Сім засад здорової громадської політики.

Переклад Івана Криниці.

Зауваження до Економічного Клубу Детройта

Лоренс В. Рід, видано 29 жовтня, 2001
Переглянуто, червень 2006

Коли я вперше виходив на подіум, щоб прочитати свою доповідь, надруковану тут, я виступив зі зверненням до Детройтського економічного клубу, всесвітньо визнаного форуму з обміну ідеями. Я вроджений оптиміст, це престижне місце зустрічей є дуже популярним, але я не міг уявити, яку увагу привернуть до себе "Сім Засад Здорової Громадської Політики" у наступні дні та роки.

Я підрахував, що читав це звернення десь у сотні різних місць, ймовірно, у двадцяти штатах та з десятку країн за кордоном. Текст перекладено щонайменше дванадцятьма мовами, зокрема,   китайською, корейською, іспанською та суахілі. Виверт, дивовижніший, ніж у фантастиці, трапився, коли мене запросили прочитати цю промову у Пекінському народному університеті. Читачі, знайомі з моїми поглядами або з Сімома засадами, без сумніву, будуть вражені такою іронією (і перемогою, що прямо пов’язана з поширенням мною цих засад) тепер у самому серці найбільшої комуністичної держави.

Чому ж зацікавленість "Сімома засадами здорової громадської політики" перевершила усі сподівання? Озираючись назад, припускаю, так сталося через те, що я вклепався в азартну гру, написавши це звернення і потім виступивши з ним. Тоді я починав промову перед слухачами так: "Я знаю, що у Клубі (Детройтський економічний клуб) зачитували свої звернення багато лідерів уряду, бізнесу та академічних установ – звернень на тему політики, і дещо ґрунтовніше про нагальні проблеми сьогодення, починаючи з транспорту, закінчуючи освітою, охороною здоров’я та іншими важливими темами. У центрі громадської політики "Макінак" нашою спеціалізацією є проведення досліджень та надання важливих порад з питань політики сьогодення, тож я збираюся працювати тут сьогодні саме з цим.

"Але, трохи поміркувавши, я вирішив натомість відступити на крок від якоїсь окремої дріб’язкової проблеми та запропонувати вам щось інше: широким мазком пензля окреслити підхід, придатний для розгляду будь-якої проблеми. Я хотів би, щоб усі ми подумали про певні  фундаментальні речі, основи основ концепцій, що спираються на багатовіковий досвід та економічні знання. Це, на мою думку, вічні засади, які й покликані вибудовувати інтелектуальне тло, тому що ми діємо як політичні управлінці – і в уряді, і поза ним".

Той відгук, який отримала ця доповідь того дня і впродовж наступних років, наводить на думку, що десь глибинно люди цінують серйозну спробу вирішити важливі питання. Вони визнають ті засади, які можна висловити простими словами – простими, а не обов’язково спрощеними.

Крім того, вони визнають, що підхід до питань із відкритим розумом не означає підхід з порожньою головою. Зрештою, ми навчилися дечого за століття. Це не метання малограмотних, яке спонукає нас беззастережно погодитися, що сонце сходить на Сході. Це не сліпа ідеологія, яка каже нам, що уповноважена республіка вища за диктатуру чи монархію. Загальне припущення, що приватна власність та вільна ринкова економіка вищі за державну власність та центральне планування, - вже навіть не думка, а радше усталена істина для людей, які цінують розум, логіку, факти, наочність, економіку як науку та досвід.

Сім засад здорової громадської політики, якими я хочу з вами поділитися – це опорні колони вільної економіки. Ми можемо мати різне бачення того, як саме застосувати будь-яку з них до певної проблеми, але Засади самі по собі, я вірю, – є сталими істинами.

Ці Засади вигадав не я. Я лише зібрав їх докупи і сформулював. Вони не є єдині опорні колони вільної економіки, чи єдині сталі істини, вони насправді лише забезпечують тверде підґрунтя. На мій погляд, якби наріжний камінь кожного штату та федеральної будівлі прикрасити цими Засадами – і, що ще важливіше, – якби кожен законодавець розумів і непохитно їх дотримувався, – ми б мали набагато сильніший, набагато вільніший та  щасливіший народ з набагато кращим урядом.

Перша

Вільні люди не є рівними, а рівні люди не є вільними.

Спершу я хотів би пояснити, про яку саме "рівність" ідеться у цьому висловлюванні. Я не посилаюся на рівність перед законом – поняття, що рішення суду винна особа чи не винна у порушенні закону ґрунтується лише на тому, вчинили ви це порушення чи ні. Ваша расова приналежність, стать, статки, віросповідання не мають нічого спільного з висновками суду. Це важлива підвалина західної цивілізації, і хоча нам ще далеко до ідеалу, та сумніваюсь, що тут знайдеться хтось, хто заперечуватиме саму концепцію.

Ні. "Рівність", на яку я посилаюся – це рівність у доходах та матеріальних статках – те, що ми заробляємо та можемо собі придбати на ринку економічних взаємин, роботи та обміну. Я кажу про економічну рівність. Візьмімо цю першу Засаду та розбиймо її на дві складові.

Вільні люди не є рівними. Коли люди вільні бути самими собою, можуть самі вирішувати власну долю, присв’ячувати себе покращенню власного буття та буття своїх родин, – результатом, в умовах ринкових взаємин, не буде рівність наслідків. У людей буде різний рівень доходів і вони матимуть різний рівень статків. Тоді як дехто бідкається через цей факт і веде  скорботні балачки про "прірву між багатими та бідними", я вважаю, що коли люди можуть бути самими собою у вільному суспільстві – це прекрасно. Кожен з нас неповторний, з безліччю відмінностей від будь-якої іншої особи живої чи мертвої. З якого дива нам ще щось придумувати на ринку, щоб мати тотожні результати?

Ми різні в питанні наших здібностей. Дехто має більше за інших чи корисніші здібності. Дехто не досяг своїх вищих здібностей, навіть проживши півжиття, або ж і зовсім не встиг. Меджик Джонсон - талановитий баскетболист. Чи здивує когось те, що він заробляє на баскетболі більше грошей, ніж заробив би я? Віл Келлог не знав про свої неймовірні підприємницькі та ринкові здібності до 46 років, доки не розпочав власну справу, заснувавши Келлог Компані, а до того він виконував різну чорну роботу, працюючи на свого старшого брата за 25 доларів на тиждень у санаторії Беттл Крік.

Ми різні у питанні нашої старанності, нашої готовності працювати. Хтось працює більше, довше і з раціональнішим підходом, аніж інший. Це і спричиняє ту велику різницю в тому, як інші оцінюють зроблене нами і наскільки більше вони готові за це заплатити.

Ми також різні у питанні заощаджень. Візьмуся стверджувати: якби президент міг, луснувши пальцями, зрівняти нас у доходах та багатстві цього ж вечора, то ми до ранку все одно знову стали б не рівними, тому що одні з нас заощаджували б, а інші б тринькали. Це три причини, але в жодному разі не єдині три причини, чому вільні люди просто ніколи не будуть рівними економічно.

Рівні люди не є вільними. Друга половина моєї першої Засади насправді веде нас аж до першооснов. Покажіть мені будь-де на планеті народ, серед якого панує економічна рівність, і я вам покажу вельми підневільний народ. Чому?

Єдиний спосіб, у який можна було б більш-менш зрівняти людей у доходах та багатстві в окремо взятому суспільстві – це приставити пістолет до голови кожному. Буквально кажучи, довелося б застосовувати силу, щоб урівняти людей. Довелося б видавати розпорядження, підкріплені гільйотиною, шибеницею, кулями чи електростільцем. Розпорядження приблизно такого змісту. Не перевершуй себе. Не працюй більше чи краще за сусіда. Не заощаджуй мудріше, аніж хтось там іще. Не випускай новий продукт на ринок. Не поставляй товар чи послугу, яких люди хотітимуть від тебе більше, ніж будь-що від твого конкурента.

Повірте, ви не захочете жити у суспільстві з такими наказами. Камбоджа під час правління комуністичних червоних кхмерів наприкінці 1970-х дуже наблизилася до такого, і результатом було майже два мільйони загиблих з восьми за неповні чотири роки. Крім владної еліти, решта народу тієї скорботної землі у той час жила десь на рівні кам’яного віку.

Який же висновок цієї Засади? Не чіпляйтеся до відмінностей у доходах, які виникають від того, що люди можуть бути самими собою. Якщо ці відмінності виникають від штучних політичних перепон, то позбудьтеся тих перепон. Але не намагайтеся змішати нерівних людей в якусь однорідну масу. Вам ніколи це не вдасться, а ваші спроби призведуть до спустошення.

Непосильні податки, наприклад, не зроблять людей рівнішими, вони лише змусять працелюбних та промітних переїхати в інше місце або змінити вид діяльності, а це одночасно збіднить багатьох, хто мав би користь від їхніх вмінь та винахідливості. Як сказав Авраам Лінкольн: "Неможливо витягти когось одного нагору за рахунок опускання іншого".

Друга

Що належить вам, про те ви й дбаєте; що не належить нікому, або належить усім – занепадає.

Це є самою сутністю магії приватної власності. Вона дуже добре пояснює розпад  соціалізованих економік в усьому світі.

У колишній совєцькій імперії уряд проголошував вищість центрального планування та державної власності. Вони хотіли скасувати або хоча б мінімізувати приватну власність, бо їм здавалося, що приватна власність – це куркульство та контрпродуктивність. З урядом на чолі, стверджували вони, ресурси використовуватимуться на благо кожного.

Що колись було фермерським продуктом, стало "народним продуктом" і народ почав голодувати. Фабрика, що колись належала підприємцеві, стала "народною фабрикою", а те, що виробляли люди, було таким мотлохом, що годі було знайти ринки збуту за кордоном.

Тепер ми знаємо, що колишня совєцька імперія породжувала одного економічного каліку без рук, без ніг услід за іншим; рухалася від однієї екологічної катастрофи до іншої. Такий урок соціалістичних дослідів. Соціалісти лише самозакохано розповідають, що для приготування яєшні треба розбити кілька яєць, але самі вони ніколи не готують яєшні. Вони лише б’ють яйця.

Якщо ви гадаєте, що ви добре вправляєтеся з власністю, підіть поживіть у чиїйсь хаті, чи покеруйте чиєюсь машиною з місяць. Запевняю вас: за той час ні чужа хата, ні чужа машина не стануть схожими на ваші.

Якщо ви хочете взяти ті мізерні ресурси суспільства і викинути їх на вітер, – все, що вам потрібно – це відібрати їх у людей, які їх створили чи заробили, і передати під керівництво певної центральної влади. Одним помахом сокири, ви, таким чином, зруйнуєте усе. Сумно визнавати, але уряди на всіх рівнях постійно приймають та поширюють закони, які підривають право на приватну власність, соціалізують власність завдяки тактиці "салямі" – одне кружальце  за раз.

Третя

Здорова політика вимагає, щоб ми розглядали далекі перспективи разом з усіма людьми, а не найближчі – із кількома особами.

Може й правда, як заявив одного разу британський економіст Джон Мейнард Кейнз, що "у далекій перспективі ми усі - трупи". Але це не має бути ліцензією на політику, завдяки якій кілька осіб зараз почуваються добре, шкодячи багатьом завтра.

Можна пригадати багато таких політик. Коли Ліндон Джонсон розкрутив Велику спільноту у 1960-х, тоді думали, що багато хто матиме користь від чека соціальної допомоги. Зараз уже відомо, що у "повзучій" перспективі, федеральне право на соціальну допомогу сприяло поширенню незайнятості, розбивало сім’ї, призводило до залежності та безнадії серед усіх поколінь; це коштувало платникам податків цілих статків, посприяло виникненню шкідливих культурних патологій, над подоланням яких працюватимуть цілі покоління. З іншого боку, також політика обмеження витрат та урядового зростання, – коли спочатку декілька осіб розбагатіють – з’їдали живцем національну економіку та моральні устої за якісь десятиліття.

Ця Засада – фактично заклик, щоб ми ретельно все обмірковували. У ній ідеться, що ми не повинні судити побіжно. Якщо грабіжник йде від банку до банку, цуплячи усю готівку, до якої лише дотягуються його руки, а потім все те витрачає у місцевому супермаркеті, ви ж не вдаватиметеся в роздуми чи треба вам переконувати власників тих магазинів в тому, що той хлопець стимулює економіку.

Маємо не забувати, що сьогодні – це завтра, на яке вчорашні політики-невдахи нам казали не зважати. Якщо ми хочемо бути відповідальними дорослими людьми, ми не можемо поводитися як малі діти, які знають лише власне "Я" та "тут і негайно".

Четверта

Якщо ви заохочуєте до чогось, ви маєте від того більше; якщо знеохочуєте від чогось – маєте менше.

Ми з вами, як людські, істоти є створіннями стимулів та перешкод. Ми відгукуємося на стимули і перешкоди. Вони впливають на нашу поведінку і інколи дуже потужно. Політичні управлінці, які забувають про це, робитимуть дурниці – такі як стрімке підвищення податків на якусь діяльність, разом з тим очікуючи, що люди робитимуть стільки ж, як робили до того, неначе платники податків – це якісь вівці, що вишикувалися у черзі на стрижку.

Пригадуєте коли Джордж Буш (перший із них) під тиском зрікся своєї обіцянки, яку давав у 1988 році - "Жодних нових податків!"? Ми провели марші проти високих податків у 1990-му. Серед інших рішень було і стрімке підвищення Конгресом податку на човни, літаки, коштовності у тому ж пакеті законів. Законодавці гадали: оскільки багатії купують такі речі, то й "хай собі мають", але з підвищеним податком. Очікувалися надходження у розмірі 31 мільйона доларів упродовж першого року після запровадження цього податку на ті три речі. Тепер нам відомо, що підвищені збори дали лише 16 мільйонів доларів. А розщедритися довелося на 24 на допомогу з безробіття, бо багато людей були просто викинуті з роботи у тих галузях, де підвищили податки. Лише у Вашингтоні, округ Колумбія, де законодавці часто забувають про важливість стимулів, можуть очікувати надходжень у розмірі 31 мільйона доларів, насправді отримати 16 і витратити 24, щоб усі подумали, як усім стало добре.

