в тій частині світу та був українцем.

* * *

Усі сучасники згадували, що Франко був душею кожного товариства. Франко не любив пити горілку, але зате полюбляв червоне вино. Він вважав, щось таке, як добре вино зрідка – то не є зле. Був невибагливим, але мав дуже добрий смак. Це виявлялося у дуже багато чому. Навіть в одязі, попри нестачу коштів. Мало є українських чи неукраїнських поетів, які були такими простими у поведінці і, скажемо, доступності. Франка можна порівняти з Шевченком, бо Шевченко був теж такий. Франко ніколи не твердив за свого життя, що він великий. Навпаки, він пробував себе по-своєму применшити.

* * *

Перше знайомство зі Станиславовом було не дуже радісним. У червні 1880 р. молодого поета, арештованого за пропагування соціялістичних поглядів, під конвоєм поліцейського доправили до міста після тримісячного ув’язнення у Коломийській тюрмі.

* * *

Вдруге Станиславів поет відвідав восени 1883 р. За словами одних, з метою збору матеріалів для редакції однієї з львівських газет, за словами інших - для цього могли бути інші причини. Зокрема відомий дослідник життя і творчості Франка Іван Горак з цього приводу пише: “Між 10 і 26 вересня 1883 року Фванко був у Станиславі. Чого їздив туди? Для біографів Франка ця поїздка так і залишилася загадкою. У Франка на руках закордонний паспорт. Що ж було такого поспішного, що змусило його їхати у Станіслав? Робота над історією літератури? Станіслав не був тим містом, звідки він міг би щось почерпнути.” В листі Михайлові Павлику молодий поет лише повідомляє: “Я ненадовго надіюсь на пару годин заїхати до вас до Коломиї, бо буду в Станіславі, де маю виписувати різні старі папери і документи.” Саме тоді в біографії Івана Франка вперше виринає прізвище Дзвонковська. У Станиславові мешкала полька Юзефа Дзвонковська, за офіційною версією, друге кохання Івана Франка. З дівчиною поет познайомився восени 1883 року, коли завітав у гості до свого університетського товариша Владислава Дзвонковського, брата Юзефи. Це була молода дівчина, розумна. Франко їй присв’ятив ряд своїх творів. Зокрема віршів “Гей рибачко чорноока”, “Рік минув, як ми зустрілись”, “Не схиляй своє личко рум’яне”, “Осторога”, “Н.Н.”, “Тричі мені являлася любов”, “Апострофа”, “Перспектива”, “До Юзі Д.”, “Газеля”, “Я забув” і повість “Не спитавши броду”. “Більш, ніж меч і огонь, і стріла, і коса. Небезпечне оружжя жіноча краса. Ані мудрість, наука, ні старші літа не дають проти неї міцного щита.”, - писав Іван Франко. Сам Франко не приховував: “Значний вплив на моє життя, а значить також, на мою літературу мали мої зносини з жіноцтвом”.
З розмов станіславських друзів Франка виходить, що Юзефа надзвичайно вродлива, розумна дівчина з досить-таки поступовими і оригінальними поглядами. Хлопці не приховують перед Франком, що Юзефа була прикрасою їхнього гуртка і що всі вони були закохані в неї. Однак Юзефа нікому не відповідала взаємністю, хоч з усіма була однаково привітна і добра.

* * *

На Франка Юзефа справила сильне враження. Він оцінив її критичний розум, зрозумів, що ця її позлітка “польськості” швидко злетить, опаде, а наверх зрине людина, одиним словом. Франко покохав її. Мало того, він вирішує, шо після Ольги Рошкевич Юзефа – саме та жінка, яка може йти поруч, тобто може бути його дружиною. Між Ольгою та Юзефою було багато спільного: витонченість натури, шляхетність, делікатність, краса, самопожертва наче дублювала одну жінку в іншій. А також була серед тих жінок, які дійсно мали на нього найбільший вплив у сенсі не тільки особистих контаків, а й на те, що Франкові мислилося в творчості. Особливого шарму Дзвонковській надавало те, що вона, скажемо, була цілковитим антиподом Франка. Він був завжди жвавий, душею всякого товариства, він був веселий, натомість Дзвонковська була недоступна, навіть, як казали про неї – холодна. Це був як вогонь і вода, а в таких стосунках кохання дуже часто таки спалахує.

