я поставлю Вам дивне на перший погляд питання.. але Ви спробуйте дати відповідь.
кому Ви надаєте первагу в Світі Людей, чоловікам чи жінкам?
- я надаю перевагу жінкам перед чоловіками через те, що жінки володіють тою перевагою перед чоловіками, що вони....менш врівноважені, а значить більш складніше влаштовані, більш проникливі і набагато більш цинічні, вже не кажучи про тую таємничу перевагу, котру їм дало тисячолітнє рабство...
то питалися письменника-мадяра знаменитого. питалися про жінок.
всім чоловікам цікаво питатися про жінок. навіть коли чоловіки вже старі. та навіть коли жінки, про яких питаються теж вже старі.
всім цікаво. чоловіки такі в душі діти завжди.
жінки складніше влаштовані. саме перше і головне - вони влаштовані так, аби творити людей. вони реально ТВОРЦІ людей.
куди вже складніше?
я ніколи не соромився питатися. питатися - то чудова комунікація.
і коли в мене почалися зустрічі з Відьмами - я ані грамульки не соромився питатися. я засипав їх усіх і кожну окремо питаннями. самими провокативними часом. а часом - дибільними. уяви бракувало.
уяви собі ти, а навпроти тебе Відьма. справжня. вона може просто зара махнути рукою і світ спалахне барвами. гг.
- Жінка справді має в собі механізм котрий ставить її на один щабель з Творцем. вона, Жінка може творити людину. розумієш, Відьмачку? - і моя Відьма хитро блискала на мене очима... - Жінка теж Творець. В ній зароджується життя, з неї воно виходить і робить перший вдих і видих, вперше кричить світу...З неї виходить життя. І не одне. Все залежить від самої Жінки, від умов, від того чи біля неї достойний Чоловік знаходиться... але Жінка однозначно - Творець.
я не хотів сперечатися. зрештою, я не для цього до неї, до Відьми в гості приїхав і так далеко. але я мав щось сказати. вона зробила паузу. вона затихла і я мав щось сказати.
- але ви...народжуєте в муках. невже то справедливо? Творець створив перших людей зліпивши їх руками, він навіть не зіпрів, пробачте... а вам, жінкам, доводиться проходити крізь муки пекла, вас ріжуть, ви кричите, пробачте, плачете і то триває часом так довго шо страшне.. - втулив своє я.
Відьма засміялася, аж закинула голову, їй навіть не хотілося гамувати сміх.
- муки - то зовсім не обов"язковий атрибут при народженні нової людини для Жінки. повір мені, хлопче. я народила трьох..створила. - вона поправила сама себе.
- емммм... ну...
- Відьмачку, ти говориш шаблонами, до котрих тебе привчив Світ Людей, самі люди, книжки, котрі пишуть дурнуваті люди, кіно, що його знімають не менш дурнуваті і хворі на голову люди... ти говориш умовностями, котрі всх влаштовують..
- Ви так кажете, Оксано (вона просила мене звати її так - Оксаною, хоча представилась мені іншим Ім"ям та по-батькові. у Відьом свої правила)...невже все краще, що ми маємо від життя, краще чим можемо користуватися, послуговуватися і вчитися на ньому, а саме - Творчість людська, то продукт хворих на всю голову людей? мені...мені дивно таке від Вас чути..
- зупинися. - вона враз ляснула долонею по краю столу. дзенькнули ложечки в чайних чашках.
- ану скажи що ти зараз читаєш? - її очі вхопили всемоє нутро, здавалося. я не міг дихнути.
- ану скажи, яке ти останнє кіно дивився? швидко! бігом кажи!
- еееее... ммммм...
- а я тобі скажу, шо ти вже давненько НІЧОГО не читаєш і не дивишся фільмів.
- ну я...
- ...не можеш пригадати? - закінчила вона за мене моє речення і засміялася. я зітхнув. в грудях чомусь шалено калатало серце.