Хочете порозбивати сім’ї? Запропонуйте чек із більшою сумою соціальної допомоги, коли батько покидає родину. Хочете зменшити заощадження та інвестиції? Подвойте на них податки і прикрасьте все це податком на приріст капіталу. Хочете, щоб люди менше працювали? Оподаткуйте їхню роботу так, щоб люди вирішили, що дешевше не працювати.

Сьогодні і в державних, і у федеральних законодавчих органах, забагато уваги приділяється питанню, що робити з дефіцитом, який виник через спад виробництва, та зменшення надходжень. У Центрі “Макінак” ми дуже сподіваємося, що уряд зобов’язаний зреагувати на такий стан справ точно так, як ви, як я, як сім’ї усієї країни реагують на подібний стан: скорочення витрат. Це особливо актуально якщо ми хочемо стимулювати ослаблену економіку, щоб з’явилися нові робочі місця і надходження збільшилися. Коли пацієнт хворий, то лікар не робить йому кровопускання.

П’ята

Ніхто не витрачає чужі гроші з такою ж обережністю як власні.

Чи дивували вас ті історії про молотки за 600 доларів та унітази за 800, які інколи закупляє уряд? Можна пройти цю землю вздовж і впоперек, не знайшовши ані душі, яка б сказала, що з радістю точно так потратила б і свої гроші. Однак, подібне марнотратство частенько трапляється в уряді, інколи в інших прошарках суспільства. Чому? Тому що, як не крути, а витрачальник витрачає чужі гроші.

Економіст Мілтон Фрідман колись добре попрацював над цим питанням і зазначив, що існує лише чотири способи витрачання грошей. Коли ви витрачаєте власні гроші на себе, то інколи, вельми рідко, припускаєтеся помилок. Але їх не багато і вони виникають дуже рідко. Зв’язок між заробляльником грошей, витрачальником, і отримувачем зиску дуже тісний, прямий і миттєвий.

Коли ви витрачаєте власні гроші на купівлю подарунку для когось, ви заохочені мати якусь користь від власних грошей, але, зрештою, ви не обов’язково отримаєте те, чого насправді хоче чи цінить отримувач.

Коли ви витрачаєте чужі гроші, щоб щось собі купити, наприклад, обід на кругленьку суму, ви певним чином заохочені придбати якісну їжу, але немає сенсу економити.

Нарешті, коли ви витрачаєте чужі гроші, щоб купити щось для когось, то зв’язок між заробляльником, витрачальником та оримувачем найвіддаленіший, – а потенціал лиха та марнотратства найбільший. Уявіть собі це так – хтось витрачає чужі гроші на когось. Саме цим весь час і займається уряд.

Але ця Засада не лише коментар про уряд. Я пригадую часи, десь у 1990-х, коли Центр "Макінак" уважно придивлявся до Мічіганської Освітянської Асоціації та їхньої заяви, що допускатимуть до себе підрядні організації шкільного обслуговування (автобуси, харчування, охорона) будь-коли, будь-де лише через тендери. Ми виявили, що на шикарній штаб-квартирі МОА, що розкинулася в Іст Ленсінґу, ця профспілка не мала власних профспілкових робітників з повною зайнятістю – ні двірників, ні облуги зі сфери харчування. МОА передала усі свої кафетерії, охорону, безпеку, поштові пересилки зовнішнім приватним підрядникам, і троє з чотирьох не входили до профспілки.

Отже МОА – найбільша профспілка поварів, двірників, водіїв автобусів та вчителів у штаті – робила зі своїми грошима лише одне, показуючи усім щось дуже незвичне стосовно витрачання громадських грошей з податків. Ніхто – повторюю, ніхто – не витрачає чужі гроші з такою ж обережністю як власні.

Шоста

Уряд не має нічого, щоб комусь щось дати, хіба якщо спершу у когось відбере; а уряд, достаньо великий, щоб дати вам все, що забажаєте – також достаньо великий, щоб забрати у вас все, що маєте.

Це не якась радикальна, ідеологічна, протиурядова заява. Просто ось так воно все й влаштовано. В ній цілі томи про, власне, природу уряду. І вона довершеним чином збігається з філософією та задумом Засновників Америки.

Вже було сказано, що уряд як вогонь – він або небезпечний слуга, або страшний володар. Задумайтеся на хвилинку. Навіть якщо уряд не більший, аніж хотіли наші Засновники, і навіть якщо він виконує свою роботу настільки добре, що й насправді є слугою народу – він все одно небезпечний! Як колись сказав Ґраучо Маркс(*1) про свого брата Гарпо: "Він порядний, але очей з нього не зводьте"(*2). Навіть з найкращого та найменшого уряду не можна зводити очей, тому що, як попереджав Джеферсон, природний напрямок для уряду – це розростання, а свободи – згортання. Не можливо закрити уряд і піти геть; потрібне постійне пильнування, щоб утримувати уряд в своїх рамках, а наші свободи – у безпеці.

Так звана "соціальна держава" насправді не що інше як пограбування Пітера, щоб заплатити Полу, але тільки після того як багатство Пітера добре понадкушують у бездушному, дорогому бюрократичному апараті. Соціальна держава – це все одно, що годувати вівсом коней так, щоб, коли вони погидять, неперетравленого вівса вистачило й на горобців, ну ви, сподіваюсь, зрозуміли. Або ось іще один спосіб: усі стають у велике коло і запускають руку до кишені сусіда попереду. Хтось колись добре сказав, що держава соцдопомоги отримала таку назву тому, що в ній добре живеться політикам, а решта платить за проїзд.

Вільні незалежні люди не дивляться на уряд у пошуках засобів до існування. Вони бачать уряд не як фонтан "безкоштовних" гостинців, а скоріше як на захисника своїх свобод, який обмежений невеликим переліком функцій, куди входить збереження миру, примноження можливостей для всіх, або нехай забирається геть. Все ж існує небезпечна спокуса покластися на уряд – урок, який цивілізація, не далі як стародавній Рим, з болем було вже проходила.

Коли конгресмен приходить додому і каже: "Погляньте, що я вам приніс!" ви маєте вимагати відповіді хто платить за це. Якщо він порядна людина, то він зізнається, що приніс їх лише завдяки загальному голосуванню за гостинці, які інші конгресмени також захотіли мати собі додому – а платите за все ви, і за них теж.

Сьома

Свобода привносить відмінності у світ.

Про всяк випадок, якщо ті шість Засад не достатньо прояснили мою точку зору, я додав сьому і останню.

Свобода – це не розкіш чи красива ідея. Це набагато більше, аніж щасливий збіг чи концепція, яку треба захищати щодня. Це те, завдяки чому може існувати решта всього. Без неї життя в найкращому випадку марудне. В найгіршому – життя взагалі немає.

Громадська політика, яка відкидає свободу, чи не зберігає і не примножує її, мусить відразу викликати підозру в головах пильних людей. Відразу ставте питання: "А що ми отримаємо навзамін, якщо нас попросять здати частину наших свобод?", ага, і сподівайтесь, що це не просто якась тимчасова подачка чи тому подібне "сочевичне вариво". Бен Франклін пішов ще далі та стверджує: "Ті, хто відмовляються від Свободи заради невеличкої тимчасової Безпеки, не заслуговують ані на Свободу, ані на Безпеку".

