Дивна мова московитів: что значіт слово “проізносіть”? :)

LVIVIL'S JOURNAL "ДУМКИ ПРО СЛОВА"·25 СЕРПНЯ 2017 Р.
Доволі очевидно, що слово “проізносІть” = “про”+”із”+”носіть”.

1) Що означає “носіть”?
Пояснювати краще на прикладах - “носіть” штани, спідницю, загалом одіж... чи, скажімо, яку ідею чи думку в голові...

2) Який зміст додає префікс “із-”?
Знову приклади: одіж можна “носіть-носіть” та й врешті “ізносіть”. Ми теж говоримо “взуття зносилося”. Отож, “із” у московитів відповідає нашому “з”.
Стосовно ж прикладу з “думкою в голові”, то виглядає, що думка “ізносіться” не може, хоча в переносному сенсі - “вичерпатись” - може й може, але ми знаємо, що ніхто так не говорить.

3) І, нарешті, що в плані змісту додає до отого “ізносіть” префікс “про-”?
Треба сказати, що одразу й не скажеш)... Загадка... а може й парадокс...

(я навіть якось поцікавився стосовно тої теми у шановного, дуже мною поважаного відомого мовознаця, україніста, професора пана Міхаеля Мозера (Michael Moser)... у коментарях до близької теми, де йшлося про те, що московити вважають українську мову дивною... пан Міхаель був настільки люб’язним, що навіть виніс моє запитання як окрему тему на своїй сторінці, а мовознавців там у нього щоденно багато буває... але, як не дивно, одностайної відповіді, однозначного конкретного пояснення того, яким чином могло виникнути таке слово (і подібні йому “проізводіть”, “проісходіть” і т.п.) - не знайшлось... хоча я тим був не надто здивований, бо ж  нема притомної етимології таких слів і у московитських Вікіпедії, Вікісловнику та словнику Фасмера... проте пан Мозер вказав загальний напрямок: появу тих префіксів у мові московитів із староцерковної штучно створеної мови на базі староболгарської (чи солуньського діалекту) )...

Так от, питання ж цікаве! - як із слова “ізносіть” (зносИти) через добавлення префіксу “про-” можна отримати слово “проізносіть” (вимовляти)...?

Ааналогічно:  “ізводіть(-ся)” ((за)мучити(ся)) - “проізводіть” (виробляти, виготовляти)... і т.п.

І от! ... недавно стала зрозумілою суть справи.

У мові московитів, на відміну від української, префікси - багатозначні.
В тому, зокрема, сенсі, що одне й те саме можуть означати два різні префікси. І навпаки - один і той самий префікс може означати різне, залежно від контексту... :) (і ці люди вважають українську мову дивною... :) )
Таким чином, префікс “із-” у них може означати не тільки “з” (в перекладі московитських слів українською), але й “ви-”чи  “у-”!

Так у  слові “ізношєніє” префікс “із-” у значенні “ви-” надає слову значення “виносити - вИніс” (але не тіла чи якої речі, а, наприклад, думки чи звуку).
Як, наприклад, у слові “ізрекАть” (вИректи)...
А префікс “про-” тоді надає процесові, який описується, завершеності, подібно як у словах “бєжать - пробєжать”, “носіть - проносіть” і т.д..

Але “провинєсті” виглядає негармонійно навіть для вуха московитів, то в певний час конструктори тої мови замінювали “ви-” на “із-” в тому ж значенні, як то описано вище, і тоді вже додавали “про-” (очевидно ж, що такі слова творив не “народ”, якого, як базового носія тої мови, і не існувало взагалі.  Ота штучно творена мова насаджувалась підкореним різноманітним племенам, як мова влади і церкви. І той процес штучного творення так званого “русскава народа” і так званої “русскай культури” триває й понині).

Так і виникли в тій дивній мові дивні слова на зразок “проізношєніє, проісхождєніє, проізвєдєніє” і т.д... подібних яким, зауважимо, нема в українській, білоруській, польській, чеській, словацькій та інших близьких мовах справжніх за походженням (а не “проісхождєнієм”) слов’ян.

Якщо подумати ще (два рази :) ), то можна зауважити, що в творенні таких слів у мові московитів нема систематичності. Слово “хождєніє”, наприклад, існує, а “бєжаніє” не існує. Але існує “во ізбєжаніє”, хоча не існує “ісхождєніє”. Проте існує “ПРОісхождєніє”, хоча не існує “ПРОізбєжаніє”...
І т.д., продовжувати можна дуже довго, бавлячись зі всіма дієсловами... :)

Висновок: якби вивчення людьми мов грунтувалось на освоєнні внутрішньої логічності тих мов, то мову московитів вивчити було б неможливо...

Але, на жаль, так не є... при вивченні мов їх внутрішня логічність стоїть для людей далеко не на першому місці...

як і логічність життя загалом... :)

пс: на фоні мови московитів функціональна чіткість змісту префіксів української та інших справді близьких їй мов просто вражає... :)

Фанера над Парижем.

Існує міф, нібито газета "Іскра" надрукувала коротку статейку в 1908 році, про якогось Оґюста Фаньєра, котрий вирішив пролетіти на біплані над Парижем, врізався у Вежу Ефеля і загинув. "Іскра" пише: "Царизм летить у прірву як Фаньєр над Парижем у Вежу Ефеля".

