Про роль одного інтелігента, вихованого колонізаторами, в подальшій історії свого народу.

Французький поет-символіст Поль Верлен у 1890 р. продав 350 примірників своєї поетичної збірки, його колега Стефан Малларме у 1891 р.-- аж 325. Поважаю, безмежно.
FB Юрій Михальчишин©

--------------

Це висловлювання поваги свербить у голові весь вечір, пане Юрію.

Ну то треба розсвербіти його, виписавши його у простір.
Образи й сюжети обміркованих дописів у мене як завжди складнопідрядні, тому спершу вчитайтеся в Михальчишина, потім у моє архівне про Стівена, з котрим я працював у французькій конторі в 2011-2012.

А звідси - Стівенові спогади про свого дідуся. Він воював як підданий Корони у антигітлерівській коаліції. Живим повернувся додому. Повернувся геть іншим.

Стівену казав: французи говорять французькою, німці - німецькою, англійці - англійською. Чому я маю говорити англійською? Я ж Руніанкалі! Чи хто?

Так вони з племені Руніанкалі. І дід Стівена решту життя говорив виключно руніанкалі, хоча його англійська була чистою британською. Заплющи очі і чуєш чистого британця.
Стівен розповідав про письменників Африки, багато письменників пишуть колоніальними мовами, щоб бути продаваними, мати успіх.

Але у нас є один письменник, каже, котрий пише лише мовою свого народу Кікуйу, Нґуґі ва Тіонґо (Ngũgĩ wa Thiong'o). Він прекрасно знає англійську, французьку, італійську, вільно ними спілкуєтсья, але принципово пише лише своєю, а далі - справа перекладачів, котрі перекладають його на десятки мов...

Це була складнопідрядна преамбула.
Зараз коротка амбула.

Якби Джеймс Джойс написав свого Уліса ірландською, то зараз Ірландія з вельми великою ймовірністю вся би нею говорила без проблем. А якби він написав своїх Дублінців ірландською - то заради того, щоби їх прочитати в оригіналі, люди вчили би ірландську, і вся Ірландія вельми ймовірно була б монолінгвальною країною як Чехія з Польщею.

Зневажаю. Безмежно зневажаю Джойса.