Сьогодні, занадто часто, політичні управлінці не приділяють зовсім някої уваги загальному стану свобод під час формування нової політики. Якщо є відчуття, що це добре, чи забезпечує їм перемогу на виборах, – вони це й роблять. Будь з кого, хто стане посеред дороги, протестуючи щодо захисту свобод, насміхаються, або не зважають на нього. Сьогодні уряд на всіх рівнях споживає більше 42 відсотків всього, що ми виробляємо, у порівнянні з, десь, 6-7 відсотками за 1990 рік. Та все ж, декому цікаво запитати безпосередньо прибічників збільшення уряду: "Чи 42 відсотки – не забагато?"; "Скільки вам ще треба?"; або "Як ви думаєте, до якої міри робітника допускають до споживання плодів своєї праці?".





~~~~~~~~~~~~~~~~

Я молюся про той день, коли усі Американці практикуватимуть ці Сім Засад. Я думаю, що вони надзвичайно важливі. Наша колишня відданість їм, в тому чи іншому прояві, пояснює як і чому ми годували, одягали та забезпечували житлом більше людей на вищому рівні, аніж будь-яка інша нація в історії планети. Ці Засади – це ключ до збереження надважливої складової життя, яку ми звемо Свобода. Дякую за можливість поділитися ними сьогодні з вами, і дякую вам за все, що ви робитимете, починаючи з цього дня, запроваджуючи ці Засади у повсякденне життя.

Ви можете допомогти

Якщо ви маєте бажання допомогти нам у розповсюдженні ідей, про які щойно прочитали, ми запрошуємо вас звернутися по інформацію до нашого офісу у Центрі громадської політики Макінак. Найважливіше: ми запрошуємо підтримати Центр громадської політики Макінак добровільним неоподатковуваним внеском, також можете включити нас до свого плану заповіту.

Центр громадської політики Макінак – це організація реєстру 501(с)(3) Податкового кодексу США [501(с)(3) – неприбуткова просвітницька, релігійна, літературна чи наукова організація]. Ми не лобісти, ми не афіліюємо, не підписуємося за якісь законодавчі ініціативи, кандидатів чи політичні партії. Ми просуваємо свободу, вільний ринок, громадянське суспільство через дослідження та статті, семінари для доповідачів вищої школи а також цілу низку інших освітніх публікацій та заходів для цільової аудиторії, включаючи законодавців, студентів, вчителів, ЗМІ, інші інституції лідерів у Сполучених Штатах та за кордоном, а також для широкого загалу. Ми дуже ефективно виступали з різноманітних питань, що охоплювали: освітні реформи, вибір місця навчання, приватизації, трудового кодексу, урядових витрат, охорони здоров’я та економічного розвитку.

Ми не шукаємо і ніколи не приймемо ніяких пожертв від уряду будь-якого рівня. Так ми доведемо, що громадянське суспільство може самостійно і добровільно підтримати вартісні починання. Все, що ми робимо стало можливим завдяки підтримці сотень осіб, фондів та бізнесів. Приєднуйтеся й ви.
SKU: SP2002-01 [Джерело-оригінал]

------------------

(*1) Ґраучо Маркс (Юліус Генрі "Ґраучо" Маркс) (Жовтень 2, 1890 – Серпень 19, 1977) — американська телезірка комедійного жанру. Відомий як майстер швидких та дотепних жартів; його вважають одним з найкращих коміків сучасності. Його швидкі, часто виконані експромтом, повні натяків та алегорій скоромовки, завоювали безліч шанувальників та послідовників. Разом зі своїми братами, серед котрих він був третім народженим, зняв 13 художніх фільмів, “Маркс Бразерз”. Також мав успішу кар’єру як соло виконавець, перш за все як ведучий ігрових радіо та телешоу “Закладітеся на власне життя” (“You Bet Your Life”). Його самобутній зовнішній вигляд, незмінний протягом всього часу, відколи він грав у водевілі, складався з усіляких вивертів: перебільшеної сутулості, окулярів, сигари та жирно наведених гримом вусів і брів. Такі перебільшення в рисах створеного образу, започаткували один з найрозповсюдженіших та найвпізнаваніших новітніх стилів гримування, відомого як “Окуляри Ґраучо”: суцільна маска, що складається з рогових окулярів, величезного пластикового носа, кошлатих брів та вус.

(*2) Адольф "Гарпо" Маркс (у подальшому Артур "Гарпо" Маркс) (Листопад 23, 1888 – Вересень 28, 1964) американський комік та зірка кіно. Він другий народжений серед Братів Маркс. Його комедійний стиль зазнав впливу клоунської та пантомімної традиції. Він одягав кучеряву рудувату перуку і ніколи не говорив від час виступів (він дув у ріжок або свистів і таким чином спілкувався). Маркс часто використовував такі реквізити як різьблений ціпок, зроблений зі шматка труби, стрічку-рулетку, та дудку з гумовою грушею; у більшості фільмів він грав на арфі. Звідси і його псевдонім "Гарпо".

Наприклад, в одному з фільмів Ґраучо, посилаючись на неможливі ситуації, каже Гарпо: "неможливо запалити свічку з обох кінців". Гарпо тієї ж миті виймає з кишені пальта свічку запалену з обох кінців. Трохи перед тим у фільмі один чоловік на вулиці просить у нього грошей на чашечку кави, і він негайно виймає з-під пальта чашечку паруючої кави на блюдечці. Як написав у своїй книзі Джо Адамсон "Ґраучо, Гарпо, Чіко та Інколи Зеппо", - "Президента коледжу перекричав німий."

"Блискучого авангардизму" допис.

Перша частина...

Всесвітньо відома обробка «Щедрик» належить до тих, над якими Микола Леонтович працював майже все життя. Перша її редакція була написана до 1901—1902 рр., друга редакція — в 1906—1908 рр., третя — 1914 р., четверта — 1916 р., і нарешті, п'ята — 1919 р.

Уперше «Щедрик» був виконаний хором Київського Університету у 1916 році — у період, коли композитор працював у Києві, де керував хоровими колективами, викладав в Музично-драматичному інституті iм. Миколи Лисенка, працював в музичному відділі Київського обласного комітету та у Всеукраїнському комітеті мистецтв та очолив щойно створений державний оркестр.

Виконання твору принесло великий успіх. Ім'я Леонтовича стало відомим у музичних колах і серед широкої публіки.
Українська культура, по суті, почала виявляти себе з часу, коли до Америки приїхали перші іммігранти з України в 1870-х роках. Однією з найбільш важливих подій був саме виступ хору Олександра Кошиця в Нью-Йорку в 1922 році. Тут вперше був виконаний «Щедрик» М. Леонтовича, маленьке українське диво, яке розійшлося по всіх континентах. Настільки ця пісня сподобалася американцям, що в 1936 році американець українського походження Петро (Пітер) Вільговський (Peter Wilhousky), який працював для радіо NBC, створив англійську версію слів до «щедрика». Пісня нагадувала Вільговському передзвін, і він зафіксував цей образ у своїх віршах. Пізніше пісня закріпилася в музичній культурі західних країн під назвою «колядка дзвонів» (англ. Carols of the Bells). І до сьогоднішнього дня американські хори, професійні й непрофесійні, співають цей твір як колядку на Різдво.

Останнім часом з'явилося чимало обробок Щедрика у виконанні музикантів - починаючи Метрами класики до рок, техно і поп співаків різного калібру...

Наприклад:

Стівен Шарп Нельсон.



Хор Скинії Братства Мормонів.



Кельтська Пані.



Серця Королівства.



І так далі...

Ти і міліція

Юний друже! Так, так – юний, бо ця невеличка брошура написана саме   для молоді. Написана як спроба поділитися життєвим досвідом та певними   знаннями щодо дуже важливого питання – як зробити своє життя   безпечнішим. Ти тримаєш у руках не нудне повчання чи моралістичну   проповідь, це серйозна, але відверта розмова, а тому відразу будемо на   «ти».
       Ми будемо говорити про міліцію, а точніше про те, як   тобі уникнути випадків приниження та жорстокості з боку правоохоронців.   Сам розумієш – тема актуальна. Якщо тобі 20 років, і патрульні ще не   нишпорили по твоїх кишенях у пошуках викраденого десь мобільника,   жодного разу не зігнали ввечері з лавки у сквері або просто не нагрубили   при друзях або дівчині, мушу констатувати – тобі пощастило. У наш час   такі випадки – рідкість. Безпричинне затримання, знущання, побиття та   катування, незаконні обшуки у квартирах та принизливі особисті огляди –   про всі ці ганебні випадки міліцейського свавілля ти, мабуть, не раз   читав у Інтернеті, бачив по телевізору і, я впевнений, неодноразово   обговорював з товаришами, шукаючи відповідь на питання: «А як мені   уникнути цього?»
        Скажу одразу – це непросто, але звести до   мінімуму ризик стати жертвою міліціонерів можна. Просто обміркуй мої   поради та прислу́хайся до них. Вони стануть у пригоді, а може, врятують   твоє життя і здоров’я. А ще – спокій твоїх батьків, що теж дуже  важливо.  Сам бачиш, незважаючи на всі запевнення «свіжих» міліцейських   чиновників про рішучу боротьбу з «перевертнями в погонах», нічого в   нашому з тобою житті суттєво не змінилось, і зустріч із міліціонером –   річ не завжди приємна, а іноді й узагалі небезпечна.

        Отже, почнемо.
        Спочатку головне: запам’ятай три основних принципи (три НЕ) спілкування з міліцією:
      — НЕ провокуй
       — НЕ ображай
       — НЕ тікай

             Не давай приводу застосовувати щодо себе насильство, як би   правоохоронці не підбурювали тебе до спалахів гніву та непродуманих   вчинків своїм чіплянням, хамством і образами. Якщо не витримаєш і   зірвешся – винуватим у конфлікті залишишся саме ти, оскільки довести   вину чиновника, а тим більше міліціонера, у нашій державі дуже важко.   Запропоновані три принципи (три НЕ) мають стати нормою твоєї поведінки   при зустрічі з будь-яким працівником міліції: дільничним інспектором,   опером, співробітником ДАІ чи патрульно-постової служби. Вони   універсальні для будь-яких ситуацій, які ми будемо далі розглядати.

        Ситуація 1. «Відчиніть – міліція!»
          Стаття 30 Конституції України та стаття 14-1  Кримінально-процесуального  кодексу України гарантує кожній людині  недоторканність житла. Це  означає, що ніхто,  у тому числі і працівник правоохоронних органів,  не має права без  законної підстави ввійти в житло проти волі осіб, які  проживають у  ньому. Увійти до твоєї квартири чи будинку, провести в  них огляд  або обшук міліція має право лише за вмотивованим рішенням  суду, з яким  тебе зобов’язані ознайомити.
        Якщо такого  рішення суду  немає, суворий голос за дверима: «Відчиніть, міліція!» –  можна  розцінювати не як наказ, а як прохання. Немає рішення суду – тобі   вирішувати, пускати міліціонера у квартиру чи обмежитись розмовою на   сходовому майданчику в під’їзді. Тому, якщо у двері дзвонить міліціонер,   не поспішай відразу їх відчиняти, а спочатку детально розпитай про  мету  його візиту. Пояснення на кшталт: «Поговорити треба» або:  «Відчиніть –  тоді й поясню» до уваги взагалі не беруться. Якщо,  наприклад, дільничний  інспектор міліції повідомляє, що він перевіряє  паспортний режим, візьми  паспорт і сам вийди до дільничного. А ще  одразу натисни на кнопку  дзвоника дверей сусідів – хай вони будуть  присутніми при твоїй розмові з  міліціонером. Я радив би взагалі не  пускати сторонніх осіб до свого  житла, у тому числі й співробітника  міліції, але якщо так сталося, що  він уже в квартирі (ти дозволив йому  написати якийсь документ на кухні),  завжди залишайся з ним у одному  приміщенні. Чуєш – завжди! Це не  боягузтво, а елементарна норма  поведінки у своєму житлі, досвідчений  міліціонер і сам не залишиться в  кімнаті за відсутності господаря. А в  іншому разі не дивуйся, коли  наступного дня під твоїм холодильником  зовсім інші працівники міліції в  присутності понятих знайдуть якісь  невідомі пігулки. Здогадуєшся, хто  їх міг там залишити, коли ти виходив  із кухні?
       Перед тим, як  відчинити двері міліціонерові, зверни  увагу на його зовнішній вигляд –  дільничний інспектор міліції під час  відвідування громадян повинен  бути у форменому одязі (він же не на чашку  кави до тебе прийшов). Якщо у  двірне вічко ти побачив кількох осіб у  цивільному, які називають себе  працівниками міліції і хочуть  поспілкуватися з тобою, не відчиняючи  дверей, розпитай, з якого вони  райвідділу, навіщо прийшли та ввічливо  поясни, що ти завжди радий надати  допомогу. А потім попроси залишити у  дверях письмову повістку з  викликом у міліцію, де має бути зазначено, з  якого приводу тебе  викликають, хто саме і в якій якості (свідок,  підозрюваний тощо). Своє  небажання пускати незнайомців у дім завжди  можна розумно обґрунтувати:  наприклад, сказати, що батько пішов у  магазин, зачинив двері та  випадково забрав із собою ключі, і ти просто  фізично не можеш відчинити  двері, бо немає чим. Але ти зараз  зателефонуєш батькові, і він одразу  прийде.
       Якщо люди в  цивільному погрожують зламати двері,  грюкають у них, і ти бачиш  серйозність їхніх намірів – зателефонуй на  «1-02» та сам виклич  міліцію, повідомивши, що невідомі особи без форми,  представляючись  працівниками міліції, вчиняють спробу протизаконно  вдертися до твого  житла. У черговій частині телефонний дзвінок буде  автоматично записаний  на магнітні носії, а це, у разі потреби, буде  свідчити на твою  користь. Крім цього, обов’язково зателефонуй або поклич  сусідів –  міліціонери дуже не люблять свідків своїх протиправних дій.


       Ситуація 2. Спілкуємося з міліціонером

         Будь-яка розмова з міліціонером, незалежно від того, де вона   відбувається, – у тебе вдома, на вулиці чи в кабінеті райвідділу, має   починатися з твого прохання до нього пред’явити службове посвідчення. Не   соромся уважно його прочитати, а при можливості демонстративно  записати  посаду, прізвище, ім’я правоохоронця. Це не твоя забаганка,  він  зобов’язаний усі ці дані повідомити тобі. Та й психологічно ти   продемонструєш свою готовність до спілкування, але виключно в межах   закону і на серйозному рівні.
       Слід розуміти, що міліціонер є   представником держави, і до нього необхідно ставитися з відповідною   повагою та виконувати його законні вимоги. Запам’ятай: злісна непокора   законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції є адміністративним   проступком (стаття 185 Кодексу про адміністративні правопорушення) і   може призвести до застосування щодо тебе фізичної сили та арешту строком   до 15 діб. Міліціонери дуже полюбляють під будь-яким приводом   використовувати саме цю статтю – вона дає їм можливість доставити людину   до райвідділу, а на чужому полі, так би мовити, грати завжди гірше.   Разом з тим, зверни увагу, – ти зобов’язаний виконувати лише законні   вимоги працівника міліції, як то: назвати своє прізвище, адресу   проживання, пред’явити паспорт чи інший документ, що посвідчує особу,   дати пояснення з приводу події, свідком якої ти був, припинити чинити ті   чи інші дії, якщо тобі обґрунтовано вказали, що в них вбачаються  ознаки  правопорушення.
        Увага! Памятай:          – міліціонер не має права вилучати й забирати з собою твій паспорт,   якщо в ньому немає ознак підробки (у такому разі в присутності двох   понятих обов’язково складається мотивований протокол вилучення чи   добровільної видачі документа);