Вчора таки згаяв з годину, але так і не знайшов жодного історичного факту ні про Оґюста Фаньєра, ні про Оґюста Фурньєра, ні про Армана Файєра, ні про будь-яких інших пілотів на "Ф" над Парижем, - не було нічого... Французи про таке не знають і не чули, як і про салат "Олів'є".

Та й газету "Іскра" видавали в 1900-1905 роки, тож 1908 вона ніяк не могла надрукувати таке повідомлення, якшо редакція не опанувала подорожі в часі.

То звідки взялося оце "как фанєра над Паріжем" я так і не з'ясував, підозрюю, що це красиве слівце як у Василя Шукшина, (один з дуже небагатьох, - чи може й єдиний, я окрім нього інших не знаю, - їхніх письменників, котрий описував "жизнь прастова народа с натурьі").

Красиве слово, придумане на зразок "Анни, расссийскай царицьі" з перепою чи з перекуру, чи з передозу - шось як "Сфотографіровано", "пірамідон", "как фанєра над Паріжем". Дідько йо'зна, шо означає, але як смішно звучить! А історію вигадаємо на ходу і навіть напишемо статтю у Віку і зробимо її правдивою. :)

– Клуб есть? – спросил Пашка.

– Клуб? Ну как же!… Вот такой клуб!

– Сфотографировано.

– Что?

– Согласен, говорю! Пирамидон.

Одне з обговорень на форумі, з котрого я почав свої вчорашні цікаві досліди, хто володіє мовою Дідро, Вольтера, Жуля Верна...

P.S. Технічна довідка. З 2011, по 2012 (півтора року), працював на Europe Air Poste (гасло - "Les Avions aux Services des Hommes" - Літаки на службі людей) - Французька компанія, вантажних, поштових авіа перевезень. У ній колись працював Антуан де Сент-Екзюпері. Так ось інформація з перших рук: НАД Парижем нікому літати не дозволено, окрім як цій компанії. Тож, коли побачите десь фото чи відео з борту літака над Парижем, знайте, це зробив якийсь із пілотів цієї компанії, (або "гість кабіни") але за правилами компанії, пілотам якнайсуворіше заборонено реєструватися в соцмережах. :)

https://forum.wordreference.com/threads/pilote-auguste-fanier.845253/

ПРО КАРФАГЕН ТА ЙОГО ЗРУЙНУВАННЯ

ПРО КАРФАГЕН ТА ЙОГО ЗРУЙНУВАННЯ

Після довготривалих і не дуже приємних роздумів, вирішив для себе, що в жодному разі не буду підтримувати, навіть морально, російські проекти в Україні - проекти російських "опозиціонерів", "лібералів", "біженців" тощо. Чому?

-------

Перше. Будь-які громадські проекти росіян "в екзилі" прямо чи опосередковано входять в орбіти політичних лідерів, які позиціонують себе в якості альтернативи Путіну.

На мій погляд, який, звичайно, може бути помилковим, суттєва риса цих лідерів, наприклад, Навального та Ходорковського, полягає в тому, що вони є реалістами, які розуміють для себе, що отримати владу в цій країні можливо лише в одному випадку - якщо хтось з них стане легальним наступником Путіна.

Вони, гадаю, очікують, що з часом складеться такий рівень політичної напруженості в Росії та кризи у відносинах із Заходом, коли Путін буде вимушений гасити її неформатними кадровими рішеннями.

Що він буде змушений поступитися владою на користь неформатних "опозиційних" лідерів, які гарантують йому перезавантеження відносин з США, укладання нового соціального договору з російським суспільством, збереження статус-кво щодо посилення впливу Росії в регіоні та територіальних надбань, й, звичайно, особисту недоторканість.

І Навальний, і Ходорковський, не очікуючи на запрошення до перемовин, вже публічно надали йому всі необхідні гарантії. І ці гарантії - не тільки для Путіна, але й для російського суспільства, квінтесенцією якого Путін і є.

Для нас це означає лише одне - наступники Путіна, в разі реалізації подібного чи будь-якого іншого сценарія, будуть ініціювати вихід Росії з Донбасу, але точно не повернуть нам Крим.

Що "нова Росія" намагатиметься і надалі затягувати нас назад, в свою орбіту, але вже шляхом м'якого впливу. Що відозмінена концепція "русского мира" буде й в майбутньому застосовуватися до нашої країни напряму і через європейських партнерів. Що ця країна і надалі буде намагатися залишити за собою домінантну позицію в регіоні за рахунок сусідів.

Оскільки саме в цьому і полягає довгостроковий запит російського суспільства, який так влучно вхопив свого часу Путін та його оточення.

Тобто, будь-яка громадськість, яка орієнтована на внутрішньополітичні процеси в Росії, вже, по своїй суті, працює проти України.

З часом, після досягнення своєї мети там, в Росії, "консерви" стануть інструментами російського впливу тут, в Україні.

На жаль, вони стануть "якорями", якими нова влада Росії буде підтягувати нас до себе, толерувати та змушувати йти на компроміси, в тому числі - моральні.

-------

Друге. Деякі іноземні стейкхолдери України живуть та працюють в хибному дискурсі - дискурсі, який має назву "русский мир".

В ньому Росія відіграє роль та сприймається як регіональний лідер, суб'єкт регіональних політичних процесів, а Україна є об'єктом російського впливу.