* * *

Згідно з етикетом, далі Іван Франко пише листа до матері Юзефи Антоніни Дзвонковської з проханням “о руку і серце” її доньки. Відповідь не забарилася: “Прикро мені відповідати на ваш лист негативно. Відомо пану, що саме положення моєї дочки противиться тому. Така коротка знайомість не могла у пана закріпити почуття, а те, що здається щастям, при ближчому розгляді не є ним… Прийміть від усіх нас сердечне поздоровлення. Антоніна Дзвонковська.”. На той час ще міцні були суспільні бар’єри та станова нерівність, бо Дзвонковські хоч і збіднілі, але були шляхтичами. Батько Юзефи Владислав був учасником польського повстання 1863-1864 рр. та отримав дозвіл на проживання в Станиславові. Франки, родичі по татові, належали нібито до сільської аристократії – вони були вільні селяни. Запис про одруження Якова Франка та Марії Кульчицької: соціальний статус нареченої названо “шляхтянка”, а про Якова Франка не написано нічого. Існує ще один, незаперечний доказ його неселянського походження. По смерті батька (1865) і матері (1874) круглий сирота Іван Франко як здібний учень отримав доволі високу стипендію з фонду Ґловінського, яку надавали дітям здрібнілої шляхти, і вона ніколи не дісталася би Франкові, якби він був селянином. Пізніше Франко написав, що Юзефа не пішла за нього заміж через свою хворобу – сухоти (туберкульоз), який тоді не виліковувався. Померла Юзефа Дзвонковська 5 Травня 1892 р., не доживши й до 30-ти років. Про неї автор залишив рядки:

Явилась друга – гордая княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха та сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня,
Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:
“Мені не жить, тож най умру одна!”
І мовчки щезла там, де вічно темно.

Поховано Юзефу Дзвонковську на давньому християнському цвинтарі в Станиславові (сучасний Меморіальний Сквер на вул. Незалежності, за драмтеатром). Довгий час краєзнавці не знали, де вона була похована, і лише у 1965 р. Володимиру Полєку, багатолітньому працівникові Наукової бібліотеки, а згодом професору Прикарпатського університету імені Василя Стефаника, вдалося віднайти могилу Юзефи. На тому місці стояли дві великі плити з пісковика. Під однією був похований батько Юзефи Владислав, під другою похована вона разом з матір’ю Антоніною та сестрою Марією. На початку 1980-х рр. при знесенні старого цвинтаря і нібито перетворенні його на меморіальний сквер краєзнавцям вдалося вборонити дев’ять могил визначних людей. Могили Юзефи Дзвонковської вберегти не вдалось. “Да кто она для Франко? Какая-то любовніца”, явив свою “поінформованість” у відповіді на питання Михайла Головатого тодішній перший секретар міському партії Ярослав Федорчук. Відстояти могилу Двонковських тоді не вдалося, але місце її розташування зафіксували на фотографіях, і лише в Незалежній Україні відновили надмогильний пам’ятник. Щоправда він на декілька метрів не збігається з точним місцем, як встановлено пізніше, пам’ятник мав бути трохи ближче до вулиці Степана Бандери

До нас не дійшло жодного портрета чи фотографії Юзефи Дзвонковської. Однак збереглася картина М. Ройзнера “Дівчина з маком у волоссі”. Було встановлено, що автор портрета невідомої дівчини особисто знав Юзефу Дзвонковську. Мальовано той портрет було в Косові, коли там були і Ройзнер і Дзвонковська, яка хотіла скласти іспит на тамтешній пошті на маніпулянтку, тобто працівницю пошти. Риси обличчя дівчини з портрета дуже збігаються з рисами обличчя, описаної Іваном Франком. Коли привезли хворого Івана Франка додому в останні дні його життя, а це був Березень 1916 р. у кімнатах було холодно, Франко лежав у своїй спальні і весь час хотів проникнути у власний кабінет, який не опалювався, тому люди, які були біля нього, опісля зауважували, що Іван Франко сумно стояв у дверях, постійно дивився на стіну з картиною М. Розйнера “Дівчина з маком у волоссі”, виникали різні опісля підозри і пояснення, чому було велике зацікавлення Івана Франка саме цією стіною. Зрозуміла річ, у центрі уваги поета був портрет його коханої Юзефи...