        – міліціонер не має права   вилучати у тебе будь-які речі, якщо вони не є знаряддям або об’єктом   скоєння правопорушення. У будь-якому разі вилучення речей також має бути   протокольно оформлено в присутності двох понятих;
       –   міліціонер не має права вимагати від тебе невідкладно прибути разом із   ним до райвідділу міліції без пояснення причин. Такі дитячі доводи, як   «У райвідділі все тобі розкажуть» або: «Я не знаю, це до начальника   зверніться», – пропускаємо повз вуха. Взагалі, якщо тобі не вручено   письмову повістку про явку в міліцію – до райвідділу можна не йти.
          – ти маєш право в будь-який момент припинити розмову. Але зроби це   коректно й аргументовано: посилайся на стан здоров’я, необхідність   прийняти ліки або просто скажи, що виходив із дому в магазин і залишив   на плиті чайник. Обов’язково скажи, що завжди готовий зустрітись і   допомогти міліції в інший час, міліціонер не має права примушувати тебе   до тривалої співбесіди, коли припинити розмову – вирішувати тобі.


         Ситуація 3. Тебе викликають у райвідділ міліції

           Я вже говорив, що явка в міліцію є обов’язковою, якщо ти отримав   відповідну письмову повістку. До того ж, така повістка має бути отримана   особисто тобою під підпис (корінець повістки з підписом міліціонер   забирає з собою). У повістці повинно бути чітко зазначено: кого   викликають у міліцію (твоє прізвище та ініціали), куди викликають (назва   органу міліції та його адреса), хто викликає (прізвище посадової   особи), у якості кого викликають (потерпілий, свідок, підозрюваний), для   чого викликають (допит, надання пояснення), дата і час прибуття до   міліції.
        Проігнорувати можна телефонне чи усне запрошення до   підрозділу міліції (такий вчинок відповідальності не передбачає), але,   отримавши письмову повістку, ти зобов’язаний з’явитись у райвідділ, і   від цього нікуди не дітися. Якщо не прийдеш – доставлять примусово із   складанням протоколу про злісну непокору законним вимогам працівника   міліції. Але життя – це життя, і якщо з важливих причин (хвороба тощо)   ти не зможеш прийти до міліції у термін, вказаний у повістці, –   обов’язково зателефонуй до райвідділу й повідом про це. Бажано спершу   зателефонувати не до конкретного працівника, а до чергової частини, де   розмова буде зафіксована записуючим пристроєм, і ніхто надалі не зможе   звинуватити тебе в ухиленні від явки. Проте візьми до уваги, що потім   посадова особа райвідділу, яка викликала тебе до себе, може зажадати   документального підтвердження причини неявки (лікарняний лист та інше).
        Дуже важливо!  Не ходи до міліції сам, до самого кабінету тебе повинні супроводжувати   близькі або друзі. Так, на всякий випадок. І хай цей момент, що ти не   один, побачать якомога більше міліціонерів. У крайньому разі   (припустімо, ти перебуваєш десь у чужому місті на відпочинку або у   відрядженні), перед відвідуванням райвідділу проінформуй по телефону   родичів та знайомих: до якого саме підрозділу міліції ти йдеш, коли, хто   та у зв’язку з чим тебе викликає.
       Запам’ятай!  Одразу після того, як ти зайшов до приміщення райвідділу, звернись до   постового при вході або в чергову частину і вимагай, щоб тебе записали у   відповідному журналі відвідувачів (такий є в кожному підрозділі   міліції). У журналі має бути зазначено твоє прізвище, ім’я, по батькові,   дата та час прибуття в райвідділ, до кого з працівників міліції ти   прийшов. Далі постовий зобов’язаний зафіксувати у цьому ж журналі час,   коли ти вийдеш із райвідділу. Ти спитаєш – навіщо ця бюрократія? А для   того, щоби ти не сидів у райвідділі кілька діб за підозрою у вчиненні   злочину, а міліціонери при цьому не розводили би руками і не говорили   твоїм стурбованим батькам, що взагалі тебе не знають, і ти в райвідділі   ніколи не був. Запис у журналі про твоє перебування в міліції значно   зменшить таку загрозу, а твої родичі в очікуванні біля чергової частини –   зведуть її нанівець.


        Ситуація 4. Тебе затримала міліція
          У народі кажуть, що не можна зарікатися від двох речей – від суми та   від тюрми. Іноді в житті обставини складаються таким чином, що навіть   найбільш законослухняний громадянин може опинитись у ролі затриманого.   Неважливо, за що тебе затримали, важливо, що робити і як себе поводити в   такій нестандартній ситуації .
       Маєш знати, що існує дві   головні підстави для затримання: затримання за скоєння адміністративного   правопорушення та затримання за підозрою у вчиненні злочину.
       Отже, – адміністративне затримання.   Проводиться міліцією, якщо вона вважає, що ти вчинив адміністративне   проступок – порушував громадський порядок, перебував у громадському   місці в нетверезому стані та тому подібне. Взагалі, згідно зі статтею   263 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП), адміністративне затримання може тривати не більше 3 годин. За цей час співробітники міліції повинні скласти на тебе адміністративний протокол, опитати свідків та інше.
          Після затримання тебе можуть помістити й тримати в спеціально   відведених для цього приміщеннях – кімнатах для затриманих, які в народі   називають «мавпятниками». Перебування в такій кімнаті приємних вражень  у  тебе не залишить, а отже, – увага!
        Для початку спробуй взагалі уникнути підстав для затримання. Для цього :
      – завжди май при собі свій паспорт або студентський квиток.   Постійне носіння при собі документів позбавить тебе від багатьох   ускладнень під час спілкування з працівниками міліції. Відсутність   паспорта дає міліціонерові повне право доставити тебе до райвідділу для   встановлення особи. Якщо ти таки не маєш при собі документів, чітко   назви своє прізвище та адресу проживання, попроси міліціонера   зателефонувати по твоєму телефону батькам, які підтвердять твої   твердження. Батьки не беруть слухавку – не біда, попроси правоохоронця   перевірити правдивість повідомлених про себе відомостей за обліками   адресно-довідкового бюро по телефону, він має таку можливість. Скажи, що   ти з розумінням ставишся до важкої міліцейської праці та розумієш, що   міліціонер виконує свої обов’язки, а тому готовий почекати, доки   проводиться ця перевірка;
      – уникай створення конфліктної ситуації з правоохоронцями.   Пропонуй компроміс, і якщо це можливо, виконай їхні вимоги. Зрозумій,   що згідно із Законом «Про міліцію», міліціонер таки має право зупинити   на вулиці будь-якого громадянина. Але лише зупинити, перевірити   документи, попросити надати пояснення з того чи іншого приводу. Часто   правоохоронці вимагають надати їм можливість провести огляд речей,   скажімо, сумки (ну, що поробиш, коли твоя велика сумка викликала підозру   в міліціонерів, які знають, що декілька годин тому в цьому районі   обікрали квартиру?). Слід розуміти, що між обшуком і так званим оглядом є   суттєва різниця. При огляді міліціонер повинен запропонувати тобі   показати вміст сумки, особисто копирсатись у ній або у твоїх кишенях він   не має права. Відповідно до закону, ти вправі відмовитись від   проведення огляду, але тоді пам’ятай, що в такому разі працівник міліції   може зажадати пройти з ним у райвідділ, мотивуючи необхідністю   розкриття злочину. При цьому, якщо не маєш при собі паспорта, – твої   шанси бути примусово доставленим до міліції зростають у рази. Тому, якщо   в тебе немає при собі заборонених предметів, то чому би й не надати   міліціонерові можливість пересвідчитись у цьому. Зроби це, хай він   заспокоїться;
      – будь спокійним і чемним, але водночас і впевненим у собі.   Запам’ятай, що саме перші хвилини твого вимушеного спілкування з   міліціонером мають велике значення для подальшого розвитку ситуації. Ще   раз наголошую – не піддавайся на провокації й ніколи не відповідай на   грубість грубістю. Коректна й у той же час офіційна манера спілкування   спонукає міліціонера ставитися до тебе таким же чином. Обов’язково   запитай, у чому причина такої цікавості до твоєї персони – міліціонер   зобов’язаний проінформувати про підстави затримання. У жодному разі не   треба залякувати міліціонера своїм «родичем-прокурором» або   «сусідом-депутатом» та ще й погрожувати звільненням з роботи, будь певен   – сфальсифікують матеріали і зроблять так, що навіть добросовісний   прокурор не допоможе. Відразу «качати права» і вимагати негайно надати   тобі адвоката потреби також ще немає – з тобою тільки розмовляють;
        – не роби дурниць і не потрапляй до міліції «за компанію». Скоєння правопорушення у складі групи відноситься до обставин, що обтяжують відповідальність за вчинене;
          – якщо так сталось, що ти десь випив чарку-другу горілки, спокійно   скажи працівникові міліції, що це не заборонено законом і не є значною   провиною, адже ти повністю себе контролюєш. Доведи адекватність своєї поведінки,   скажи, що був на дні народження в нареченої і дозволив собі трохи   випити вина за здоров’я майбутньої тещі (міліціонери такі ж люди, і в   них такі ж тещі). Пообіцяй, що зараз же підеш додому, а не будеш   вештатись по місту в пошуках пригод. Разом з тим, не треба   фамільярничати та лізти до працівника міліції з обіймами: «Ну,   командире, ти ж розумієш…»;
        – якщо ти скоїв дрібне правопорушення – вибачся й одразу виконай вимогу міліціонера  щодо його усунення (припини голосно співати вночі на вулиці, сховай   пляшку з пивом і запевни, що доп’єш її лише вдома, підніми той злощасний   недопалок і таки кинь його в смітницю, а не поруч).

         Тепер   що робити, коли ці профілактичні заходи все ж не допомогли, і   міліціонер висловив твердий намір тебе затримати й доставити до   райвідділу. У такому неприємному випадку:
        – у жодному разі не тікай і не чини фізичного опору  працівникові міліції. Обірваний погон або ґудзик на сорочці міліціонера   – це доказ твоєї злісної непокори, а значить, у найліпшому разі, – 15   ночей у камері з неприємним товариством. Крім цього, тебе просто   елементарно відлупцюють, бо співробітник міліції має право застосовувати   прийоми рукопашного бою для припинення правопорушення та затримання   особи, яка намагається втекти, потім надінуть наручники і ще раз   відлупцюють, вже для профілактики;
        – вимагай чіткого пояснення, у зв’язку з чим тобі так необхідно йти до райвідділу і в скоєнні якого правопорушення тебе підозрюють;
        – перед тим, як пройти з міліціонером до службового автомобіля, з’ясуй, у який підрозділ ви направляєтесь;
       – проінформуй по мобільному телефону про затримання своїх близьких  (друзів, знайомих). Це зробити важко, оскільки міліціонери часто не   дають можливості скористатись телефоном. Проте таку спробу зробити   необхідно – поясни міліціонерові крайню важливість такого дзвінка,   посилаючись на те, «що вийшов із дому на хвилинку в магазин, біля   під’їзду шестирічна сестра залишилась, а ключі від квартири в мене».   Отримавши можливість зателефонувати, стисло повідом родичів, у який   підрозділ міліції тебе відвозять та попроси приїхати до тебе. У   крайньому разі спробуй надіслати СМС-повідомлення. Ще раз кажу,   вірогідність того, що тебе в міліції будуть принижувати або бити, значно   зменшиться, коли під черговою частиною перебуває купа твоїх родичів,   яка вимагає невідкладної зустрічі з тобою й телефонує до всіх можливих   інстанцій (до прокуратури в першу чергу);
        – дуже важливо, щоби при доставлянні у відділ міліції був чітко зафіксований час затримання,   оскільки з нього починається відлік годин твого вимушеного перебування  в  міліції. У черговій частині ведеться книга обліку доставлених, куди  має  бути внесений відповідний запис про твій вимушений візит;
        – одразу після прибуття до міліції вимагай складання протоколу про своє затримання.   У протоколі неодмінно зазначаються дата і час затримання та його   підстави з обов’язковим посиланням на норму закону, що їх передбачає.   Відповідно до статті 29 Конституції України при складанні протоколу   працівник міліції повинен негайно повідомити про твоє затримання   родичів, проконтролюй це. Нікуди не поспішай, потреби в цьому вже немає.   Уважно прочитай зміст протоколу, вимагай роз’яснити твої права і   передусім право відмовитись давати будь-які свідчення стосовно себе та   право на отримання юридичного захисту й допомоги від фахівця в галузі   права.
       Міліціонер запропонує підписати складений на тебе   протокол. Пам’ятай, просто підписаний протокол – це зізнання у вчиненні   правопорушення, тому, якщо не вважаєш себе винним, зазнач у протоколі  (є  там така графа – пояснення правопорушника) «з протоколом не згоден»  або  взагалі відмовся його підписувати (надавати пояснення чи  підписувати  протокол – це твоє право, а не обов’язок). У протоколі маєш  право  записати свої зауваження щодо дій посадових осіб міліції, якщо  вважаєш  такі дії незаконними. Наприклад: «Про затримання не повідомлені  родичі»  або: «Мені відмовлено у наданні можливості користуватися  послугами  адвоката».
         Пам’ятай, ти маєш право взагалі відмовитись підписувати документи, давати будь-які показання чи пояснення проти себе.   Таке право тобі гарантує стаття 63 Конституції України, і співробітник   міліції перед тим, як почати опитувати чи пропонувати підписати   протокол, зобов’язаний ознайомити тебе під підпис із положеннями   вказаної статті;
       – до речі, настав час шукати візитку знайомого адвоката.   Якщо такого немає, – це погано. Послуги кваліфікованого фахівця ніколи   не завадять, тому після того, як прочитаєш цю брошуру, одразу  познайомся  з адвокатом та заздалегідь обговори спільні дії під час   непередбачуваних ситуацій. Стаття 29 Конституції України наголошує, що   «кожному заарештованому або затриманому має бути надано можливість з   моменту затримання захищати себе особисто та користуватись правовою   допомогою захисника». Ввічливо поясни співробітникові міліції, що ти   взагалі відмовляєшся підписувати будь-які документи за відсутності твого   адвоката. Відмова не повинна бути показово нахабною і дратувати   міліціонера, просто спокійно скажи, що ти не можеш підписувати   міліцейські папери без адвоката, оскільки не є фахівцем у галузі права і   не хочеш якихось ускладнень надалі.

        Під час оформлення   адміністративного затримання тобі доведеться пройти неприємну  процедуру  особистого огляду та огляду твоїх речей. Слід знати, що  особистий огляд  має проводитись особою однієї з тобою статі й у  присутності двох понятих  цієї ж статі. Про результати особистого огляду  складається протокол, до  якого заносяться відомості про вилучені в  тебе речі. Протокол  засвідчується твоїм підписом та підписами понятих.