Можу помилятися, але доволі часто, спілкуючись з іноземними чиновниками, експертами, помічаю, що вони та їхні дії в Україні опосередковано сфокусовані на внутрішніх питаннях Росії.

Тобто, ми до сих пір сприймаємося лише як інструмент, майданчик впливу на російські внутрішньополітичні та громадські процеси. І наша суб'єктність в цій системі, в довгостроковому періоді, зводиться до мінімуму.

Потім, коли цей вплив на Росію завершиться перемогою сил, альтернативних путінській системі, деякі наші союзники об'єктивно почнуть відігравати роль стейкхолдерів саме Росії.

Вони стануть тією зовнішньою силою, яка також буде змушувати нас обнулити стосунки з "новою Росією", піти їй на поступки, знову почати сприймати себе в якості "молодшого брата".

Це - хибна історія.

І наше завдання полягає в тому, щоб поступово вводити наших партнерів в новий конструктивний дискурс, в якому є лише два суб'єкти: "Західний світ" та "Україна". І жодної Росії в якості третьої сторони конструктивної взаємодії.

Один із найбільш простих кроків, які можемо в цьому напрямку робити ми, - не легітимізувати проекти російських громадян в Україні, що підтримуються нашими союзниками, але які зосереджені на російському порядку денному.

Треба розуміти, що росіянам потрібна Росія, а нам - ні. В нас є Україна, і ми маємо власні амбіції в східно-європейському регіоні.

-------

Третє. Наближається час, коли частина російського суспільства, через економічний та політичний колапс в РФ, буде змушена шукати притулку саме в Україні. Чому в Україні?

Через значне розповсюдження російської мови (не треба вчити національну мову), умовну культурну близькість, сприйняття України як частини Росії...

І це з часом створить для нас серйозні виклики.

Одним із таких викликів стане те, що буде створено ризики для збереження та відтворення української етнічної ідентичності, української мови, проукраїнського проєвропейського дискурсу.

Біженці стануть сильною частиною впливу російської ментальності, російської політичної культури на процеси в нашій країні. Згодом вони також стануть впливовим електоральним чинником.

Чому так? Тому що росіяни дуже сильно відмінні від нас. І, що важливо, вони абсолютно цього не розуміють.

На жаль, вони до сих пір вважають нас частиною себе, частиною свого культурного ареалу. І в їхній ментальності, які і сотні років тому, домінують месійність, ескпансіонізм та віра в ефективність агресивних екстенсивних методів освоєння реальності. Також в них є великі проблеми щодо культурної адаптації в нових умовах.

-------

Тому задаю собі питання: чи є сенс допомагати створювати в Україні новий "бруклін"? Середовище, яке орієнтовано на Росію, а не Україну?

Середовище, яке в майбутньому не буде або не зможе інтегруватися в українське суспільство на умовах українського суспільства?

Яке не буде лояльним до української держави та державності взагалі? Яке не буде лояльним до українського внутрішньополітичного курсу та українських зовнішньополітичних амбіцій?

Єдиний висновок, який спадає на думку, полягає в тому, що росіяни повинні відкривати себе в якості українців. Що вони мають відкривати для себе Україну, перероджуватись у якості неофітів української європейської ідеї.

Це можливо лише через отримання власного, приватного, не завжди приємного, досвіду інтеграції в українське суспільство. Без жодних проросійських інституційних посередників.

І ми в жодному разі не маємо надавати їм інструментів для того, щоб будувати тут, на нашій території, альтернативну Росію.

PS

Прошу зважити на те, що не є істиною в останній інстанції, і що викладене в пості - лише приватна думка, плід довготривалих рефлексій на тему величезної кількості текстів в "ліберальних" російських ЗМІ.

Сергій Костинський©
https://www.facebook.com/s.kostynskyi/posts/1356306864429021

Генрі Лонґфелло. "Пісня про Гаявату". Переклад Олександра Олеся.

Історія ця почалася нещодавно, у світлі політичних дискусій з моїми американськими колегами. Все погано, кругом #зрада, кінець світу, Трамп усіх з'їсть... і поступово перейшло в історичну площину, на паралелі з Рейганом (не без мого чуйного керівництва) і як він порішав з похоронами сесесерлянда, і тут знову мої американські друзі сприснули з моєї лінії дискусії і перескочили на те, яким класним хлопаком був Горбачов, він об'єднав Німеччини, встановив мир в усьому світі і розвалив Імперію зла...

Я сумно зітхнув і почав терпляче пояснювати, шо даремно вони надають такої шляхетності демагогу, брехуну, паскуді, за наказом котрої дітей Києва виганяли на перше травня 1986 року під пекуче радіаційне сонце Чорнобиля; даремно вони ошляхетнюють ту мічену демагогічну падлюку, котра зараз активно підтримує лінію чинного президента Московії, хіба озвучує все це тими ж демагогічними псевдо інтелігентними зворотами, користуючись своїм псевдоавторитетом гробаря сесесерії, але - це не що інше як просто "добрий поліцай", котрий ввічливо просить піти назустріч "злому поліцаю", тому що "він не злий, а робота в нього така", і за "державу прикро". Як можна, - питаю, - дослухАтися до людини, котра в усьому світі розповідала про демократію і гласність, а в самому сесесері було щонайменше 800 тисяч політичних в'язнів, котрих убивали там в той час, як Горбачов на красивій картинці вів переговори з Рейганом і весь світ плескав захоплено у долоньки? Горбачову, не Рейгану!

