понеділок, 30 січня 2017 р.

Крути.

29 січня 1918 року під станцією Крути зійшлися два світи, дві ідеї: світ незалежної європейської держави та агресивна навала московського імперіалізму під новітньою маскою большевизму. Та в кожних глобальних подіях є особистості, які в своєму протистоянні, навіть заочному, стають їх виразниками. Якби сьогодні знімати кіно про Крути – головними героями напевно стали би сотник Аверкій Гончаренко з українського боку та Йосиф Сталін з боку московсько-большевицьких агресорів: уродженець Чернігівщини, командир українських частин у бою під Крутами – новітніх спартанців, що власними тілами захистили Київ та відстояли честь Нації, та народний комісар у справах національностей в лєнінському Совнаркомі – куратор "українського напрямку" в уряді большевиків. Перший боровся за своє право на вільне життя у своїй, Богом даній, країні, другий – під виглядом "нового світового устрою", "всесвітньої пролетарської революції" ніс смерть і поневолення. Перший керував українськими військами особисто, другий – послав на Україну армію Муравйова та Антонова-Овсієнка. Перший бився власноруч – на боці другого були дивізії зайд і перевертнів з українськими прізвищами.

Агресія на Україну і героїчний чин крутянців сталися після ультиматуму, який у грудні 1917 року большевики висунули Центральній Раді. Під ультиматумом, окрім прізвищ Лєніна та Троцького, стояло і прізвище Сталіна. Він був куратором першого большевицького уряду в Україні, утвореного 26 грудня 1917 р. у Харкові переважно з чужинців під назвою "Народній Секретаріят", а після його самоліквідації – в грудні 1918 року поза межами України, в Курську, нашвидкуруч "змайстрував" новий симулякр уряду під назвою "Врємєнноє рабоче-крєстянскоє правітельство України". Його головою призначив спершу москаля з Києва Ґеорґія Пятакова, а згодом – болгарина Христіяна Раковського. Українців до влади не допускав...

В історії заочного протистояння Йосифа Сталіна та Аверкія Гончаренка було декілька епізодів, один із яких розгортається вже після смерті обох.

Аверкій Гончаренко цих змагів не програв. Зазнавав поразок у локальних боях. Але по смерті вийшов переможцем у глобальній битві за Свободу та Незалежність України.

29 січня 1918 року під Крутами завдяки умілому командуванню Аверкія Гончаренка українці відбили фронтальні атаки большевицької орди, завдавши їй великих втрат. Коли вороги, маючи кількаразову перевагу, не змогли знаскоку оволодіти позиціями українців, вони спробували оточити українське військо. Сотник Гончаренко дав наказ пробиватися до потяга, який стояв позаду за два кілометри від станції Крути. Це рішення досвідченого бойового старшини врятувало більшу частину української військової групи у бою під Крутами. У цей день Юнацький курінь втратив убитими 250 стрільців і 10 старшин. Студентська сотня втратила 30 стрільців, які, відступаючи, заблукали в темряві і пішли на освітлену станцію Крути, вже зайняту ворогом. Юнаків захопили в полон і наступного дня розстріляли, добиваючи багнетами.

Вранці 30 січня вояки Юнацького куреня та Студентської сотні повернулися потягом із Крут до станції Бровари, де зустрілися з командиром Слобідського Коша Симоном Петлюрою і за його наказом повели наступ на "Арсенал" у Києві. Відвага і стійкість молодих стрільців Юнацького куреня й Студентській сотні затримали наступ окупантів на Київ. Завдяки цьому Січові Стрільці під керівництвом Євгена Коновальця разом з іншими військовими частинами, вірними Центральній Раді, змогли придушити большевицьке повстання на заводі "Арсенал". Загалом кількаденна затримка ворога під Крутами дозволила українцям домогтися початку визнання з боку інших держав саме Української Народної Республіки, а не большевицької маріонеткової держави на території України.
Аверкій Гончаренко не змириться з невдачею Перших визвольних змагань. Тому вдруге він стане на прю проти Сталіна в розпал Другої світової війни. У віці 53 років із завзяттям заходиться організовувати українську мілітарну потугу – Першу Дивізію Української Національної Армії. Буде одним з її командирів. Пройде разом із побратимами увесь хресний шлях борні за Незалежну Україну проти ката Сталіна.

Сьогодні вони знову повернулися на Україну. Аверкій Гончаренко і його побратими стали частиною національного міфу про новітніх спартанців, вояків, що без роздуму готові "душу свою покласти за друзів своїх", символами незламності, спраги, боротьби і лету до Незалежності. Про них складено пісні, їхніми іменами називають вулиці міст і селищ як на заході, так і на сході України. Аверкій Гончаренко вкорінюється у пам'яті своїх земляків як народний герой.

Але що більше звіріють новітні сталіністи, то твердіше у свідомості народу вкорінюється розуміння, хто ж дійсно є нашими правдивими Героями.

Укорінюються в народній свідомості і переконання, що Нація мусить завжди бути готовою збройно захистити себе, мусить мати мілітарний Дух. І тоді Третя українська революція, революція соціальної та національної справедливості стане для українців переможною.

Олег Тягнибок.
(допис 2012)

Немає коментарів:

Дописати коментар