- Відьмачку, тільки-но ти зустрічаєшся носа в носа з першим Чудом, справжнім, ні на що не схожим дійством, шо відбувається, проходить перед тобою, на твоїх очах, за твої участі, і коли ти при здоровому глузді до того ж, коли воно тобою роблене а чи ти просто йому випадково чи не дуже випадково, але свідок, в тобі щось сильно міняється... дуже сильно міняється. але головне не те, шо світ відтоді перед тобою інший. він стає іншим,міняється. то не головне. а саме головне, що в тебе з"являється свій магічний, чаклунський досвід. ДОСВІД, розумієш? жодна книжка тобі від нині не зможе дати більшого, жодне кіно тобі не продемонструє кращого... від моменту, коли ти став свідком чи спрвокував Чудо, відтоді ти станеш у кожній книжці шукати щось рівноцінне по силі і напрузі переживання - і не знаходитимеш, за дуууууже хіба рідкеньким виключенням. те саме з кінофільмами - від моменту коли ти побачиш справжнє, реальне Чудо - ти шукатимеш у фільмах щось схоже по насиченню, по заряду, по накалу - але...не знаходитимеш. за дуже рідким виключенням... ти зрозумієш шось дуже просте, але страшенно важливе у Світі Людей..правило. перше своє правило Світу Сили. ти вже над ним думаєш і то давно, я знаю... воно стосується...
- Оксано, вибачте!- мало не скрикнув я. - вибачте, шо перебиваю... простіть..але хочу спитати.. мушу...
- ну давай, питайся. - вона була спокійна, склала руки на коліна. усміхнулася.
- а Ви теж...через таке пройшли?
- так, звісно.
- і шо теж - перестали читати і в кіно ходити?
- я навіть подруг позбулася, змінила роботу і стала вести дуже відлюдькуватий спосіб життя.
- ого..
- я з розуму сходила.
- ой.
вона тиха така враз нахилила голову вбік і я побачив знову той блиск в очах, від котрого серце чомусь вже як по команді закалатало.
- я жартую, ти чого, Відьмачку? - і вона голосно засміялася.
- ні, після першого свого Чуда, я нічого не міняла в житті. поки не міняла. але так - книжки я майже перестала читати і в кіно майже перестала ходити. і менше стала з подругами бачитись. навіть хлопцям, що мене добивалися помахала ручкою.. бо щось змінилося в мені. у сприйманні того світу до якого я так звикла. та й сам світ змінився. і люди в ньому. і закони, по котрим ми тут в ньому живемо... я зайнялася практикою. за першим Чудом мені захтілося зробити-сотворити друге... мені не вдавалося ніяк. я злилася... але була вперта.. дуже вперта і воно мені знову вдалося. а потім ще і ще...потім був момент коли я зрозуміла, що треба таки робити щось із життям. бо я стала просто жахлива і невиносима. - Оксана. затихла на мить і пильно втупилась в мене.
- перше Чудо дає нам перше Правило Світу Сили. ти його знаєш? ти відчуваєш його? от скажи мені?
я не знав шо їй сказати.. я був у розпачі. сотні думок проносилися в моїй дурнуватій голові... шо вона в мене хоче? яке правило? Боже правий, про що вона.. соромно - ай...
- ти думав про нього, воно спливало перед очима написаним текстом, воно бриніло у вухах, воно з"являлося уві сні, тобі про нього казали випадкові люди, ти чув його звідкись чужим голосом по частинах, може навіть по радіо... ну, Правило! - і вона, Оксана, майже гнівно рикнула на мене!
що вона хоче? я не міг сформулювати жодного правила! я навіть хаос думок в голові не міг припинити,очі мої забігали по кімнаті, я почав сіпатися дивно, пальцями вхопився за край скатерті на столі..
- нууу! - майже крикнула до мене.
і тут щось наче клацнуло в мені. думки враз переляканими пташками порхнули хто куди і я почув у голові одну фразу. чітку, проказану тихим але впевненим голосом. не моїм голосом, холєра, але часу ані дивуватися ані лякатися не було. і я повторив.. я став повторювати за ним, за тим глосом навіть коли він ще не договорив фразу до кінця.. то було як у сомнамбулічному стані...я сказав:
- Людям зі мною не по путі. Вони всі гуртом йдуть не туди.
Відьма задоволено прикрила очі і кивнула.
я сидів трохи сторопілий і взагалі не ворушився.
- ох, чоловіки. - майже прошепотіла вона, але я почув.
- які ви, чоловіки. вам би всю ковдру на себе вічно натягнути. - засміялася аж голову закинула. у неї була така манера. але маю сказати - зуби вона мала чудові, білі і здорові. могла їх сміливо демонструвати, визнаю.