Українського поета Василя Стуса вбили у 1985 - рік, коли було оголошено Перестройку - котра теж є суцільно брехнею.

Уявіть, кажу, шо в Штатах убили поета, скажімо Генрі Лонґфелло, просто за те, шо він писав поезії своїм серцем. От за те саме убили Василя Стуса. Вважайте, шо ліцензію на це вбивство голодною смертю дав сам Горбі! Не знати про це він НЕ міг...

Після цього я послав моїх американських колег - прихильників демократів - читати Генрі Лонґфелло, котрим сам зачитувався на третьому курсі Університету...

Така ось у нас народна діпломасі...


Генрі Лонґфелло. "Пісня про Гаявату" (Вступ). Переклад Олександра Олеся (і принагідно, ще раз згадали Олександра Олеся, лише автор "Сміються, плачуть солов'ї міг так перекласти Лонґфелло).

Should you ask me, whence these stories?
Whence these legends and traditions,
With the odors of the forest
With the dew and damp of meadows,
With the curling smoke of wigwams,
With the rushing of great rivers,
With their frequent repetitions,
And their wild reverberations
As of thunder in the mountains?

I should answer, I should tell you,
"From the forests and the prairies,
From the great lakes of the Northland,
From the land of the Ojibways,
From the land of the Dacotahs,
From the mountains, moors, and fen-lands
Where the heron, the Shuh-shuh-gah,
Feeds among the reeds and rushes.
I repeat them as I heard them
From the lips of Nawadaha,
The musician, the sweet singer."

Should you ask where Nawadaha
Found these songs so wild and wayward,
Found these legends and traditions,
I should answer, I should tell you,
"In the bird's-nests of the forest,
In the lodges of the beaver,
In the hoofprint of the bison,
In the eyry of the eagle!

"All the wild-fowl sang them to him,
In the moorlands and the fen-lands,
In the melancholy marshes;
Chetowaik, the plover, sang them,
Mahng, the loon, the wild-goose, Wawa,
The blue heron, the Shuh-shuh-gah,
And the grouse, the Mushkodasa!"

If still further you should ask me,
Saying, "Who was Nawadaha?
Tell us of this Nawadaha,"
I should answer your inquiries
Straightway in such words as follow.

"In the vale of Tawasentha,
In the green and silent valley,
By the pleasant water-courses,
Dwelt the singer Nawadaha.
Round about the Indian village
Spread the meadows and the corn-fields,
And beyond them stood the forest,
Stood the groves of singing pine-trees,
Green in Summer, white in Winter,
Ever sighing, ever singing.

"And the pleasant water-courses,
You could trace them through the valley,
By the rushing in the Spring-time,
By the alders in the Summer,
By the white fog in the Autumn,
By the black line in the Winter;
And beside them dwelt the singer,
In the vale of Tawasentha,
In the green and silent valley.

"There he sang of Hiawatha,
Sang the Song of Hiawatha,
Sang his wondrous birth and being,
How he prayed and how be fasted,
How he lived, and toiled, and suffered,
That the tribes of men might prosper,
That he might advance his people!"

Ye who love the haunts of Nature,
Love the sunshine of the meadow,
Love the shadow of the forest,
Love the wind among the branches,
And the rain-shower and the snow-storm,
And the rushing of great rivers
Through their palisades of pine-trees,
And the thunder in the mountains,
Whose innumerable echoes
Flap like eagles in their eyries;--
Listen to these wild traditions,
To this Song of Hiawatha!

Ye who love a nation's legends,
Love the ballads of a people,
That like voices from afar off
Call to us to pause and listen,
Speak in tones so plain and childlike,
Scarcely can the ear distinguish
Whether they are sung or spoken;--
Listen to this Indian Legend,
To this Song of Hiawatha!

Ye whose hearts are fresh and simple,
Who have faith in God and Nature,
Who believe that in all ages
Every human heart is human,
That in even savage bosoms
There are longings, yearnings, strivings
For the good they comprehend not,
That the feeble hands and helpless,
Groping blindly in the darkness,
Touch God's right hand in that darkness
And are lifted up and strengthened;--
Listen to this simple story,
To this Song of Hiawatha!

Ye, who sometimes, in your rambles
Through the green lanes of the country,
Where the tangled barberry-bushes
Hang their tufts of crimson berries
Over stone walls gray with mosses,
Pause by some neglected graveyard,
For a while to muse, and ponder
On a half-effaced inscription,
Written with little skill of song-craft,
Homely phrases, but each letter
Full of hope and yet of heart-break,
Full of all the tender pathos
Of the Here and the Hereafter;
Stay and read this rude inscription,
Read this Song of Hiawatha!




Як спитаєте мене ви —
Звідки сі казки й легенди,
Повні пахощів весняних,
Холодку долин зелених,
Диму легкого вігвамів,
Шуму-реву водоспадів,
Реву дикого, страшного,
Як громи, що в горах трублять?

Я скажу вам, відповім вам:
«Із лісів, степів пустельних,
Із озер Країни Снігу,
З сторони Оджибуеїв,
З сторони Дакотів диких,
З гір і тундр, із саг і багон,
Де блука між осокою
Чапля сизая — Шух-шух-га.
Знов кажу я вам — казки сі,
Сі старі оповідання,
Сі поспів’я Навадаги,
Незрівнянного музики».