--- “Станиславів” ---

Така от невідома історія про Івана Франка.
Пішов я до Меморіального скверу, походив навколо, шукаючи могилу Юзефи Дзвонковської, постояв коло екскурсії молодших школярів, котрим захоплена вчителька розповідала про народжену в Харкові Марію Крушельницьку, коло гробниці Крушельницьким, у місті, куди їх занесло у пошуках порятунку від совєтів-млів… Вчителька закінчила розповідь, діти почали розсіюватися сквером, запитав її чи не знає вона де могила Дзвонковських. Не знала. Повела своїх школярів далі…

Ну якшо у бік вулиці Степана Бандери, то значить піду алейкою правіше, подумав. І так – там знайшовся надгробок Юзі, її сестри і Матері. Тепер він був не просто каменем для мене, а надгробком жінки, яка справила такий величезний вплив на нашого Франка...

Ще весь день ходив Івано Франківськом. Дійшов до Дем’янового лазу, де русссскіє убивали людей у найдикіші способи... Але вас цим вже не здивувати.

понеділок, 3 липня 2023 р.

Мемуари про те, як я брав участь у піратській озвучці українською.

Заголовок таки достойний тої дійсності, в котрій опинилася Україна. Де ж іще після 20-25 років після відновлення Незалежності може виникнути таке явище як піратська озвучка і навіть дубляж українською мовою?

Почну свої мемуари з... 1995 року, коли я з четвертого разу (впертий виявився) вступив до нашого Харківського Університету на факультет іноземних мов.

Мови мене приваблювали не так сильно як авіація та космонавтика, але достатньо, щоби зв'язатися з їхнім вивченням. Тому почав самотужки готуватися з нуля, щойно вирвався з совєцької армії в 91 році.

Варто мимохідь згадати одногрупницю москальку, на ім'я Ліля Малишева, котрій забракло чи то зв'язків, чи то грошей на мгу. Батькам дешевше було купити квартирку в Харкові десь на "Горизонті" та сплатити п'ятирічний пансіон, аніж щемитися в той мгу.

Навіщо я її згадав? Перший місяць занять, - то було знайомство та класифікація хто є хто. Мені вистачило пару разів поспілкуватися з цією Малишевою, щоби дати собі найсуворішу настанову - ніколи не віддавати своєї енергії на благо імперії. Не працювати на імперію, не перекласти жодного слова, ні фрази для видань імперії чи імперським язиком.

Слово "імперія" тут не комплімент, навіть попри те, шо воно завжди звучить компліментом для москалів.

Ліля - була (певен і зараз є) махровою імперасткою.  Така собі дюймовочка, кілограмів 40, і то якшо вдягнути в куфайку й добре намочити. Постійно мила голову шампунем з підфарбовуванням у рудий колір. Взувалася у потворне взуття, носками завжди схожими на сраку самки таргана, котра ось-ось відкладатиме яйця. Імперського мислення в голові мала на десяток дугіних. Типова уродженка тої квазі-імперії.

Тому мені вистачило пари бесід, шоби сказати собі: або перекладатимеш українською, або займешся чимось іншим (потім таки й зайнявся ІТ, закнічивши ХНУ в 2000).

В 2009 році, познайомився через ЖЖ з Олександром, котрий і порекомендував мене до студії перекладу та озвучки телесеріалів UATeam. Вона потім перейменовувалася 100 разів, - то "Омікрон" то ще якось... Перекладали ми серіали "Доктор Хаус", "Межа", потім пропонували зайти в команду перекладу "І мертві підуть", я не захотів. Не вставляла мені та тематика...

До того ж я постійно пропонував команді перекладати фільми, котрі ще не було перекладено. Вони вперто відмовлялися. Пояснювали тим, що можна залетіти за ліцензіями. В той час, як серіали чомусь озвучували. Там не такі ліцензії?

Все ж переклад декількох фільмів я зробив собі в шухлядку й постійно стукався в різні двері. Перший такий фільм переклав з подачі друга Геника "Майкл Коллінз". То було чисте натхення.

Ніхто не хотів братися за його озвучку, жодні з акторів.

Байбако TV, то була підарасня з Харкова, котра сиділа на двох стільцях, озвучуючи більше для кацапів, аніж для України. Ей, чуваки, як вам зараз? Совість не жметь? Чи ви її з собою не носите?