- так, перше Правило по Чуді звучить майже так як ти сказав. людям справді з нами не по путі. майже всім. за рідким виключенням. одразу по першому нашому Чуді у Відьмака чи Відьмачки з"являється оте Правило.. ми - самі. і маємо свій власний унікальний досвід, котрий ніяким місцем не в"яжеться зі звичайним людським досвідом... який би сміливий, відірваний від реальності він не був, наскільки би далеко не відносив тебе, читаючого чи просто сприймаючого той досвід митця. ти маєш в пам"яті справжнє диво, не пояснюване, неможливе абсолютно, нереальне, але...наживо тобою пережите... але...ти всього лиш людина... ти маєш пережиття, але не можеш нікому про нього розповісти. ти не можеш ніз ким тим своїм новим досвідом поділитися. тобі ніхто не повірить.
- угу.. - подав я голос. мусів подати.
- і тому ми шукаємо одне одного? - спитав. - ми шукаємо собі подібних, просто...щоби поділитися пережитим?
- і так і ні... не лише щоби поділитися, не лише щоби поговорити... і ще... власне, не ми самі шукаємо одне одного, відьмаки та відьмачки.. хтось нам допомагає. так стається. і ти сам знаєш весь механізм. просто пригадай всю хронологію того всього що з тобою стається і ставалося до і одразу після того як ти пережив своє перше Чудо. просто пригадай.
- а ми, Оксано, ми... то і є оті одне одному "рідкі виключення"?
- так, малий мій Відьмачку. лише наші досвіди включають реальне поняття ЧУДА. поняття реальності Чуда. і можливість розуміти одне одного і ділитися власними унікальними досвідами. лише ми можемо підтримати одне одного у намаганні не злетіти з катушок, не здуріти... на перших порах, бо ми - всього лише люди. ми не можемо раптово змінити ВСЕ... наступного після самої незвичайної, неймовірної, неповторної і ні на що не схожої практики, ти прокидаєшся і поряд тебе сім"я, ти хочеш їсти, мусиш вийти з хати і йти на роботу аби заробити копійчину на їдло... а ще, ми просто мусимо бути з людьми. ми не можемо бути самі. ну ніяк.
перебувати поряд з тим, хто тебе розуміє - ото і є щастя. - Відьма засміялася. - така цитата гарна з фільму. пам"ятаєш - "щастя це коли тебе розуміють"?
я кивнув. всесоюзний Тіхонов-Штірліц у ролі вчителя.
- а хто ж нам допомагає зустріти одне одного, Оксано?
- ти скоро сам про все дізнаєшся, мій Відьмачку. не поспішай. воно, знання, скоро саме до тебе у двері ввалиться, його буде багато, повна хата. воно буде як така компанія здоровацька, шумна, криклива, на всі боки розумна і така ж прибацана на всі боки. як ти йому раду даси, тому знанню - і не знаю. - усміхнулася Відьма.
вона помовчала, а потім враз додала, наче пригадавши:
- і так, Відьмачку, Жінка то справжній і реальний Творець. єдиний і справжній... Бог, мій Відьмачку, то Жінка насправді. Бог - то Жінка. наш з тобою Бог - жіночого роду.
- і справжня Відьма ніколи не терпить мук, коли народжує. і в давні часи жінки не тепріли мук. в більшості випадків. - Відьма дивилася мені пильно в очі.
- все залежить від того чи достойний чоловік знаходиться поряд зжінкою під час її вагітності. і чи веде він її за руку до самих пологів...
- поясніть.
і вона пояснила.
а далі ми стали говоити за інше. і ще... того дня, ближче до сутінок, вона показала мені Чудо. своє, невеличке, але дивне-предивне. жіноче. таке Чудо ніколи би не сотворив чоловік.
а потім ми ще сиділи і пили чай.
вона була сама того дня вдома і постелила мені на веранді. попросила не їхати, сказала що я надто "розбалансований".
і дозволила ще питатися її. всього що захочу.
і я питався. в мене було тисяча питань...і ми проговорили майже до ранку. на веранді пахло сухими травами. вони висіли під стелею, на стінах і пахли так, шо в голові було як на лузі... а в грудях - тепло.
а потім я спав. солодко і довго. вона мене не будила аж до обіду.
потім погодувала і ми попрощалися.
я ще був у неї три рази.
їй було не просто зробити так, щоби залишитися самій і залишати мене на ніч.
бо дня щоби наговоритися нам ні разу не вистачало.
https://0navaho0.livejournal.com/265085.html
Немає коментарів:
Дописати коментар