Як спитаєте — де чув їх,
Де знайшов їх Навадага,
Я скажу вам, відповім вам:
«В гніздах птахів, в нетрях лісу,
На ставах в бобрових норах,
На лугах в слідах бізонів,
Серед скель в орлячих гніздах.

Сі пісні пташки співали
На болотах і на багнах,
В тундрах Півночі сумної.
Читовейк-стрибун співав їх,
Манг — норець і гуска — Вава,
Чапля сизая — Шух-шух-га
І глухарка — Мушкодаза».

Коли б далі ви спитали:
«Хто ж то єсть той Навадага?
Розкажи про Навадагу!» —
На питання б відповів я,
Відповів би таким словом:

«Там, в долині Тавазeнта,
Серед тиші пишних луків,
Між потоками-громами
Жив музика Навадага.
Круг вігвамів індіанських
Розстилались ниви, луки,
Вдалині шуміли сосни,
Бір стояв, зелений влітку,
Білий, сивий в день зимовий,
Повний співу і зітхання.

Гей, веселі ті потоки
Кожний здалеку пізнав би
По їх поводі весною,
По сріблястих вільхах влітку,
По тумані в день осінній,
А зимою по тих хвилях,
Що припали білим снігом.
Ось де жив той Навадага,—
У долині Тавазента
Серед тиші пишних луків».

Там мені співав він пісню,
Говорив про Гаявату,
Про той день, коли він вперше
Сей предивний світ угледів,
Як він жив і як молився,
Як він з сили вибивався,
Як за свій народ боровся,
За його щасливу долю.

Ви, хто любите природу,
Сутінь лісу, шелест листя,
В сяйві сонячнім долину,
І дощі, і завірюхи,
І річки, що рвуться вдалеч
В неприступних нетрях бору,
І на горах грюкіт грому,
Що лунає — наче б’ються,
Лопотять орлині крила,—
Ви послухайте сю пісню
Непочатої природи —
Пісню сю про Гаявату.

Ви, хто любите легенди
І красу балад народних,
Сей далекий, ніжний голос
Днів, давно-давно минулих,
Голос тихої задуми,
Що бринить нам ледве чутно,
Так наївно, що не знаєш:
Пісня се чи, може, казка,—
Ви послухайте і сюю
Оджибвейськую легенду,
Що співа про Гаявату.

Ви, в чиїм серці не погасла
Віра в Бога і природу,
В іскру Божу у людини,
Ви, хто знаєте, що завжди
Людське серце знало муки,
Знало сумніви і сльози
І у царство правди рвалось,
Що крізь темряву глибоку
Нас веде рука Господня
І підтримує у стомі,—
Ви послухайте сей щирий,
Сей переказ первостайний,
Пісню сю про Гаявату.

Ви, що ходите весною
По околицях зелених,
Де схиливсь на огорожу,
Що посивіла від моху,
Барбарис гіллям червоним;
Ви, що іноді в задумі
Сидите на кладовищі
І прочитуєте напис
На пожовклому камінні,
Напис простий, некрикливый,
Але повний смутку-горя.
Повний віри і любові,—
Ви й сей напис прочитайте
Над могилою старою —
Пісню сю про Гаявату.

Шаманського трохи від старого знайомого Онавахо.

я поставлю Вам дивне на перший погляд питання.. але Ви спробуйте дати відповідь.

кому Ви надаєте первагу в Світі Людей, чоловікам чи жінкам?

- я надаю перевагу жінкам перед чоловіками через те, що жінки володіють тою перевагою перед чоловіками, що вони....менш врівноважені, а значить більш складніше влаштовані, більш проникливі і набагато більш цинічні, вже не кажучи про тую таємничу перевагу, котру їм дало тисячолітнє рабство...


то питалися письменника-мадяра знаменитого. питалися про жінок.
всім чоловікам цікаво питатися про жінок. навіть коли чоловіки вже старі. та навіть коли жінки, про яких питаються теж вже старі.
всім цікаво. чоловіки такі в душі діти завжди.

жінки складніше влаштовані. саме перше і головне - вони влаштовані так, аби творити людей. вони реально ТВОРЦІ людей.
куди вже складніше?

я ніколи не соромився питатися. питатися - то чудова комунікація.
і коли в мене почалися зустрічі з Відьмами - я ані грамульки не соромився питатися. я засипав їх усіх і кожну окремо питаннями. самими провокативними часом. а часом - дибільними. уяви бракувало.
уяви собі ти, а навпроти тебе Відьма. справжня. вона може просто зара махнути рукою і світ спалахне барвами. гг.

- Жінка справді має в собі механізм котрий ставить її на один щабель з Творцем. вона, Жінка може творити людину. розумієш, Відьмачку? - і моя Відьма хитро блискала на мене очима... - Жінка теж Творець. В ній зароджується життя, з неї воно виходить і робить перший вдих і видих, вперше кричить світу...З неї виходить життя. І не одне. Все залежить від самої Жінки, від умов, від того чи біля неї достойний Чоловік знаходиться... але Жінка однозначно - Творець.