Малі мої доньки підростали, вдома був комп, з котрого можна було показувати фільми, але так мене марудило від того, що українською ні фільмів, ні мультиків. Купити на ДВД? Та яке там! Перший ДВД з українською озвучкою був "Карлсон" де Карлсона озвучував Олег Скрипка, а Малюка - Ані Лорак. Чудова гра голосів. Перекупили в нас Ані Лорак. Шкода, шо вона виявилася така не стійка. А так - чорта з два можна було шось купити. Залишалися лише торенти, або озвучка в кінотеатрах, дякувати за котру маємо Віктору Ющенко. Він протиснув це питання - не знаю якою шаленою ціною. А в 2009 з'явився у нас торент hurtom.com, він же ж toloka.to.

Нарешті я почав показувати доньками мультики і фільми нормальною мовою. Але їх тоді й там було мало. Тому почав сам перекладати ті, котрі хотів їм показати. На щастя з японськими аніме було простіше, до них уваги було мізер, менше навіть, аніж до серіалів. На Толоці познайомився з одним хлопцем і дівчиною, котрі в два голоси озвучували аніме, запропонував їм у подарунок свої переклади, вони погодилися.

Так першим був переклад "Навсікайя з Долини Вітрів" під перекладацьким псевдом "Leben" :)

Не те, шоби я добре знаю аж так японську, але багато цікавився. По чесному підстраховувався англійськими субтитрами, знайомився з ентузіастами з Японії на форумах і в них уточнював точність значень. Після "Навсікаї" той хлопчина з дівчиною чомусь застопорилися, більше не захотіли співпрацювати. Дивно, подумав я. Все ж добре було.

Яким я був наївним. 

А потім з'явився Google+ - перспективна альтернатива сраному фейкбуку, і ми ринулися туди. Там я познайомився з Рамзесом. Виявляється, Рамзес займався перекладами і озвучкою серіалів доволі серйозно. І випадково я натрапив на його посилання на чергову серію телесеріалу "Світляк" ("Firefly"). Ви знаєте про цей серіал з фінальної серії "Місія Сіреніті". Я трохи покритикував ту серію, а саме там де був уривок з блатною говіркою, її переклали по-кацапськи. Рамзес запропонував відповісти за свою критику покращенням. Я переклав той шматочок, скористався словником лебійської мови кобзарів, а де бракуало лексики взяв у Івана Котляревського з "Енеїди", з "макаронічної мови". Зайшло добре, і так ми з Рамзесиком здибалися. У нього ще була актриса, Оксана, в голос котрої я був просто закоханий - широченний діапазон, від підлітків до старих бабуль і проституток. Це талант!

Кажу йому, - завершуємо серіал, і беремося за мою шухлядку. Ок? Він подумав, зважив, - Ок!

Отже, так я долучився до "Товариства Три Крапки" штатним перекладачем-волонтером під перекладацьким псведом Іван Криниця.

Так, все за безплатно. Навіть свої гроші платили голосовим акторам. Заклик скинутися грошима на "Гуртомі" завжди дорівнював нулю...

Доробили ми серіал "Світляк" і пішли штампувати фільми з анімешками, публікуючи їх на  Гуртомі.

Наробили ми всього - не знаю, - мабуть з пів сотні найменувань. Навіть одного разу прибігли до нас діти зі сльозами на очах, кажуть канал QTV не доробили три серії мультсеріалу "Хот Вілз", доробіть, ну будь лаааска. Довелося зробити їм ті три серії, вони аж верещали від захоплення!

Після цього трапилося шось дивне. Всі наші торенти раптом пішли вниз, а потім і зовсім в архіви. Тобто роздчачі  з мого компа працюють, як і роздачі з інших компів, але вони штучно обнулені і засунуті в статус "заархівовано".

Водночас набігли в коментарі під кожною роздачею аніме Хаяо Міядзякі "знавці" японської мови, і почали критикувати кожне слово і кожну фразу. Навіть до літери "я" приколупалися в прізвищі Міядзякі. :)

На цій роздачі не повний перелік робіт "Товариства Три Крапки"  Треба залогінится, щоби побачити роздачі.