        Після  оформлення процедури затримання, тебе, можливо, помістять у  кімнату для  затриманих при черговій частині. Хоча, яка це кімната,  будемо називати  речі своїми іменами – у камеру. Ще раз нагадую –  відповідно до  законодавства в камері ти можеш перебувати максимум 3  години. Якщо цей  час минув, а тебе звільняти ніхто не поспішає – покажи  свою обізнаність і  неагресивно поцікався, чому міліція порушує вимоги  законодавства. Не  треба одразу панікувати – спокійно очікуй, періодично  ввічливо нагадуй  черговому про те, що перебуваєш у камері понад  максимально визначений  термін і дуже хвилюєшся за батьків, які досі не  знають, де перебуває  їхнє улюблене чадо. Поясни, що ти не хотів, проте  тепер просто вимушений  поскаржитись на дії працівників міліції їхньому  керівникові або  прокуророві. Проте якщо тебе зараз же відпустять, то  перевантажувати  міліцейське начальство й прокуратуру своїми скаргами не  будеш.
       Буває  так, що в камері ти знаходишся не один.  Придивись до свого сусіда, і  якщо це не пропащий п’яничка, а такий же  «щасливець», як і ти, –  обміняйтесь адресами і телефонами рідних та  домовтеся про взаємну  допомогу. Час від часу з міліції таки відпускають  когось на волю, а тому  твій новий знайомий може проінформувати родину  про місце твого  перебування або при потребі підтвердити, що строк твого  сидіння у  «мавпятнику» перевищив усі припустимі норми.
         Після  затримання на тебе обов’язково будуть складати ще один протокол –  не про  затримання, а про скоєне тобою адміністративне правопорушення  (якщо  тільки тебе не затримали без паспорта тільки для встановлення  особи).  Міліціонери лагідно пояснять: підписуй протокол – і ти на  свободі. Не  розслабляйся. Якщо ти не скоював ніякого порушення – не  підписуй  протокол заради звільнення. Можуть бути несподіванки. Після  підписання  протоколу тебе доставлять до суду, де суддя, на підставі  підписаного  тобою ж протоколу, згідно з яким ти – бешкетник, хуліган і  п’яничка, без  докорів сумління запроторить тебе за ґрати на кілька діб.  Тому уважно  вивчи протокол, з’ясуй, яке покарання згідно з  адміністративним кодексом  передбачено за вчинок, у якому тебе  звинувачують. Якщо це звинувачення у  зловживанні алкоголем, а ти не пив  – вимагай направлення на відповідну  експертизу, яка засвідчить, що  останній раз спиртне ти вживав місяць тому.
      Тепер про дактилоскопію. Багато людей  помилково вважають –  якщо вже потрапив у райвідділ, то міліціонери мають  право  сфотографувати тебе та зняти відбитки пальців. Це зовсім не так.   Відповідно до статті 11 Закону України «Про міліцію», правоохоронці   можуть фотографувати та проводити дактилоскопію лише осіб, затриманих за   підозрою у скоєнні злочину або за бродяжництво, тих, хто  звинувачується  у вчиненні злочину, взятих під варту або підданих  адміністративному  арешту за рішенням суду (запроторити на 15 діб може  тільки суд і аж ніяк  не міліція). Твоє адміністративне затримання і  навіть складений  протокол – це ще не підстава, щоб залишити в  райвідділі «фотки на  згадку» і дактилоскопічну картку.
       Відбитки  пальців – це твої  індивідуальні, конфіденційні дані, і вони не повинні  опинитися під  загрозою неконтрольованого поширення. Просто подумай – а  навіщо міліція  так хоче отримати твої відбитки пальців, мабуть, для  чогось же їй це  потрібно? І де потім буде зберігатися ця персональна  дактилоскопічна  картка із зазначенням твого прізвища, дати народження  та інших  установчих даних? Чи є гарантія того, що вона не потрапить до  рук  сторонніх осіб або нечесного чи просто халатного міліціонера, який   використає її для твого звинувачення у вчиненні злочину?   Дактилоскопічний облік ведеться щодо певної категорії осіб, а ти – не   злочинець і тому ввічливо відмовся від такої процедури з посиланням на   цю саму статтю 11 Закону України «Про міліцію».

         Ситуація 5. Обшук у твоєму житлі та вилучення речей

         Спочатку з’ясуймо: а навіщо міліція взагалі проводить обшук? Це тільки  у  фільмах будь-який міліціонер, щось запідозривши, має право ввійти до   квартири та обшукати чи оглянути її. Обшук – це процедура, яка  прописана  (хоч і не зовсім досконало) у главі 16  Кримінально-процесуального  кодексу України, а тому співробітники  міліції в обов’язковому порядку  повинні її дотримуватись Обшук  проводиться лише у випадках, коли міліція  має достатні підстави  вважати, що в жилому приміщенні переховуються  розшукувані злочинці або  знаходяться знаряддя злочину чи здобуті  злочинним шляхом речі або  цінності.
       Згідно зі статтею 177  Кримінально-процесуального  кодексу України, обшук у твоїй квартирі чи  домоволодінні може бути  проведений тільки за вмотивованою постановою  судді, яку міліціонери  зобов’язані тобі пред’явити. Якщо така постанова,  засвідчена печаткою  суду, є – нічого не поробиш, вона оскарженню не  підлягає, і обшук  відбудеться. До речі, за окремих обставин  законодавство надає  міліціонерам право провести обшук і без суддівської  постанови, але лише  у невідкладних випадках, пов’язаних виключно із  безпосереднім  переслідуванням злочинця або врятуванням життя чи майна.  Перед  проведенням обшуку тобі повинні повідомити, що саме будуть шукати у   твоєму житлі та запропонувати видати розшукувані речі добровільно.   Проте, як правило, міліціонери хитро формулюють свої вимоги і, не   конкретизуючи, пропонують видати «заборонені для зберігання речі й   документи», що дає їм можливість провести обшук у будь-якому разі. Про   проведення обшуку складається протокол у двох примірниках, який   підписується слідчим (а він обов’язково повинен бути присутнім при   обшуку), понятими та власником житла.
         Тепер про що тобі необхідно знати і які застережні заходи доцільно вжити для зменшення ризику отримання неприємностей.
         Запам’ятай:
          – обшук житла проводиться тільки в присутності двох понятих та особи,   яка у цьому житлі проживає. Якщо міліціонери прийшли обшукувати твоє   житло зі своїми понятими – це перший сигнал про їхню можливу   упередженість та недобрі наміри. Наполегливо вимагай, щоб у якості   понятих виступали твої сусіди: незаангажовані поняті – це серйозна   гарантія дотримання твоїх прав;
        – перед обшуком тобі й   понятим мають оголосити передбачені законодавством права (бути   присутніми при всіх діях співробітників міліції та робити заяви і   зауваження з приводу цих дій, які заносяться до протоколу обшуку).   Важливо, щоби поняті почули про свої права саме від правоохоронців та і   міліціонерів, така процедура дисциплінує;
       – пильно стеж за   діями співробітників міліції та контролюй їх перебування у своєму житлі.   Обшук, як правило, проводиться кількома співробітниками міліції, але   при цьому вони не повинні обшукувати всі кімнати твого домоволодіння   одночасно. Якщо ти з понятими, скажімо, перебуваєш у вітальні, а   працівник міліції радісно вигукує, що він знайшов щось заборонене у   твоїй спальні, – категорично протестуй, оскільки ні ти, ні поняті в цей   час поруч із ним не перебували. Вимагай занесення до протоколу обшуку   такої важливої обставини, як виявлення забороненого предмета, і проси   понятих засвідчити своїми підписами факт того, що вони на час цієї   «знахідки» в приміщенні не перебували (ось чому так важливо забезпечити   присутність неупереджених понятих);
       – особа, яка проводить   обшук, має право вимагати від тебе відчинити замкнуту шафу, секретер чи   сейф, а тому, якщо не хочеш, щоби їх просто зламали, краще це зробити;
         – міліція має право заборонити присутнім виходити з кімнати, у тому   числі й особам, які зайшли до приміщення вже під час проведення обшуку   та заборонити їм контактувати між собою. Такі вимоги необхідно   виконувати, оскільки слідчий уповноважений провести також і особистий   обшук, якщо вважатиме, що ти міг передати заборонені предмети комусь із   присутніх, і він ховає їх при собі;
       – якщо раптом міліціонер   «виявив» у кімнаті незнайомий тобі предмет, ні за яких обставин не  бери  його в руки. Хай на провокацію правоохоронця: «Візьми і продивись –  це  не твоє?» ведеться хтось інший, а тобі не треба, щоби на чужому  предметі  появились саме твої відбитки пальців;
        – обшук – не  погром,  тому співробітники міліції зобов’язані уникати пошкодження  предметів у  приміщенні, а також твоїх речей;
        – по  закінченню обшуку  уважно прочитай складений за його результатами  протокол, вимагай  внесення до нього всіх твоїх, навіть незначних,  зауважень і обов’язково  отримай один примірник протоколу (здобудеш  офіційний документ про  підстави проведення обшуку і його реальну мету,  крім цього, відомості  про міліціонерів і залучених ними понятих також  зайвими не будуть).
         За результатами обшуку можуть бути  вилучені лише заборонені предмети,  речі чи документи або такі, що мають  значення для справи, тому вимагай  пояснення, чому міліція вилучає в  тебе ту чи іншу річ. Усі документи або  предмети, котрі правоохоронці  вирішили вилучити, мають бути пред’явлені  для огляду тобі й понятим та  перелічені в протоколі обшуку із  зазначенням їх назви, кількості, ваги,  матеріалу, із якого вони  виготовлені, а також характерних  індивідуальних ознак. Це теж важливо, а  тому слід особисто  проконтролювати, аби слідчий детально описав  вилучений предмет, бо  інакше знайдений у тебе на кухні звичайний ніж для  нарізання хліба може  раптом перетворитися на небезпечний стилет чи  «фінку». Вимагай, щоби  вилучені в тебе предмети були на місці обшуку  упаковані та опечатані, а  паперові печатки засвідчені підписами понятих  (знову таки бачиш, яку  важливу роль відіграють поняті в забезпеченні  твоїх прав).


         Ситуація 6. Тебе затримали і звинувачують у вчиненні злочину
          Тут уже всі жарти набік. Працівники міліції вважають, що перед ними   злочинець, і будуть діяти відповідним чином. Головне: ні в якому разі не   чини опору, не лізь у бійку і не намагайся втекти – за певних обставин   міліціонер має право застосувати вогнепальну зброю при затриманні   злочинця. Якщо він уже тримає в руках пістолет, беззаперечно виконуй   його вимоги і не роби спроби наблизитись до нього – стаття 15-1 Закону   України «Про міліцію» зазначає, що спроба особи, яку працівник міліції   затримує із вогнепальною зброєю в руках, наблизитись до нього,   скоротивши при цьому визначену міліціонером відстань, чи доторкнутись до   зброї, дають працівникові міліції право стріляти без попередження.   Оголена зброя в руках правоохоронця – це вже засторога.
         Звинувачення та затримання людини за вчинення злочину – справа серйозна,   а тому закон максимально чітко й вичерпно визначає підстави для такого   затримання.
       Відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України затримання проводиться лише за наявності однієї з підстав:
       — коли особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;
       — коли очевидці, в тому числі потерпілий, прямо вкажуть на особу, яка вчинила злочин;
       — коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.

          Тому, спочатку виконавши вимоги міліціонера, продемонструй свою   обізнаність з нормами права та обов’язково з’ясуй, на якій підставі тебе   затримали.
       При затриманні за підозрою у вчиненні злочину на тебе обов’язково повинні скласти протокол про затримання. Увага!  Твій особистий контроль за належним оформлення протоколу є одним із   важливих способів самозахисту, який не тільки дасть можливість тобі   ознайомитися зі звинуваченням і які для цього є підстави, але й може   зіграти вирішальну роль для твого звільнення. Отож не поспішай його   підписувати (як і будь-який документ у міліції), а уважно вивчи зміст   протоколу.
        Пам’ятай, що ти маєш право:
         – власноручно записати в протоколі про затримання свої свідчення.   Скористайся цим правом. Після написання пояснення, зроби неможливим   дописки під ним іншого тексту – постав «Z» або перекресли навхрест   незаповнені рядки протоколу;
       – не підписувати протокол із незаповненими графами, пояснення «Потім заповню» від міліціонера не приймаються;
        – записати у протокол будь-які свої коментарі, у тому числі й  аргументи  щодо своєї невинуватості або скарги на порушення закону з  боку  правоохоронців при твоєму затриманні;
      – взагалі  відмовитись  від підписання протоколу про затримання або написаного  міліціонером із  твоїх слів пояснення, якщо вони не відповідають  дійсності. Взагалі не  надавай жодних пояснень стосовно себе, якщо  вважаєш, що такі пояснення  можуть бути використані проти тебе;
       – вимагати присутності  адвоката з початку оформлення протоколу про  затримання. При цьому ти  можеш відмовитися від послуг призначеного тобі  адвоката й вимагати від  міліції дочекатись саме твого знайомого  захисника. Якщо тебе  безпідставно звинувачують у вчиненні тяжкого  злочину, – взагалі жодного  слова чи підпису без адвоката, можеш сказати  лише фразу: «Прошу дати  мені можливість зателефонувати моєму  адвокатові, мені необхідний  юридичний захист та допомога, я маю право  відмовитися давати свідчення  без адвоката».

       Запам’ятай! Згідно з чинним законодавством твоє затримання за підозрою у вчиненні злочину не може тривати більше 72 годин,   тому особливу увагу зверни на те, щоб у протоколі були вірно вказані   дата та час твого затримання. Протягом 72 годин міліція зобов’язана або   звільнити тебе або доставити до суду, яким приймається рішення про   можливість твого подальшого перебування під вартою.
      Копію   протоколу про затримання одразу після його складання міліціонер повинен   вручити тобі разом із письмовим переліком передбачених для затриманого   прав. У жодному разі не викидай копію протоколу, для твого адвоката це   дуже важливий документ.

        Крім цього, ти також маєш право:
        – одразу після затримання написати скаргу начальникові райвідділу   міліції про допущені його підлеглими порушення твоїх прав. Така скарга   має бути прийнята черговим чергової частини й при тобі зареєстрована у   відповідному журналі;
      – вимагати надання тобі медичної   допомоги. Для цього черговий зобов’язаний викликати до тебе бригаду   «швидкої допомоги», лікареві якої ти повинен поскаржитись на незаконне   застосування міліцією щодо тебе фізичного насильства. Лікар, крім   надання допомоги, має зафіксувати завдані тобі тілесні ушкодження   (навіть незначні) і твої пояснення, яким чином ти ці тілесні ушкодження   отримав;