я не хотів сперечатися. зрештою, я не для цього до неї, до Відьми в гості приїхав і так далеко. але я мав щось сказати. вона зробила паузу. вона затихла і я мав щось сказати.
- але ви...народжуєте в муках. невже то справедливо? Творець створив перших людей зліпивши їх руками, він навіть не зіпрів, пробачте... а вам, жінкам, доводиться проходити крізь муки пекла, вас ріжуть, ви кричите, пробачте, плачете і то триває часом так довго шо страшне.. - втулив своє я.
Відьма засміялася, аж закинула голову, їй навіть не хотілося гамувати сміх.
- муки - то зовсім не обов"язковий атрибут при народженні нової людини для Жінки. повір мені, хлопче. я народила трьох..створила. - вона поправила сама себе.
- емммм... ну...
- Відьмачку, ти говориш шаблонами, до котрих тебе привчив Світ Людей, самі люди, книжки, котрі пишуть дурнуваті люди, кіно, що його знімають не менш дурнуваті і хворі на голову люди... ти говориш умовностями, котрі всх влаштовують..
- Ви так кажете, Оксано (вона просила мене звати її так - Оксаною, хоча представилась мені іншим Ім"ям та по-батькові. у Відьом свої правила)...невже все краще, що ми маємо від життя, краще чим можемо користуватися, послуговуватися і вчитися на ньому, а саме - Творчість людська, то продукт хворих на всю голову людей? мені...мені дивно таке від Вас чути..
- зупинися. - вона враз ляснула долонею по краю столу. дзенькнули ложечки в чайних чашках.
- ану скажи що ти зараз читаєш? - її очі вхопили всемоє нутро, здавалося. я не міг дихнути.
- ану скажи, яке ти останнє кіно дивився? швидко! бігом кажи!

- еееее... ммммм...
- а я тобі скажу, шо ти вже давненько НІЧОГО не читаєш і не дивишся фільмів.
- ну я...
- ...не можеш пригадати? - закінчила вона за мене моє речення і засміялася. я зітхнув. в грудях чомусь шалено калатало серце. - Відьмачку, тільки-но ти зустрічаєшся носа в носа з першим Чудом, справжнім, ні на що не схожим дійством, шо відбувається, проходить перед тобою, на твоїх очах, за твої участі, і коли ти при здоровому глузді до того ж, коли воно тобою роблене а чи ти просто йому випадково чи не дуже випадково, але свідок, в тобі щось сильно міняється... дуже сильно міняється. але головне не те, шо світ відтоді перед тобою інший. він стає іншим,міняється. то не головне. а саме головне, що в тебе з"являється свій магічний, чаклунський досвід. ДОСВІД, розумієш? жодна книжка тобі від нині не зможе дати більшого, жодне кіно тобі не продемонструє кращого... від моменту, коли ти став свідком чи спрвокував Чудо, відтоді ти станеш у кожній книжці шукати щось рівноцінне по силі і напрузі переживання - і не знаходитимеш, за дуууууже хіба рідкеньким виключенням. те саме з кінофільмами - від моменту коли ти побачиш справжнє, реальне Чудо - ти шукатимеш у фільмах щось схоже по насиченню, по заряду, по накалу - але...не знаходитимеш. за дуже рідким виключенням... ти зрозумієш шось дуже просте, але страшенно важливе у Світі Людей..правило. перше своє правило Світу Сили. ти вже над ним думаєш і то давно, я знаю... воно стосується...

- Оксано, вибачте!- мало не скрикнув я. - вибачте, шо перебиваю... простіть..але хочу спитати.. мушу...
- ну давай, питайся. - вона була спокійна, склала руки на коліна. усміхнулася.
- а Ви теж...через таке пройшли?
- так, звісно.
- і шо теж - перестали читати і в кіно ходити?
- я навіть подруг позбулася, змінила роботу і стала вести дуже відлюдькуватий спосіб життя.
- ого..
- я з розуму сходила.
- ой.
вона тиха така враз нахилила голову вбік і я побачив знову той блиск в очах, від котрого серце чомусь вже як по команді закалатало.
- я жартую, ти чого, Відьмачку? - і вона голосно засміялася.
- ні, після першого свого Чуда, я нічого не міняла в житті. поки не міняла. але так - книжки я майже перестала читати і в кіно майже перестала ходити. і менше стала з подругами бачитись. навіть хлопцям, що мене добивалися помахала ручкою.. бо щось змінилося в мені. у сприйманні того світу до якого я так звикла. та й сам світ змінився. і люди в ньому. і закони, по котрим ми тут в ньому живемо... я зайнялася практикою. за першим Чудом мені захтілося зробити-сотворити друге... мені не вдавалося ніяк. я злилася... але була вперта.. дуже вперта і воно мені знову вдалося. а потім ще і ще...потім був момент коли я зрозуміла, що треба таки робити щось із життям. бо я стала просто жахлива і невиносима. - Оксана. затихла на мить і пильно втупилась в мене.
- перше Чудо дає нам перше Правило Світу Сили. ти його знаєш? ти відчуваєш його? от скажи мені?
я не знав шо їй сказати.. я був у розпачі. сотні думок проносилися в моїй дурнуватій голові... шо вона в мене хоче? яке правило? Боже правий, про що вона.. соромно - ай...
- ти думав про нього, воно спливало перед очима написаним текстом, воно бриніло у вухах, воно з"являлося уві сні, тобі про нього казали випадкові люди, ти чув його звідкись чужим голосом по частинах, може навіть по радіо... ну, Правило! - і вона, Оксана, майже гнівно рикнула на мене!
що вона хоче? я не міг сформулювати жодного правила! я навіть хаос думок в голові не міг припинити,очі мої забігали по кімнаті, я почав сіпатися дивно, пальцями вхопився за край скатерті на столі.. - нууу! - майже крикнула до мене.
і тут щось наче клацнуло в мені. думки враз переляканими пташками порхнули хто куди і я почув у голові одну фразу. чітку, проказану тихим але впевненим голосом. не моїм голосом, холєра, але часу ані дивуватися ані лякатися не було. і я повторив.. я став повторювати за ним, за тим глосом навіть коли він ще не договорив фразу до кінця.. то було як у сомнамбулічному стані...я сказав:
- Людям зі мною не по путі. Вони всі гуртом йдуть не туди.