Нечутливий / Numb (2007) DVDRip
Cни Джіро Про Суші / 二郎は鮨の夢を見る / Jirou wa sushi-no yume o miru / Jiro Dreams Of Sushi (2011) BDRip-AVC
Витівки до зелених чортиків / Micmacs à tire-larigot (2009) BDRip
Імаджинерум - Уявосвіт / Imaginaerum (2012) BDRip Ukr/Eng | Sub/Ukr
Адзумі / あずみ / Azumi (2003) DVDRip
Наввипередки з Меверіком / Chasing Mavericks (2012) BDRip Ukr/Eng
Скотт Пілігрим проти Світу / Scott Pilgrim vs. the World (2010) BDRip
Ноктурна / Nocturna (2007) DVDRip Ukr/Eng
Відьмина експрес-пошта / 魔女の宅急便 Majo-no Takkyuubin (1989) BDRip 1280 х 690
Покійник / Deadman (1995) DVDRip
Дитячі ігри / Jeux d'enfants (2007) DVDrip Ukr/Fr
Відьмина експрес-пошта / の Majo-no Takkyuubin (1989) BDRip 856x480
Таємниця абатства Келс / The Secret of Kells (2009) DVDRip
Fallout: Ядерна Перерва серіал / Fallout: Nuka Break The Series (2011) SiteRip 1080p
Сінтел / Sintel (2010) BDRip 720p
Легенда про Чорний Фрегат / Tales of the Black Freighter (2009) BDRip Ukr/Eng | Sub Eng
Легенда про Кістяного дракона / Legend of the BoneKnapper (2010) BDRip
Нащадки / Descendants (2008) BDRip Ukr/Eng
Вітрина DC: Джона Гекс / DC Showcase - Jonah Hex (2010) BDRip-AVC
Гало 4: Уперед до світанку (Епізод 1,2,3) / Halo 4: Forward Unto Dawn (Episode 1,2,3) 2012
Світляк (Сезон 1) / Firefly (Season 1) (2002-2003) BDRip Ukr/Eng
Колізей: Римська Арена Смерті / Colosseum: Rome's Arena of Death (2003) DVDRip
Майкл Коллінз / Michael Collins (1996) DVDRip
Вони живуть / They Live (1988) HDTVRip 720p-mini
Остання Мімзі / The Last Mimzy (2007) DVDRip
Небесний замок Лапута / のラピュタ Tenkū no Shiro Rapyuta / Laputa: The Castle in the Sky (1986) HDTVRip
Особливі (Сезон 1) / Push Girls (Season 1) (2012) HDTVRip
Один гігантський стрибок / 1 Giant Leap (2002) DVDRip
Один гігантський стрибок 2: А як же я? / One Giant Leap 2: What About Me? (2008) DVDRip
Щоденники вампіра (Сезон 3) / The Vampire Diaries (Season 3) (2011-2012) HDTVRip Ukr/Eng | Sub Ukr

Все ж мене не полишало почуття, шо нас тихо ненавидять. Студія UATeams перейменувалася в Омікрон і почали збирати на Гуртомі гроші на озвучку, - і гроші їм почали скидати масово. Омікрон почали штампувати щотижня по фільму. Навіть озвучили два моїх переклади "Майкла Коллінза" та "Небесний замок Лапута" - хоча ми вже їх було зробили у "Трьох Крапках". Видно в них завалялися мої переклади, вони їх витягли зі столу та й пустили в хід.

Потім наші переклади почали перевикладати на торенті, типу в кращій якості картинки. А насправді ні: перевикладали роздачі з нашимми краденими перекладами. То канал "Новий", то "СТС". Як я знав, шо то наші переклади? Та дуже просто: я вставляв у переклади маркери, відомі лише мені й Рамзесу. Ці маркери палили їхній перефраз. Типу взяти наші тексти і перефразувати. Ну будь який дурачок впорається, але маркери перекочуваали всі як один у крадені "переклади".

Типовий приклад маркеру. Фільм "Наввипередки з Меверіком". Іде текст в оригіналі. "Мис Меверік, дев'ята тринадцять ранку", я пишу в перекладі "Мис Меверік, дев'ята тридцять ранку".