     – вимагати, щоби співробітники міліції невідкладно   повідомили про твоє затримання одного з членів родини. Міліціонери   зобов’язані це зробити, вимагай, щоби вони зробили це при тобі, не вір   запевненням: «Ми вже батькові передзвонили, сказав, що завтра прийде».   Перебування близьких у райвідділі є запорукою коректного ставлення до   тебе.

       Усвідом, що міліція не затримує людей заради своєї   розваги. Тебе підозрюють у скоєнні злочину, і, мабуть, так склалось, що   для цього є певні підстави. Міліція має намір здобути підтвердження   таких підстав і оформити їх документально. Ти впевнений у своїй   невинуватості, але подекуди міліціонери таки отримують від невинуватих   липові зізнання. Затримання для людини – це, передусім, психологічний   стрес. Одразу після затримання з особою працюють кілька співробітників   міліції, які мають відповідну підготовку, досвід роботи і вміло   використовують те, що людина налякана, перебуває у незвичній для себе   обстановці й зовсім не знає, як себе поводити та як довести свою   невинуватість. Дуже складно, але дуже важливо за таких обставин   намагатися не нервувати, поводити себе врівноважено та не піддаватись на   провокації: умовляння чи залякування.
       Наприклад, тобі  можуть  сказати, що в сусідньому кабінеті дає пояснення свідок, який  бачив, як  ти скоїв злочин, і тепер тобі не уникнути покарання. Як  альтернативу,  опери можуть запропонувати самому написати «явку з  повинною», після чого  нібито не буде сенсу в подальшому твоєму  затриманні, і ти спокійно  поїдеш собі додому. Міліціонери намагаються  встановити довірливі й  доброзичливі стосунки, починають переконувати,  що зараз для тебе головне  – бути звільненим. А вирвавшись із  райвідділу, ти зможеш відмовитися  від написаного (в принципі це дійсно  так) і взагалі досвідчений адвокат  тебе у будь-якому разі «витягне».  Завжди виважено й навіть критично  стався до подібних пропозицій і не  піддавайся на такі умови звільнення –  міліціонери зацікавлені в  розкритті злочину, а не у твоєму звільненні.  Написана тобою «покаянка»  необхідна міліції як доказ твоєї вини і  додаткове обґрунтування  необхідності твого взяття під варту.
       Не будь наївним і не вір  запевненням міліції, що ти скоїв незначний  злочин і тобі за це нічого  не буде, – тільки штраф. Навіть якщо це й  так, то сам факт притягнення  до кримінальної відповідальності твоєї  біографії не прикрасить і навіть  може призвести до певних обмежень твоїх  прав. Ти не скоював злочин –  так не бери на себе чужу провину.

        Гадаю, ти вже дещо  зрозумів і не маєш намірів перевіряти на своєму  досвіді правдивість  телесеріалу «Глухар». Тому стисло підведемо підсумки  і ще раз повторимо  правила поведінки у спілкуванні з міліцією:
      – своїми діями я не провокую співробітників міліції на затримання;
      – без погроз, образ та зухвалості, а спокійно, впевнено і компетентно я переконую міліціонера у своїй невинуватості;
      – у будь-якому разі я не тікаю та не чиню міліціонерові фізичного опору;
        – про моє затримання у будь-який спосіб я повідомляю моїм рідним та   друзям, які одразу вирушають до райвідділу міліції і не залишають його,   доки мене не випустять або доки не прийде мій адвокат;
      – я маю кваліфікованого адвоката, який завжди готовий прийти на допомогу;
      – я не підписую не заповнені документи або такі, де невірно викладені обставини і причини мого затримання:
      – я не винуватий, а тому не піддаюсь залякуванню й умовлянню міліціонерів зізнатись у скоєнні злочину;
      – я знаю максимально можливі терміни мого затримання і після їх закінчення домагаюся свого звільнення.

        Ситуація 7. Побиття в міліції

         Про це говорити важко і неприємно, але необхідно. Така правда нашого   сьогоднішнього існування у цій країні. Побиття громадян та застосування   катувань у міліції – явище, на жаль, досить поширене. І причина тут  одна  – міліціонерам необхідно за будь-яку ціну отримати від затриманого   зізнання, пресловуту «явку з повинною». В Україні до теперішнього часу  є  актуальним афоризм сталінського прокурора Андрія Вишинського:  «Зізнання  – цариця доказів», і, вірогідно, ближчим часом ситуація на  краще не  зміниться.
       Тому ще декілька порад. Під час  перебування в  службовому приміщенні запам’ятай імена міліціонерів, які  тебе били (вони  ж спілкуються між собою). Постарайся залишити докази  свого перебування  та побиття в кабінеті: якщо пішла кров, – забризкай  нею покриття  підлоги, непомітно зроби мазок кров’ю на днищі стільця або  заховай  закривавлену носову хустинку десь за шафою чи батареєю  опалення. Можна  потім зробити відповідний аналіз крові, і це буде як  доказом того, що  тебе побили, так свідченням того, що ти взагалі  перебував у службовому  кабінеті райвідділу (є в міліціонерів така  звичка – стверджувати, що  вони бачать тебе вперше).
        Зімітуй  втрату свідомості або  нестерпні болі в серці – нехай викликають  лікаря. Не соромся голосно  кликати на допомогу – це не боягузтво, а  засіб самозахисту. По-перше, у  коридорі можуть бути люди, а це –  свідки, по-друге, жодний керівник не  зацікавлений у скоєнні  надзвичайної події у своєму підрозділі, а тому  якщо почує, то також  прийде тобі на допомогу. Та й не всі ж міліціонери  нелюди, серед них  багато таких, хто засуджує жорстокість своїх колег, і  буде вимагати від  них припинити знущання.
        Якщо від тебе під  катуваннями  вимагають щось написати і підписати, а всі попередні заходи  не дали  очікуваного результату, – пиши й підписуй, це краще, ніж  залишитися  калікою. Але умисно викриви свій почерк (пиши з нахилом літер  уліво або  почерком «першокласника», акуратно виводячи кожну літеру) і  постав  нестандартний для тебе підпис. Міліціонери твого почерку не  знають, а  звіряти проставлений під протоколом підпис з підписом у  паспорті звички  не мають.

        У подальшому довести той факт,  що тебе  побили саме в міліції (а не до приходу у райвідділ чи після  виходу з  нього) і притягнути катів у формі до відповідальності досить  складно –  свідки твого побиття відсутні, а міліціонери проти себе  свідчити не  збираються.
        І все ж таки, якщо тебе побили, то необхідно:
         – невідкладно зафіксувати факт отримання побоїв. Звернись до   травматичного пункту лікарні або, ще краще, виклич бригаду «швидкої   допомоги» прямо до будівлі райвідділу. Під час виклику повідом   диспетчера на телефоні: «Був побитий у такому-то райвідділі міліції,   втрачаю свідомість, не можу самостійно пересуватись». Після прибуття   лікарів вимагай ретельної фіксації всіх завданих тобі тілесних   ушкоджень, навіть незначних. Зверни увагу лікарів на особливі травми –   сліди від наручників, опіки від застосування електрошокера тощо. Поясни   лікарям, що ушкодження тобі завдали працівники міліції і вимагай   госпіталізації, а в подальшому – надання довідки про результати   проведеного медичного огляду;
      – одразу звернись до органів   прокуратури з відповідною заявою (навіть і вночі, там повинен бути   черговий). У прокуратурі вимагай направлення на проведення   судово-медичної експертизи, яка встановить ступінь, час та характер   завданих тобі тілесних ушкоджень. До бюро судово-медичної експертизи   необхідно прибути з направленням прокуратури, паспортом і, при   наявності, медичною довідкою, яку тобі видадуть у травмопункті;
      –   факт твого перебування та побиття в міліції повинні засвідчити якомога   більше людей, тому коли ти вийшов із райвідділу, одразу звернись за   допомогою до перехожих, краще до жінок, по можливості запиши їхні   прізвища та адреси проживання – це твої свідки. Якщо тебе біля   райвідділу вже чекають рідні, друзі чи знайомі – нехай вони   сфотографують тебе та отримані тілесні ушкодження на мобільний телефон.   Близькі родичі повинні одразу написати заяву на ім’я начальника   райвідділу про твоє побиття його підлеглими (таку заяву зобов’язані   прийняти в міліції і через 10 днів надати відповідь про результати її   розгляду);
      – обов’язково заручись допомогою від фахівця в галузі права – звернись до адвоката, який буде захищати твої інтереси;
       – будь наполегливим у відстоюванні своїх прав. Якщо вважаєш, що   розслідування за фактом твого побиття проведене незадовільно, оскаржуй   дії посадових осіб у вищестоящих інстанціях, звернись за допомогою до   засобів масової інформації.

       І наостанок – бажаю тобі ніколи не потрапляти в такі ситуації, але бути до них підготовленим необхідно. Хай щастить!



Джерело

"Махрової шароварщини" допис.

Друга частина...


youtube.com


Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря кликати.

Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря кликати.


Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару,
Там овечки покотились,
А ягнята родились.

Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару,
Там овечки покотились,
А ягнята родились.


Меланочка воду пила,
У ній фартух замочила,
Повій, Вітре Буйнесенький
Висуш фартух тонесенький.

Меланочка воду пила,
У ній фартух замочила,
Повій, Вітре Буйнесенький
Висуш фартух тонесенький.


Меланочка наша-наша
Та спіймала в руки Пташа

Меланочка наша-наша
Та спіймала в руки Пташа


Співаючи, заблудилась
В чистім полі загубилась

Співаючи, заблудилась
В чистім полі загубилась


Меланочка воду пила,
У ній фартух замочила,
Повій, Вітре Буйнесенький
Висуш фартух тонесенький.

Меланочка воду пила,
Уній фартух замочила,
Повій, Вітре Буйнесенький
Висуш фартух тонесенький.


Прилетіли три янголи
Взяли Ісуса на небеса.
Прилетіли три янголи
Взяли Ісуса на небеса.


Щедрик, щедрик, щедрівочка.
Щедрик, щедрик, щедрівочка.

Прилетіла ластівочка.
Прилетіла ластівочка.

Стала собі щебетати,
Господаря кликати.
Господаря кликати.

Прадавні українці, ще до християнських часів, святували Новоліття (можна назвати як Новий Рік). Нове Літо святкувалося з першим весняним Молодиком, який настає перед весняним рівноденням. Випадає Новоліття на різні числа березня (рідше на кінець лютого), тому в щедрівках часто чуємо:


Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,

Тобто ластівочка прилітала не серед зими, а навесні.

Напередодні свята накривають багатий стіл, де переважають м'ясні страви. Можливо, саме тому, цей вечір отримав назву Щедрий. А обрядові пісні, які співали, святкуючи Новоліття, отримали назву щедрівки. А можливо щедрівка — тому що у обрядовій пісні співали і зичили щедре багатство:


Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару
Там овечки покотились,
А ягнята родились.

Пан Господар — це Бог Сварог, як написав Іван Нечуй-Левицький: «Пан Господар то давній найстарший бог світла або неба, похожий на індійського Варуну, котрий збудував мир і вивів на небо сонце й зорі; то давній бог Сварог, бог світла, старший од усіх богів, батько Дажбога. А що Пан Господар давнє поганське божество, в тому не можна вагатись.» (Іван Нечуй-Левицький   СВІТОГЛЯД УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ   Ескіз української міфології).

«Сварог (Див, Дий, Дій). Прабог, володар світу, батько українського пантеону. Від Сварога, Бога світла і небесного вогню, походять інші Боги – його сини Сварожичі. Чеська книга “Mater Verborum” – “Мати Слів” – перекладає наше ім’я Сварог словом Зодіак. Слов’янський Дий тотожний гр. Teos, лит. Dievas, латис. Dievs, прус. Deiws і означає “Бог” і водночас “головний Бог”. Культ, подібний до нашого Сварога (Дива), мала й Давня Греція, проте ніде не ставили йому кумирів, як єдиному Богові.» (Галина ЛОЗКО «КОЛО СВАРОЖЕ» Український етнолог, релігієзнавець, засновниця Об'єднання Рідновірів України.)


Меланочка воду пила,

Меланочка, Меланка, Маланка — це ім’я, яке внесло християнство і замістило спражнє ім’я Богині Мокоші. Мокоша, Макоша, Макош - «Богиня, пов'язана з жіночою сферою в господарстві: рукоділлям, прядінням, тканням та ін. В давніші часи вона була Богинею землеробства і родючості, жіночої життєвої сили, достатку, покровителькою полів та домашніх тварин. Оскільки від врожаю і родючості тварин переважно залежала доля давніх русів, то Мокоша вважалась і Богинею Долі. Мовознавці вважають, що її ім’я дослівно означає “Матір долі”... Ще однією функцією Мокоші було піклування про вологу: дощ, річки, струмки. Це й знайшло свій вияв у імені Богині. Деякі дослідники вважають, що воно походить від мокрий, мокнути.» (пор.: ст.сл. къшь, кощь – жереб, доля, удача). (Галина ЛОЗКО «КОЛО СВАРОЖЕ»)


Меланочка наша-наша
Та спіймала в руки Пташа

Птахи – символ Сонця та духовності. Прадавні українці вважали, що птахи приносять на крилах Весну. Ще, за українською міфологією, Птах — це Сокіл-Род, який зніс Золоте Яйце-Райце, тобто сотворив наш Світ.


Співаючи заблудилась
В чистім полі загубилась

На зимовий період часу, вся природа наче помирала, а з нею і засинала (була в іншому світі) і Богиня Мокоша. Саме навесні, Богиня родючості повинна була прийти в наш Світ, але по дорозі Вона могла блукати.  Птах, який приносе на крилах Весну, певно, повинен був показувати шлях.


Меланочка воду пила,
У ній фартух замочила

Щоб потрапити зі світу Нави (потойбічний світ) у світ Яви, (реальний світ), треба перейти водний рубіж. Тому в багатьох щедрівках співають про мокрий фартух


Повій, Вітре Буйнесенький
Висуш фартух тонесенький.

Вважалося, що темні сили заважють Мокоші потрапити до людей, тому по-перше, в щедрівці приховують, що Мокоша переходила водний рубіж (Меланочка воду пила), по-друге,  просять Вітер про допомогу. Аби в Яві не знайшли в день переходу Мокошу, повсюди люди переодягалися, носили маски, обирали поміж себе ряджених Маланкую (Мокошею).


Прилетіли три янголи
Взяли Ісуса на небеса.
Прилетіли три янголи
Взяли Ісуса на небеса.

Це вже християнське нашарування, бо українці продовжували святкувати Щедрий Вечір, та співати щедрівки. І те що не змогли заборонити богослови — в те додали свій зміст.


Назва Місяця Василь в Надчорномор'ї дуже стародавня. Це видно й з колядок доби вед, з фольклору про Василісу Премудру й про Василіска. Уявлення Василіска походить, мабуть, від прихильників культу Сонця. Василіск – це дракон-цар з короною на голові, в нього голова півня, що символізує Сонце й вогонь, а тулуб і хвіст – жаби й змії – символ води.
Василіск – дракон-цар поєднує два космічних начала світотворення: вогонь і воду. Це відомий на Україні міф про те, що місяць є головою вужа (чи змія), що сам ховається в Прадереві Всесвіту – Чумацькому Шляху (Галактиці). Цей міф є в санскриті (Рігведа) й попав у Біблію як розповідь про змія, котрий ховається в дереві пізнання добра й зла. Міфи та інші фольклорні відомості свідчать про стародавність назви Місяця – Василь.