Відьма задоволено прикрила очі і кивнула.
я сидів трохи сторопілий і взагалі не ворушився.

- ох, чоловіки. - майже прошепотіла вона, але я почув.
- які ви, чоловіки. вам би всю ковдру на себе вічно натягнути. - засміялася аж голову закинула. у неї була така манера. але маю сказати - зуби вона мала чудові, білі і здорові. могла їх сміливо демонструвати, визнаю.
- так, перше Правило по Чуді звучить майже так як ти сказав. людям справді з нами не по путі. майже всім. за рідким виключенням. одразу по першому нашому Чуді у Відьмака чи Відьмачки з"являється оте Правило.. ми - самі. і маємо свій власний унікальний досвід, котрий ніяким місцем не в"яжеться зі звичайним людським досвідом... який би сміливий, відірваний від реальності він не був, наскільки би далеко не відносив тебе, читаючого чи просто сприймаючого той досвід митця. ти маєш в пам"яті справжнє диво, не пояснюване, неможливе абсолютно, нереальне, але...наживо тобою пережите... але...ти всього лиш людина... ти маєш пережиття, але не можеш нікому про нього розповісти. ти не можеш ніз ким тим своїм новим досвідом поділитися. тобі ніхто не повірить. - угу.. - подав я голос. мусів подати.
- і тому ми шукаємо одне одного? - спитав. - ми шукаємо собі подібних, просто...щоби поділитися пережитим?

- і так і ні... не лише щоби поділитися, не лише щоби поговорити... і ще... власне, не ми самі шукаємо одне одного, відьмаки та відьмачки.. хтось нам допомагає. так стається. і ти сам знаєш весь механізм. просто пригадай всю хронологію того всього що з тобою стається і ставалося до і одразу після того як ти пережив своє перше Чудо. просто пригадай.

- а ми, Оксано, ми... то і є оті одне одному "рідкі виключення"?
- так, малий мій Відьмачку. лише наші досвіди включають реальне поняття ЧУДА. поняття реальності Чуда. і можливість розуміти одне одного і ділитися власними унікальними досвідами. лише ми можемо підтримати одне одного у намаганні не злетіти з катушок, не здуріти... на перших порах, бо ми - всього лише люди. ми не можемо раптово змінити ВСЕ... наступного після самої незвичайної, неймовірної, неповторної і ні на що не схожої практики, ти прокидаєшся і поряд тебе сім"я, ти хочеш їсти, мусиш вийти з хати і йти на роботу аби заробити копійчину на їдло... а ще, ми просто мусимо бути з людьми. ми не можемо бути самі. ну ніяк.
перебувати поряд з тим, хто тебе розуміє - ото і є щастя. - Відьма засміялася. - така цитата гарна з фільму. пам"ятаєш - "щастя це коли тебе розуміють"?
я кивнув. всесоюзний Тіхонов-Штірліц у ролі вчителя.
- а хто ж нам допомагає зустріти одне одного, Оксано?
- ти скоро сам про все дізнаєшся, мій Відьмачку. не поспішай. воно, знання, скоро саме до тебе у двері ввалиться, його буде багато, повна хата. воно буде як така компанія здоровацька, шумна, криклива, на всі боки розумна і така ж прибацана на всі боки. як ти йому раду даси, тому знанню - і не знаю. - усміхнулася Відьма.

вона помовчала, а потім враз додала, наче пригадавши:
- і так, Відьмачку, Жінка то справжній і реальний Творець. єдиний і справжній... Бог, мій Відьмачку, то Жінка насправді. Бог - то Жінка. наш з тобою Бог - жіночого роду.
- і справжня Відьма ніколи не терпить мук, коли народжує. і в давні часи жінки не тепріли мук. в більшості випадків. - Відьма дивилася мені пильно в очі.
- все залежить від того чи достойний чоловік знаходиться поряд зжінкою під час її вагітності. і чи веде він її за руку до самих пологів...
- поясніть.
і вона пояснила.
а далі ми стали говоити за інше. і ще... того дня, ближче до сутінок, вона показала мені Чудо. своє, невеличке, але дивне-предивне. жіноче. таке Чудо ніколи би не сотворив чоловік.
а потім ми ще сиділи і пили чай.
вона була сама того дня вдома і постелила мені на веранді. попросила не їхати, сказала що я надто "розбалансований".
і дозволила ще питатися її. всього що захочу.
і я питався. в мене було тисяча питань...і ми проговорили майже до ранку. на веранді пахло сухими травами. вони висіли під стелею, на стінах і пахли так, шо в голові було як на лузі... а в грудях - тепло.
а потім я спав. солодко і довго. вона мене не будила аж до обіду.
потім погодувала і ми попрощалися.