Ну треба ж бути абсолютно конченим довойобом, шоби не почути в оригіналі thirteen, замість thirty. Але для того, щоби почути, - треба ж слухати оригінал і перекладати з оригіналу. :)

Потім до Рамзеса почали звертатися різні організатори місцевих показів фільмів з проханням дати дозвіл на показ дітям аніме чи дитячий фільмів, шо ми було наозвучували. Звісно - ми ніколи не були проти. Лише раді були, шо діти бачитимуть фільми в гарному перекладі від душі.

Організатори жодного разу не намалювали на афіші логотип "Три Крапки" Трієчка в кружечку. І завжди обривали показ фільму до того, як прозвучить звуковий підпис "Перекладено і озвучено Товариством Три Крапки".

Ми з Рамзесом не могли зрозуміти  в чому справа. Дуже довго не могли зрозуміти. Прокололися ті самі підараси Байбако ТіВі. Зв'язалися зі мною з пропозицією перекладати на них, бо "Три Крапки" в немилості. В чиїй немилості? Мудак в чаті зрозумів, шо ляпнув зайве й зник.

Маленьке дослідження показало нам, шо Гуртом існує не на пожертви громадян, а фінансується єврейчиком Раднянським. Знаєте єврейчика Раднянського? Почитайте вікі про нього. Чувак не любить, коли хтось працює незалежно від нього. От він і насадив на свій гачок UATeam, вона ж Омікрон, вони ж Патлаті, вони ж ХДРєзка, і т.д... і тримає на голодному пайку, за шо вони мають відпрацювати також і на озвучці кацапським язьіком. Бо інакше вилетите на вулицю.

Потім з'явився портал https://uaserials.pro/ під егідою того ж Гуртом, котрий під егідою того ж Раднянського. Потім з'явився "конкурент" цього портала https://uakino.club/  - та ж сама схема, шо веде до Раднянського. На цих порталах ви не побачите жодного перекладу товариства "Три Крапки", якшо є той фільм, над котрим ми працювали, - то обов'язково з вкраденим в нас перекладом, бо маркери свою я впізнаю і через 100 років...

Нам казали, шо ми не професіонали. А ви чули озвучку серіалу "Експансія"? Гвена і Маслінки. Убогішого перекладу і дилетантськішої гри голосів годі шукати. Але вони є.

Такий от негласний бойкот "Товариства Три Крапки.

В чотирнадцятому році, я витратив два місяці на неможливе - на переклад французького фільму "Витівки до зелених чортиків". Здав переклад Рамзесу і вже за два дні був у Десні. Сказав Ігорю, - коли повернуся, хочу подивитися цей фільм в українській озвучці, а не в підарській, котра не передає смислів взагалі!

До речі, кацапські пєрєводи, я називав підарськими ще за два десятиліття до того, як ви почали кацапів називати підарами півтора роки тому. На мене дивилися за це відверто вороже.

Цей фільм був нашим мега успіхом. Взагалі не соромно навіть самому передивитися. Я як той Соломон, підбирав усі правильні слова і шукав відповідники. Цей фільм знятий всуціль на приказках і прислів'ях. Довелося докупляти ще словників, і дуже допоміг французько-англійський словник ідіом та детальний великий французько-український словник видавництва "Перун".

Ми з Ігорем Рамзесом пишаємося цією роботою. Це наша гордість.

Переклад довго не вдавалося вкрасти, але потім ТЕТ з СТСом - котрі фінансуються тим же жидком Раднянським, вкрали, але такий складний текст просто так не перефразуєш, то вони й не дуже старалися. Лише на відверто ДУЖЕ важких та очевидних місцях переставляли місцями слова й наголоси.

Підараси!

"Витівки" то була наша таки остання робота, і ми закрили наш проєкт. На жаль...

Пам'ятаєте, нещодавно був конкурс, хто озвучуватиме фільми українською для Нетфлікса? Хто виграв пам'ятаєте? Так-так, одні з тих уатімзів, в них назв з пів десятка, - але там всі одні й ті ж морди. І фінансуються тим же жидком Раднянсьим.

Тепер ми підходимо безпосередньо до суті. До цього скандалу із законом про необов'язковість дублювання фільмів українською для українських кінотеатрів.

Моя теорія, котра межує з упевненістю, - діла у жидка Раднянського пішли вже зовсім хріново. Навіть підарасам типу Малухи, котрий на наймокрішому лайні утримає балансування, стало западло начитувати тексти кацапам. Навіть за дві миски рису...