Знойко Олександр Павлович (*1907, Ніжин — †1988) — український фізик-ядерник за основним фахом, історик-краєзнавець, автор творів з історії і культури Київської Русі, українського міфотворення.


За віруванням тієї доби, Місяць керує небесною й земною водою. Він впливає на вегетацію й розродження всіх земних створінь. Саме від нього залежить плодючість худоби й родючість хлібів. У колядці пізнішого походження співають:

“Ілля, Ілля на Василя, а у Василя житня пуга, пугою махне – житом пахне”.

Ця колядка виникла вже за часів християнства, коли Ілля замінив Перуна, а Василь – Місяць, очевидно, символізує тут царицю небесну, слов'янську Артеміду. В космічний момент народження Місяця колядки й щедрівки славлять Господаря, його багатство, провіщають добробут. В колядках, які виконувалися до Щедрого Вечора, домінує культ Вогню й астральних світил, а на Щедрий Вечір гору бере культ Води, яка має народитися на Водорщі 6 (19) січня. За світоглядними міфами, відображеними в колядках, Зоря й Місяць творять воду.

Передсвяткового вечора, 31 грудня, розпочинаються і символічні містерії з водою. Воду уособлювала Маланка (у праеллінів ім'я набрало значення «сувора», «жорстока») Колядники співають:


Наша Маланка малесенька.
Як конопелька, тонесенька.
В ополонці ложки, тарілки мила,
Шовковий фартух замочила.

У містеріях з Василем – Місяцем і Маланкою – водою та в забавах з щедровечірніми весільними парами провіщаються наступні космічні події. У Вавілоні з дня одруження богині вод – Бау з богом Сонця – Бар-Баром (Баббар) починався новий рік. На Русі рік починався у березні, на весняне рівнодення, а свято одруження Води й світла відбувалося на Купала.

Засівання ранком на свято Щедрого Вечора, як і кутя на Різдво, є жертовним обрядом на честь богині Дани – втіленої води. Він імітує «дрібний дощик» (появу самого божества) і провіщає господарю урожай. На Київській Русі вірили: все, що починається у день народження Місяця, щасливо й закінчиться. Так вважали й етруски, які проводили подібні обряди на свято Януса (Янус – Місяць). Прийнято вважати, що Янус – римський бог воріт і дверей. Це сталося тому, що, як показують дослідження, Янус був богом Вавілону, а Вавілон у перекладі означає «небесні ворота». У Дворіччі це був бог місячного неба – Ан. В етрусків Ан перейшло в Ян, подібно до того, як у слов'ян аблоко – яблуко; агнець – ягня.

Юлій Цезар, як нам відомо, призначив і початок нового року на це свято (у 46 р. до н.е.). Християнська церква призначила на день народження Місяця (Уацілля–Василя) свято вигаданого святого Василя, а на 31 грудня – святої Маланки.



Ще декілька регіональних варіантів Щедрика.

Щедрик-щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря кликати:

- Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару,
Там овечки покотились,
А ягнята родились.

Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Вже приходить Меланочка.
Зоря-зоря в небі взялась,
З святом до нас прибула.

Меланочка воду пила
У ній воду фартук замочила.
Ой ти ж, вітер буйнесенький,
Неси ж фартук файнесенький.

Меланочка, наша-наша,
Та спіймала в руки пташа
Співаючи заблудилась,
В чістім полі загубилась.

Прилетіли три янголи
Взяли Ісуса на небеса.

Щедрівочка щедрувала,
До віконця припадала,
Що ти тітко напекла
Принеси нам до вікна.

Щедрівочка щедрувала,
До віконця припадала,
Не чіпай, не ламай,
А по цілому давай.

Щедрик-щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря кликати.


Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
– Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару,
Там овечки покотились,
А ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей.
Хоч не гроші, то полова,
В тебе жінка чорноброва.
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.


Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
– Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару.
Там овечки покотились,
А баранці народились.
А ягнички – клаповушкі,
Скачуть собі кругом грушки.
А баранці – круторіжки,
Скачуть собі край доріжки.


Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.
Сіла вона на віконце,
Там, де тепло гріє сонце.
Стала собі щебетати,
Господаря викликати.
– Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару.
Твої вівці покотились,
А баранці народились,
Ще й ягнушки-лопоушки,
Що скакають вище грушки.
Твоя сірая кобила
Ще й лошатко народила.
В полі виросла пшениця,
У корови є телиця.
Твоя жінка уродлива,
Пан-хазяїн, будь щасливий.

("Давайте дохід – ковбасу і хліб!
Ми щедруєм, бо ковбасу чуєм!" – промовляючи).



Дуже велика подяка yatswish-у за надані коментарі, консультації і рекомендації, що далі почитати.

Міфи Московії. Про слов'янське походження московської мови та її домінуюче становище серед слов'янських мов.

Походження московської мови


Протягом сотень років Москва, знищуючи інші мови, створила міф про свою власну московську мову, присвоївши їй назву "російська" та доказуючи, що вона є істинно слов'янська та першородна, а всі інші (особливо українська та білоруська) є лише діалекти московської мови або діалекти, спотворені польською мовою. Для цього були створені, а інколи просто замовлені десятки різних "теорій", "наукових праць", "досліджень". Чи дійсно це так?
У 1957 році, у п'ятому номері журналу "Вопросы языкознания" на ст. 67, були опубліковані дослідження московської мови, зроблені професором М.Фаснером. З 4-томного етимологічного словника О.Н.Трубачова він вибрав та проаналізував походження 10779 російських слів і дійшов висновку, що:
6304 слів, або 58,3%, є запозиченими з інших європейських мов;
1119 слів, або 10,3%, є невідомого походження;
3191 слово, або 29,5%, українського походження;
72 слова, або 0,8%, загальносхіднослов'янського походження;
93 слова, або 0,9%, російського, тобто московського, походження.
Щоб зрозуміти таку цікаву картину, треба знову повернутися на сотні років назад. За часів Івана Грозного в московській мові було тільки два руських слова: владика і злат.
В 1589 році в Парижі був виданий словник московської мови, в якому було тільки два руських (українських) слова.
В 1618 році, вчений лінгвист з Англії Ричард Джеймс нарахував в московській мові тільки шістнадцять руських (українських) слів.
У кінці ХVІІ століття німецький вчений Лудольф нарахував у московській мові сорок одне руське (українське) слово.
Як ми вже знаємо, Московія протягом сотень років була одним із улусів Золотої Орди, в якій спочатку панував світогляд китайської філософії, поширювалося християнство, існував іслам. Але коли пізніше татари прийняли магометанство, вони все одно ще деякий час продовжували дотримуватись толерантності китайського релігійного світогляду, в тому числі і старого язичницького світогляду, який їм велів боятись помсти чужих богів. Тому вони пітримували та захищали християнську церкву та священиків у Московії, де вживалась староукраїнська (руська) мова. (Навіть з 1250 р. по 1320 р. Митрополит московської церкви тримав свою катедру в столиці Золотої Орди Сараї, поруч зі ставкою Хана). Це дало змогу зберегти серед провідної верстви населення українську мову ще довгий час (звідси ці 30% українських слів).
Але переважна більшість населення Московії була угро-фінно-татарського походження, для якого українська мова була чужа. До того ж, живучи сотні років відокремлено в непрохідних болотах та лісах угро-фінни, мали небагату мовну культуру. До речі слово "Москва" перекладається з фінської як "гниле болото". Вже після занепаду Орди татари масово почали переходили в християнство, часто примусово. Для прикладу: цар Борис Годунов – татарин, князі Хованський, Юсупов, Урусов, Салтиков, Ордин-Нащокін, Мансуров та багато інших теж були татарами. В.Ключевський писав, що в 16-18 століттях 57% московської провідної верстви були татарського походження, тому їм була чужа українська мова, культура, традиції. З цієї причини московські правителі пішли на культурний та мовний розрив з Києвом.
Єдине, що їм було потрібне, – це спадщина Київської Русі та її славна історія, щоб оправдовувати свої загарбницькі походи під виглядом об'єднання слов'янських земель та продовжувати ідеї Орди, але тепер вже під назвою Московія, а пізніше Росія. Тобто шлях до ідеї московітів – "Москва є ІІІ Рим" – лежав через Київ. Тому підкорення Києва за всяку ціну було і залишається основним завданням як минулих, так і сучасних московських правителів. Без Києва не може бути Росії. Московія – так, але не Росія. За словами Бабуріна, Україна – це єдине джерело генетичного і інтелектуального потенціалу Російської імперії.
Українські вчителі, священники, монахи заклали основи московської мови, в якій вживалась українська граматика М.Смотрицького. Але пішовши на мовний і культурний розрив з Україною, і не маючи можливості провести філологічну та інші реформи самостійно, оскільки не було кому, вони запросили собі на допомогу німців та інших європейців, які були присутні в усіх сферах життя та принесли з собою тисячі нових для Московії слів.
Москва запросила тисячі європейців, в основному німців, для розбудови своєї держави. Німці "винайшли" сучасну московську мову. Так Н.Греч склав граматику московської мови. Німець Ґрот уклав московський правопис та словник. В.Даль зібрав етнографічний матеріал, німець А.Гільфердінґ – мовний матеріал, німець Г.Бауер видумав їхню "варяжську теорію", німці Брокгауз і Ефрон видали першу інциклопедію і т.д. Німці створили московську технічну термінологію просто переписавши німецькі слова московськими літерами.
З часом німці та інші європейці перебрали правління Московією, але для них слов'янство теж було чуже, і вони продовжували по-варварськи нищити все немосковське. Для прикладу: Катерина ІІ – німкеня, Петро ІІ – німець, і так аж до 1917 року Московією правили німці під назвою династії Романових.
В.Даль, на замовленя московських правителів, уклав словник московської мови, який в оригіналі називався "Толковый словарь великорусского наречия русского языка", де під руським розумівся український. Але в майбутньому царська цензура змінила цю назву на "Толковый словарь живого русского языка". В.Даль, будучи лікарем за освітою, працював у міністерстві внутрішніх справ Російської Імперії "чиновником для особых поручений" при керівникові цього міністерства Л.А.Перовському. Він служив у міністерстві, яке, як відомо з попередніх розділів та історії, було основним душителем "инакомыслия" в "империи". Тому В.Даль не міг скласти правдивий словник московської мови. До того ж, з огляду на його європейське походження і те, що тогочасна московська мова була дуже бідна, він змушений був додавати багато німецьких слів, а інколи просто замінював українські слова на німецькі. Ще до нього, після війни з Наполеоном, в московську мову ввійшли тисячі французьких слів, які він, так би мовити "узаконив", внісши їх у свій словник. Тобто він створив своєрідне "есперанто" для Московії, яке складалося з українських, татарських, німецьких, французьких та слів інших народів. Для прикладу німецькі слова:
Абрикос – жерделя, бархат – оксамит, брюки – штани, брухт – покидьки, бунт – повстання, бурт – купа, вакса – мастило, вал – окіп, ванна – купіль, вахта – варта, гауптвахта – вартівня, горн – ріжок, гастроль – виступ, глазурь – полива, лозунг – гасло, лакей – прислужник, маклер – посередник, мундштук – цибух, орден – відзнака, офицер – старшина, пакгауз – комора, парта – лавка, патронташ – ладунка, пилигрим – прочанин, пушка – гармата, ранец – наплечник, траур – жалоба, фальшивый – підроблений, флюс – пухлина, флаг – прапор, флагшток – щогла, фон – тло, форпост – передова варта, фрахт – перевіз, футляр – коробка, шахта – копальня, швейцар – двірник, шельма – крутій, шина – обруч, шкатулка – коробочка, штемпель – тавро, штука – одиниця, штурм – наступ, штурман – стерновий, шулер – шахрай, палітурка-обкладинка, і інші.
Приклад французьких слів, які були взяті до московської мови:
Азарт – запал, аккомпанемент – супровід, амплуа – роль, анонс – оповістка, антракт – перерва, аплодисменты – оплески, апломб – самовпевненість, армия – військо, артилерист – гармаш, артист – мистець, ассортимент – набір, атака – напад, афиша – оголошення, баланс – рівновага, бандаж – перев'язь, барьер – перепона, бассейн – водойма, блондин – русявий, бокал – келих, бордюр – окрайка, брошюра – книжечка, брюнет – смаглявий, бульон – юшка, бутылка – пляшка, бюджет – кошторис, бюст – погруддя, вуаль – серпанок, галиматья – нісенітниця, гарантия – запорука, гардина – завіса, гарнизон – залога, девиз – гасло, департамент – відділ, деталь – подробиця, частина, диссонанс – розлад, эксплуататор – визискувач, экспорт – вивіз, элегантный – чепурний, этажерка – полиця, каприз – примха, карьер – каменище, квартира – помешкання, квитанция – посвідка, колонист – поселенець, команда – наказ, коммерсант – торговець, компания – товариство, компот – узвар, компрометация – знеславлення, констатировать – стверджувати, контур – обрис, конфеты – цукерки, костюм – вбрання, кошмар – жах, кулинар – кухар, курьер – посланець, магазин – крамниця, манеры – поведінка, манто – накидка, марш – похід, маршрут – розклад подорожі, медаль – відзнака, мемуары – спогади, мотив – спонука, оранжерея – теплиця, пейзаж – краєвид, персона – особа, пьедестал – підніжжя, поза – постава, престиж – повага, приз – нагорода, рапорт – звіт, режим – лад, резонанс – луна, результат – наслідок, репрезентабельный – показний, репрессия – утиск, ресторан – їдальня, ресурсы – засоби, запас, секрет – таємниця, серьезный – поважний, сигнал – знак, спектакль – вистава, стаж – досвід, табуретка – стілець, тираж – наклад, фаворитка – улюблениця, фамильярность – панібратство, флірт – залицяння, флакон – пляшечка, фонд – запас, формат – розмір, шалопай – гульвіса, шофер – водій, і т.д.
Таким чином сучасний московський словник налічує біля 50 тисяч іншомовних слів. Про це ще Н.Некрасов написав сатиру "Розмова баріна з мужиком" в якій ні барін ні мужик один одного не розуміли, хоч і розмовляли на "одній мові". Тобто європейці, приїхавши до Московії, створили для себе своєрідний московський суржик (з точки зору корінного населення Московії), яким в 18-19 століттях володіло лише 1%-2% населення (про, що і писав Н.Нєкрасов).
Мало є народів на світі, які пов'язані з природою так близько, як народ український – від матеріальних виявів, як вишивки, писанки, квіти навколо хати і в хаті, музики та музичних інструментів і до духовних, як мораль, релігія, пісні.