я ще був у неї три рази.
їй було не просто зробити так, щоби залишитися самій і залишати мене на ніч.
бо дня щоби наговоритися нам ні разу не вистачало.

https://0navaho0.livejournal.com/265085.html

Крути.

29 січня 1918 року під станцією Крути зійшлися два світи, дві ідеї: світ незалежної європейської держави та агресивна навала московського імперіалізму під новітньою маскою большевизму. Та в кожних глобальних подіях є особистості, які в своєму протистоянні, навіть заочному, стають їх виразниками. Якби сьогодні знімати кіно про Крути – головними героями напевно стали би сотник Аверкій Гончаренко з українського боку та Йосиф Сталін з боку московсько-большевицьких агресорів: уродженець Чернігівщини, командир українських частин у бою під Крутами – новітніх спартанців, що власними тілами захистили Київ та відстояли честь Нації, та народний комісар у справах національностей в лєнінському Совнаркомі – куратор "українського напрямку" в уряді большевиків. Перший боровся за своє право на вільне життя у своїй, Богом даній, країні, другий – під виглядом "нового світового устрою", "всесвітньої пролетарської революції" ніс смерть і поневолення. Перший керував українськими військами особисто, другий – послав на Україну армію Муравйова та Антонова-Овсієнка. Перший бився власноруч – на боці другого були дивізії зайд і перевертнів з українськими прізвищами.

Агресія на Україну і героїчний чин крутянців сталися після ультиматуму, який у грудні 1917 року большевики висунули Центральній Раді. Під ультиматумом, окрім прізвищ Лєніна та Троцького, стояло і прізвище Сталіна. Він був куратором першого большевицького уряду в Україні, утвореного 26 грудня 1917 р. у Харкові переважно з чужинців під назвою "Народній Секретаріят", а після його самоліквідації – в грудні 1918 року поза межами України, в Курську, нашвидкуруч "змайстрував" новий симулякр уряду під назвою "Врємєнноє рабоче-крєстянскоє правітельство України". Його головою призначив спершу москаля з Києва Ґеорґія Пятакова, а згодом – болгарина Христіяна Раковського. Українців до влади не допускав...

В історії заочного протистояння Йосифа Сталіна та Аверкія Гончаренка було декілька епізодів, один із яких розгортається вже після смерті обох.

Аверкій Гончаренко цих змагів не програв. Зазнавав поразок у локальних боях. Але по смерті вийшов переможцем у глобальній битві за Свободу та Незалежність України.

29 січня 1918 року під Крутами завдяки умілому командуванню Аверкія Гончаренка українці відбили фронтальні атаки большевицької орди, завдавши їй великих втрат. Коли вороги, маючи кількаразову перевагу, не змогли знаскоку оволодіти позиціями українців, вони спробували оточити українське військо. Сотник Гончаренко дав наказ пробиватися до потяга, який стояв позаду за два кілометри від станції Крути. Це рішення досвідченого бойового старшини врятувало більшу частину української військової групи у бою під Крутами. У цей день Юнацький курінь втратив убитими 250 стрільців і 10 старшин. Студентська сотня втратила 30 стрільців, які, відступаючи, заблукали в темряві і пішли на освітлену станцію Крути, вже зайняту ворогом. Юнаків захопили в полон і наступного дня розстріляли, добиваючи багнетами.

Вранці 30 січня вояки Юнацького куреня та Студентської сотні повернулися потягом із Крут до станції Бровари, де зустрілися з командиром Слобідського Коша Симоном Петлюрою і за його наказом повели наступ на "Арсенал" у Києві. Відвага і стійкість молодих стрільців Юнацького куреня й Студентській сотні затримали наступ окупантів на Київ. Завдяки цьому Січові Стрільці під керівництвом Євгена Коновальця разом з іншими військовими частинами, вірними Центральній Раді, змогли придушити большевицьке повстання на заводі "Арсенал". Загалом кількаденна затримка ворога під Крутами дозволила українцям домогтися початку визнання з боку інших держав саме Української Народної Республіки, а не большевицької маріонеткової держави на території України.
Аверкій Гончаренко не змириться з невдачею Перших визвольних змагань. Тому вдруге він стане на прю проти Сталіна в розпал Другої світової війни. У віці 53 років із завзяттям заходиться організовувати українську мілітарну потугу – Першу Дивізію Української Національної Армії. Буде одним з її командирів. Пройде разом із побратимами увесь хресний шлях борні за Незалежну Україну проти ката Сталіна.

Сьогодні вони знову повернулися на Україну. Аверкій Гончаренко і його побратими стали частиною національного міфу про новітніх спартанців, вояків, що без роздуму готові "душу свою покласти за друзів своїх", символами незламності, спраги, боротьби і лету до Незалежності. Про них складено пісні, їхніми іменами називають вулиці міст і селищ як на заході, так і на сході України. Аверкій Гончаренко вкорінюється у пам'яті своїх земляків як народний герой.

Але що більше звіріють новітні сталіністи, то твердіше у свідомості народу вкорінюється розуміння, хто ж дійсно є нашими правдивими Героями.

Укорінюються в народній свідомості і переконання, що Нація мусить завжди бути готовою збройно захистити себе, мусить мати мілітарний Дух. І тоді Третя українська революція, революція соціальної та національної справедливості стане для українців переможною.

Олег Тягнибок.
(допис 2012)

Культурологічне

Урок японської культури від "Товариства Три крапки".
Пояснень не буде, сапієнсам сат. :)