  • - Любить зомбоящик, рівняється на московські зомбоящики, порівнює себе з ними.
  • - Чому він переходить на московську коли каже: "Я ящик не смотрю, я на нем работаю"? Він когось цитує? Не порівнювати себе з дикторами інших каналів - це не правильна позиція. Чому? І тоді чому ця "не правильна позиція" має право на існування, за його логікою? хоча яка логіка після N-го виходу з запою... І яке відношення має "смотреть ящик" до "замовників з-за кордону" і "політики каналу"... це тупо набір фраз.
  • - "Є замовники, вибачайте, з-за кордону" - в теперішньому часі, потім каже що аж "три роки тому", і підкреслює що "до війни" (ми ж не вкурсі, що вони й сьогодні гнуть спину на країну агрессора, нє). І це його вибачайте це типу "вибачайте", але нам пофігу, у нас тут малєнькій бізнєс.
  • - "Наш співвітчизник" єврейчик Раднянський... ага втямив.
  • - "Володіє їхнім СТС і засновник наших 1+1"...
  • - "Він замовляє (звучить наче курвів до сауни) наших акторів, ми працюємо "російською мовою" - знову теперішній час, все ще замовляє...
  • - Запрошують наших для передачі "животний смех" - ноу комент, це пік кар'єри, далі тільки діда мороза на утрєнніках в школах Ханти-Мансійска грати.
  • - Каже: "я так для жарту кажу, знову варіант..." (підкреслити "для жарту кажу" і якийсь там "знову варіант", варіант чого? гешефта?). "Це ж іноземна мова, ми хочемо ну хоча б не російську платню, а хоча б подвійну. І вони на це пішли". Дві миски рису цьому Малусі, який на колінах просить, для жарту, подвійну ставку.
  • Я читав відгуки московських працівників Тб, вони кажуть що це не така вже і прибуткова справа. бо таких голодних ротів там багато і повторювати одні й ті ж голоси ніхто не хоче. Отже кацапські диктори самі як вареники в маслі не плавають, виходить наших беруть на передачі типу "животний смєх" платять нічого, а потім піднімають вдвічі, що навіть за мірками напівголих дикторів-московитів дріб'язок.
  • Одним словом хитрий лис, іуда і брехло, яке не бреше коли вживає якісь прості частини речення, а вкупі одне суцільне ковзання по лайну. По морді видно особливо на 37-39 секунді, одним реченням, його ота балаканина то - тиха хода підараса. Стільки насрати ляпів за 1 хвилину, це треба вміти.

А хто фінансував 95 квартал? Ну звісно жидок Раднянський! А ви й не знали? Не кажіть, шо не знали! :D Бо я на вас буду довго хохотать.

І жидок Раднянський дає замовлення своїм зеленим підарасікам і підарасочкам, протягувати оцей закон, бо тоді вся озвучка на нетфлікс піде через нього. І такі підараси як Малуха, байбако тіві, уатімз, омікрон та інший легіон хдрєзок будуть протікати лише через руки жидка Раднянського. А скаже жидок Раднянський кацапською озвучити, озвучать кацапською. Ну кинуть кістку і вам, посполиті, якийсь крадений "піратский" переклад зроблений душею й серцем від якихось там умовних "Трьох Крапок"...

І поки я два дні сидів у бані в цього жидка Цукерберга, читав ваші гнівні протести, жодного разу не побачив глибшого аналізу - кому треба? Кому вигідно? Війна іде за існування України як такої взагалі! А вони про український дубляж запеклися? А вони запереживали, шоби ви покращили знання англійської!

Та я взагалі - ПРОТИ викладання англійської мови в молодшій та середній школі. Лише в старшій школі і то факультативно, коли старший школяр визначиться з подальшим шляхом і вивчатиме іноземну з поглибленням термінології обраного шляху. Хоче дитина на мехмат - математичну термінологію. Хоче у політех - технічну термінологію більше, і так далі.

В молодшій і середній школі лише одна мова.  Українська.

А ви повірили, шо з вас хочуть зробити крутих спікерів? :D Та ні! У вас просто хочуть забрати останнє! І жидок Раднянський серйозно взявся очолити цей процес. А вся ця зелена і шоколадна підарасня з ним заодне. Оксени Лісові, Армовіри перші і арморвіри другі...