На території сучасної України, на її родючих землях, проживали слов'янські племена, які належали до рільничої культури і творцями якої вони були. Пізніше під натиском обставин ці племена пішли на Захід і понесли з собою свою мову, звичаї, культуру і т.д. Початок осілого життя – це початок розвитку культури і землеробства в Європі. Землеробство одним із перших постало на землях сучасної України. Землеробство примушувало шукати пояснень природних явищ та змін, щоб їх передбачати й використовувати чи уникати. Весь кругообіг життя людей був пов'язаний з природою та порами року. Тому назви багатьох подій в житті людей, свят, традицій були відображенням цих змін. Особливо це можливо помітити в назвах місяців, які вживаются в українській мові та мовах деяких інших слов'янських мовах. Січень – сніг січе обличчя. Лютий – час, коли лютують морози. Місяці березень, квітень, травень засвідчують красу пробудження природи після зими. Червень, липень, серпень показують, які зміни відбуваються в природі влітку і як вінець усіх робіт – люди з серпами ідуть збирати врожай. Вересень, жовтень, та листопад показують, як змінюється природа, готуючись до зими. І нарешті, місяць грудень завершує рік, поля вже зорані, тільки видно грудки під снігом. Як цю слов'янську мовну культуру можна прив'язати до назв місяців, які були запроваджені в Московії? Январь, февраль, март, апрель і т.д.
Ці назви запозичені у Європи. Сюди також можна додати тисячі інших слів, які були введені в московську мову європейцями та багатьма іншими творцями цієї мови. Тому дивно звучать твердження минулих та сучасних московських шовіністів про те, що сучасна московська мова є істинно слов'янська, тисячолітня та має бути основною в слов'янському світі. Але чи може мати московська мова панівне становище серед слов'янських народів, якщо в ній понад 60% слів неслов'янського походження, і чи можна, щоб у її назві вживали слова "русь", "руський"?

Деякі московити, які навіть проживши десятки років серед інших словянських народів не здатні освоїти їхні мови хоча б на рівні розуміння не говорячи про граматику, письмо та читання. Так, для прикладу, вже колишній посол Москви в Україні В.Чорномирдін, залишаючи Україну сказав, що він розуміє українську мову тільки на 80%, хоч приїхавши в Україну майже десять рків тому обіцяв її вивчити. Якщо головний посол "нашого старшого брата", під цим розуміється, що він освітчена та інтелектуальна людина, не здатний освоїти "братню" для нього мову, (і треба ж такому статись...) то що тоді говорити про більшість останніх московитів? Про яку "братність чи спорідненість" наших мов можливо говорити взагаі?
Пітвердження того, що московська мова не є словянською, можна знайти в сучасному повсякденному житті, спілкуючись з іншими слов'янськими народами: поляками, словаками, чехами, болгарами, жителями колишньої Югославії та інш. Якщо кожний з них у якійсь умовно зібраній групі буде говорити тільки своєю мовою, то всі учасники зможуть зрозуміти про, що йде мова, за винятком носіїв московської мови, звісно, якщо носії московської мови не жили серед інших слов'янських народів.
Якщо між дійсно словянськими мовами 50%-70% слів співпадають, або звучать зрозуміло один – одному, то в московській мові таких співпадінь дуже мало 5%-10%. Але в своїй шовіністий злобі вони доказують, що їхня мова базова а всі інші спотворені. Особливі і величезні зусилля вони докладають для приниження та знищення української мови.
Одною з головних їхніх "наукових теорій" є те, що українська мова це спотворена польська. Як доказ цього один з "науковців чи дослідників" на одному з форумів, (http://forum.pravda.com.ua/read.php?4,205710801) надрукував "свій аналіз" де привів приклад біля 500 слів польських, українських і московських. Всі ці слова мають один корінь в українській і польській мовах, але повністю відмінні від московської мови. Ми можемо тільки уявити задоволення цього дослідника від проведенної роботи. Він (вона) думає, що "втер українцям ніс" та доказав спотворенність української мови. Але він зробив якраз навпаки. Він ще раз доказав, що московська мова штучна і ніякого відношення до словянських мов немає. Для доказу цього ми візьмемо лише декілька слів із інших словянських мов та московської в такій послідовності: українська, польська, чешська, сербо-хорватська, словенська, словатська, московська.
-але, ale, ale, ali, toda, ale, но
-аматор, amator, amatersky, amater, amateskih, amatersky, любитель
-байка, bajka, bajka, basna, fabula, bajku, сказка
-барва, barwa, barva, basa, barva, farba, краска
-блискавка, blyskawica, blesky, strele, blesky, молния
-вага, waga, vaha, teza, vaha, вес
-вечорниці, wieczornica, vechornytsi, vechornytsi, vechornytsi, vechornytsi, посиделки
-виняток, wyjatek, vyjimkou, izuzetak, razen, vynimkou, исключение
-вік, wiek, vek, starost, starost, vek, возраст
-гак, hak, hacek, zakacaljka, hook, hacik, крюк
-гній, gnoj, hnoy, gnoj, hnoj, навоз
-дзвін, dzwon, zvonek, zvonce, zvonce, zvoncek, колокол
-дорадник, doradza, radce, советник
-досить, dosyc, docela, posve, dokaj, docela, хватит, довольно
-займенник, zaimek, zajmeno, zamjenica, zamjenica, zameno, местоимение
-зараз, zaraz, nyni, sade, zdaj, teraz, сейчас
-зле, zle, zlo, zlo, zlo, скверно, плохо
-злодій, zlodziej, zlodej, lopov, lopov, zlodes, вор
-знову, znow, znovu, ponovno, spet, опять, вновь
-зрада, zrada, velezrada, izdaja, veleizdesa, velezrada, измена
-кошик, koszyk, nakupni kosik, kasarica, nacupny kosik, корзина
-крок, krok, krok, korak, korak, krok, шаг
-курча, kurcze, kurc, pile, priscanec, kurca, цыплёнок
-лан, lan, lan, lan, lan, lan, нива, поле
-мапа, mapa, mapa, mapa, zemljevid, mapa, карта
-місто, miasto, mesto, grad, mesto, mesto, город
-неділя, niedzeiela, nedele, nedjelja, nedelja, nedela, воскресенье
-око, oko, oko, oka, oci, oko, глаз
-папір, papier, papir, papir, papir, papier, бумага
-пекло, pieklo, peklo, pakao, pekel, peklo, ад
-призьба, pryzba, pryzba, pryzba, pryzba, pryzba, завалинка
(тут вживаються тільки латинські літери, через відсутність на моєму компютері інших, але кожна словянська мова має свої особливі літери. Також з огляду на те, що майже всі вони вживають латинські літери, яких менше ніж літер в українській мові, то існує деяка відмінність, як слово пишеться і читається. Інколи тяжко зрозуміти коли читаєш, але як тільки вони скажуть це слово, то стає відразу зрозуміло про, що йде мова)
Таким чином ці "дослідники" з шовіністичними мріями, маючи одні цілі на самій справі допомогли нам ще раз розвіяти їхній міф про словянське та домінуюче походження московської мови. (Подякуємо їм та побажаємо їм "успіхів" в цьому напрямку).
(До речі такі, але правдиві, неупереджені дослідження про спільність та відмінність словянських мов між собою та московською, можуть бути чудовими темами для різних курсових, дипломних, докторських проектів. Те, що зробив в 1957 році М.Фаснер можливо повторити тепер. ВПЕРЕД! СТУДЕНТИ)
З огляду на те, що московська мова штучна, вийшло так, що у "великому і могучому" відсутні багато форм, які присутні в українській мові та інших дійсно словянських мовах. Якщо ми запитаємо сучасного жителя Росії хто ти, то він відповість: "я русский", тобто прикметникова форма. Але питання є, не чий ти або який, а хто ти є.
В українській мові є відповідна форма. На запитання хто ти? буде відповідь "я росіянин". Також якщо ми запитаємо нашого дійсного брата білоруса, хто ти?, то він відповість: "Я білорус", але йому й до голови не прийде сказати "я білоруський". Це сталося, скоріше за все, за часів Петра І, коли він змінив назву своєї країни з Московія на Росія. Він наказав щоб усі жителі Московії при зустрічах говорили: ты русский, я русский. Так приживлялась жителям Московії, нова назва. Також ми знаємо, що в Московії ніхто не був вільний, що все, що було на території імперії, належало боярину, князю, а все разом царю. Тобто все живе і неживе було чиєсь. Вся Московія належала царю, але в новій назві держави не знайшлося форми, яка б описувала, хто є її громадяни. Цар і Росія виступають як одне і те ж, тому і всі її жителі є царські, русские, московські, тамбовські і т.д. Звідси і виникла форма "русский", яка говорить про належність чи залежність когось до чогось або когось.
Таким чином, напрошується висновок, що всі жителі Московії-Росії оцінюються і називаються за приналежністю до території під назвою Росія, яка і є власником над ними. А в повсякденному житті цей власник представлений в образі президента, який і є їхнім реальним власником. На основі цього за сотні років у жителів Московії розвинувся тільки їм притаманний менталітет, комусь належати та мати "крепкую руку" над собою. Тобто їм не потрібно було шукати форму, яка б пояснювала, хто вони, позаяк їм у повсякденному житті потрібно було пояснювати, чиї вони, якої землі, якого барина, або якого царя холопи.
Сучасні "любителі" та "захисники" московської мови продовжують столітню практику Москви запозичати іншомовні слова, навіть якщо існують власні, так, для показу своєї нібито "особливої культури та інтелекту". Вони з гнівом будуть сперечатись та захищати свою московську мову, коли говориться про українську, білоруську чи інші мови сусідніх народів, але тут же ставати на "лапки" (чего изволите?) перед іншою мовою. Для прикладу. В центрі міста Харкова (і інших міст) стоїть великий будинок на якому великими літерами (з вогнями) написано "СИТИ ЦЕНТР". СИТИ перекладається з англійської мови як МІСТО, тільки написане російськими літерами. В багатьох країнах для туристів багато вивісок та оголошень дублюються іншими мовами (в основному англійською) і це є нормально. В даному разі це мусило бути "CITY CENTR". Але практично ніхто з поваги до своєї країни та своєї мови не принижує себе, пишучи іншомовні слова своїм правописом. Нам зрозуміла ситуація з українською мовою в Харкові, але це доводить "політичну штучність" проблеми російської мови в Україні чи де інде. Крім морального самоприниження "захисників" російської мови, цей "авторський самодебілізм" може привести до багатотисячних чи навіть багатомільйонних збитків. Що ж мається на увазі? Під "СИТИ ЦЕНТР" розуміється приналежність цього будинку чи навколишнього району до якихось бізнесових операцій, зустрічей, конференцій і т.д. При цьому ясно, що всі сторони, які беруть участь у переговорах, перебувають у рівних умовах, у т. ч. й іноземні делегації. Але проведення таких зустрічей у такому "СИТИ ЦЕНТР" ставить приймаючу сторону в заздалегіть невигідні і морально принизливі умови. Для іноземних гостей це означає, що вони є головні, і вони диктують свої умови (тобто ціни).
З подивом можна знайти багато інших таких прикладів – назв магазинів, підприємств, рекламних оголошень які пропонують "ВИКЕНД" (тобто час відпочинку) у Туреччині, "вкусные ЛАНЧИ", "Фитнес-центр" тощо. Новоспечені власники колись державних підприємств наввипередки демонструють якесь неприємне блюзнірство перед кимсь чи перед чимсь, міняючи відразу назви цих підприємств на імпортні. Чи може власник якогось підприємства, який з легкістю відмовляється від своєї материнської основи, претендувати на якесь політичне чи державне лідерство в цій країні?
Можна з певністю сказати, що через сто років праправнук якогось Кушнарьова, Колєснікова, Толочка, Бузини, Грача, Лося буде рвати на собі сорочку та доводити, що "СИТИ" "ЛАНЧ", "ФИТНЕС" та "ВИКЕНД" – це істинно російські слова. Ми розуміємо звідки "ростуть ноги" всіх цих "інтелектуалів".
6 листопада 2006 року гуманітарний віце-премєр України від Партії регіонів, Д.Табачник, договорився до того, що сказав: "Українська мова, економічно невигідна і культурно невиправдана, гальмує розвиток високого мистецтва і зазіхає на українську демократію". Як така людина загалом може бути на цій посаді?
Г.Квітка-Основяненко писав: "Коли українські молоді письменники змужніють, то вони доведуть, що московська мова – це лише дикунська говірка, порівнюючи її до української мови. Коли вони повитягують з московської мови все українське, то най-запекліший шовініст буде змушений визнати жалюгідне убозтво і нижчість московської говірки супроти української мови. І справді, чи ж можна написати звичайнісіньку статтю московською мовою, не вживаючи немосковських слів та виразів? А українською можна. Українське красне письменство, а особливо поезію часом дуже важко перекласти якоюсь європейською мовою докладно і досконало, бо навіть ці багаті мови не мають багатьох досконалих українських форм слова і вислову".
На сьогоднішній день існує багато незаангажованих досліджень, як в самій Москві так і за її межами, про московську, українську та інші словянські мови, де на історичному, науковому, фонетичному рівні доказується, відмінність московської мови від всіх інших словянських. Сучасна літературна, штучна, московська мова, яка налічує тільки 200-300 років своєї історії, не має ні історичної, ні культурної спадщини. До 1917 року вона була мовою лиш декількох відсотків населення, в основному політичної, військової та економічної еліти імперії, яка була в своїй основі не московського походження. Почитайте ще раз твори Л.Толстого, де всі його герої говорять виключно французською мовою. Ситуація різко помінялась після 1917 року, коли більшовики ввели загальну освіту населення, через яку вже пройшло з десяток поколінь для яких московське "есперанто" стало рідною мовою. В цьому не має нічого злого чи поганого. Але коли це робилось і робиться з чисто з шовіністичними та колоніальними цілями, то це вже є зло. Так, Москвою, під час її "цивілізаційної місії", на території імперії були знищенні сотні унікальних, історичних, національних мов. Цей геноцид продовжується і по сьогоднішній день. Так в 2007 році держдума Росії прийняла доповнення до закону "Про освіту", яким відмінила вивчення національних мов, в школах РФ, з вересня 2009. Вся освіта в РФ базується на "великорусском преводсходстве" тобто шовінізмі, який принижує інші народи федерації і подає їх як другосортні. Всі підручники, які видавались в національних республіках, вилучаються з бібліотек та знищуються, в тому числі і українські. Як це нам знайомо!!!
За роки Незалежності України вже опубліковано багато, раніше заборонених в СРСР, але відомих по всьому світі, матеріалів про те, що територія України була колискою багатьох європейських та словянських мов. Це настільки обурює Москву, що вона йде на любі фальсифікації, активізує свою найпотужнішу пропагандиську машину, свої багаточисленні 5-ті колони по колишніх республіках. Але "процес пішов" і його можливо пригальмувати, але вже не зупинити.
НИНІШНЄ І НАСТУПНІ ПОКОЛІННЯ МОСКОВИТІВ БУДУТЬ СТОЯТИ ПЕРЕД СУДОМ ІСТОРІЇ ЗА ЗЛОЧИНИ ІВАНІВ, ПЕТРІВ, КАТЕРИН, ЛЕНІНИХ, СТАЛІНИХ, ПУТІНИХ та інших.
НАШЕ ЗАВДАННЯ ЗБИРАТИ ТА НАКОПИЧУВАТИ ФАКТИ ЦИХ ЗЛОЧІНІВ, ЇХ ОРГАНІЗАТОРІВ, ВИКОНАВЦІВ, ОСОБЛИВО 5-ТИ КОЛОННИКІВ ПО РЕСПУБЛІКАХ, ДЛЯ МАЙБУТНЬОГО СУДУ НАД НИМИ.

Джерело.